Народна творчість — Літопис Самовидця (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

(Уривки)

Року 1663. У місті Ніжині вдарили в бубни, сповіщаючи про скликання ради [Чорної ради]. Привів піше військо Брюховецький [Іван Мартино-вич Брюховецький, отаман запорозького козацтва]. З'явився і Сомко[Яким Семенович Сомко, 1662 року обраний у м. Козельці старшинською радою наказним гетьманом Лівобережної України]. Сомко прийшов зі своїми козаками — усі вони, як люди заможні, були на добрих конях, вбрані та при зброї, "як до війни". Чимало було в Сомковому таборі і гармат. Але все це не допомогло гетьману, бо запорожці спиралися на підтримку "царського величества" [царя московського].

Почалася рада, вийшов з намету боярин [посол царя] і став читати царську грамоту. Але ніхто його не слухав, бо з обох боків зчинився крик. Одні кричали: "Брюховецького гетьманом!", а другі: "Сомка гетьманом!" Тут між прихильниками обох почалась бійка за те, кого з них на столець [стіл] посадити. Підчас сутички бунчук Сомків було зламано, асам він ледве вирвався через намет посольський і вскочив на коня. Разом з ним поїхала й кінна старшина, а декількох повбивали.

Так сторона Сомка мусила відступити до свого табору, а запорожці, відіпхнувши князя [московського посла], посадили Брюховецького на столець і проголосили гетьманом. Прийнявши від них булаву і бунчук, новообраний гетьман пройшов з цими знаками влади до свого табору.

Сомко ж повернувся до своїх, вже не маючи бунчука, ані булави.

Року 1667. Зима була сніжною та вельми морозною, з майже щоденним вітром. Так тривало аж близько до святого Георгія.

Того ж року, в травні, в обідню годину, зайнялися церква Рождества Христова, що стояла в ринку, біля кошар крамних у Стародубі. Невідомо від чого сталася пожежа,— можливо, з необачності паламаря, а особливо, через "гнів Божий за беззаконія наша". Втім чотири церкви Божиї в самому місті з усією оздобою їх, що славилися на всю Україну своїми мальованими образами та великими дзвонами, згоріли дощенту, так само як чимало будинків, дворів з усім майном. Вигоріло все місто, не залишилось жодної хати, ані башти; погоріли навіть вали. Вогонь знищив кілька сотень будівель і за межами міста.

"Так страшний пожар був за скаранням Бозьким". Бо втому місті зародилась ненависть. Полковник йшов проти гетьмана, священики сварилися між собою, козаки — з посполитими. Майже в кожному дворі були корчми і шинки, при яких траплялися всілякі неподобства, часті вбивства, за котрі "жадної [жодної] карності не чинено".