— Бароне Мюнхгаузене! Ви розповідали, що переслідували незвичайного зайця.
— Так була справа. Майже два дні я гнався за ним на коні, а заєць хоч би присів відпочити.
— І ви що ж, ніяк не могли його наздогнати?
— Якби тільки я не міг його наздогнати! Навіть моя вірна собака Діанка не допомогла мені наблизитися на відстань пострілу.
— І чим же закінчилася ця історія?
— Я так захопився погонею, що не помітив, як разом з конем потрапив у болото.
— Як же ви не потонули?
— Дійсно, болото з жахливою швидкістю засмоктувало нас усе глибше.
— Що, і кінь не допоміг?
— Так, вже й тулуб коня сховався в смердючому бруді. Вже і моя голова стала занурюватися в болото. Відтіля стирчала лише кіска моєї перуки.
— І як же ви не загинули?
— Я страшний силач. Схопив себе за кіску, з усіх сил смикнув угору. Так я витяг із болота і себе, і свого коня, після чого продовжив погоню за зайцем.
— Так ви його наздогнали?
— Не тільки наздогнав, але й підстрелив.
— Так що ж це за дивовижний заєць, що міг без перепочинку цілодобово бігти від мисливця?
— У того зайця, крім звичайних ніг, були запасні. Він мав чотири ноги на животі й чотири — на спині. Коли нижні ноги в зайця втомлювалися, він перевертався на спину й біг на запасних ногах.
— Тепер я розумію, чому ви, бароне, три доби ганялися за зайцем. Заєць-то був восьминогий.