До Сварога та Берегині постійно приходили люди, щоб подивитися на хатину, піч та жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на сонце.
І сказали їм Сварог та Берегиня, щоб виходили вони з печер і будували світлі хати, щоб не ходили в диких шкурах, а вчилися ткати полотно та ходити в білому одязі, як личить дітям Білобога.
Люди слухали й раділи, але коли надходила ніч, страх виповзав "відусіль, бо земля починала трястись і гойдатись. То лютував Чорнобог.
Якось польський та угорський королі об'єднали свої війська й узяли в облогу славне місто Дорогобуж, запропонувавши його жителям здатися без бою. Якщо ті не підкоряться, їх буде знищено, а місто — спалено.
Посланець із Дорогобужа передав королям у відповідь бадилину з листям, схожим на ясенове, та з блідо-рожевими квіточками.
Здивувалися й замислилися королі, зібрали на раду мудреців. Ніхто не знав, що означає ця гілочка, лише один із радників сказав, що таке зілля горить і не згоряє.
Один господар змолотив зерно й почав його віяти. А вітер усе йому заважав. От чоловік і кинув спересердя у нього ніж. Вітер щез, але чоловікові перестало таланити: за що не візьметься — погано скінчить.
Пішов чоловік у світ, покинувши господарство. Приходить до одного села, проситься до якоїсь хати переночувати, а господар каже, що не може його пустити, бо він же йому ногу ножем врізав.
Аж тоді зрозумів чолов'яга, що самого вітра поранив.
Є повір'я, що Бог має особливі сховища дощу. Коли треба пустити дощ на землю, Бог посилає пророка Іллю та глухого янгола. Вони набирають дощ у хмару і розносять його по світу. Часто буває, що дощ ллється кілька днів підряд. Це трапляється тому, що Бог каже глухому янголові: "Ходи там, де чорно", — а той чує: "Де вчора". Бог каже, щоб лив дощ, де просять, а глухий думає, що треба лити туди, де косять.
Райдуга — це "насос", що набирає воду з морів та рік у хмару.
Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях.
Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому. Аж тут назустріч один спраглий чоловік, що помирав без моди, а за ним другий, третій ... сьомий. Усіх напоїла дівчина, усіх урятувала, тільки води в глечику залишилося на дні.
Сіла дівчина відпочити. Як ось біжить собака — та й перекинув посудину.
Якось Сонце вкрало у батьків красуню дочку й узяло її собі за дружину. Брат дівчини пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила його, злякалася, що Сонце його запече, й сховала у погріб.
Сонце прийшло, скинуло свої ризи на погріб, а брат ледь не загинув там од спеки. Тоді сестра відлила його водою й повела до хати. Сонце попросило брата, щоб той пішов замість нього на небо хоч на день. Хлопець погодився, вдягнув ризи й поліз на небо.
Давно колись жив самітний пес. Набридло йому жити самому, пішов він шукати друга. Але хотів такого, який був би найсильнішим з істот.
Порадили йому йти до вовка. Але той боявся ведмедя. Пішов пес до ведмедя, а той боїться лева. Став собака слугою у лева, а лев злякався людини.
Здогадався пес, що людина — найсильніша, адже її лев боїться! Від того часу й живе пес поруч із людиною.