Висвітлення проблеми багатства і бідності в драмі Г. Ібсена "Ляльковий дім"

Г. Ібсен започаткував нову європейську драматургію. Завдяки його діяльності утверджувався новий тип театру. Письменником було висунуто сучасні естетичні принципи: актуальність проблеми, зближення драми з життям, показ подій через інтелектуально-аналітичне осмислення, принцип відкритого фіналу. Відкритий фінал представлений у п'єсі "Ляльковий дім", де розв'язка по суті є постановкою нового питання, причому конфлікт п'єси не розв'язується, а загострюється. Таким чином Ібсен намагався наблизити театральне мистецтво до життя, запросити глядача до дискусії у вирішенні актуальних проблем сучасності, зокрема проблеми багатства і бідності.

Драматичні твори періоду "нової драми" Ібсена є п'єсами про людську душу, в яких ідеться про напружену, трагічну боротьбу особистості за власний унікальний духовний світ. У п'єсах "нової драми " відбувається зближення драматургічного простору з тією реальністю, в якій живуть глядачі. Письменника цікавлять сучасні персонажі, їхня мова, поведінка, одяг, він максимально наближає декорації до місць проживання героїв. Різноманітні соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові хвороби, влада грошей, — весь цей "низький", "нецікавий" матеріал почав вигравати в п'єсах Ібсена яскравими барвами.

У п'єсах "нової драми" немає чіткої межі між трагедією та комедією: драматург хотів максимально наблизитися до дійсності — повсякденне життя трагікомічне. П'єси розпочинаються показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчуються катастрофою. Драматург показує, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також доброзичливі стосунки між ними — неправда, і таким чином розкриває суперечності сучасного йому світу. Характер персонажів письменник розкриває з небаченою майстерністю та психологічною глибиною.

Проблеми Нори — головної героїні п'єси — проблеми будь-якої людини взагалі, а не тільки жінки. Навіть сам автор зазначав: "Я вважаю, що та справа, за яку борються жінки, загальнолюдська. І ті, які уважно читають мої книжки, це побачать".

П'єса починається чудовою картиною життя молодої вродливої жінки Нори, яку оточує налаштований побут, заможний чоловік, прекрасні діти, а наприкінці твору від уявного раю нічого не залишається. Розгнівана Нора залишає дім, кажучи, що навколо неї немає нічого, крім брехні. Такої принципової, послідовної та руйнівної критики загальноприйнятих цінностей світовий театр до Ібсена не знав. Драматург не тільки наочно показує приховані механізми вбивства душі, а й "примушує" персонажів твору називати речі своїми іменами, робити висновки.

Перші епізоди п'єси відображають час, коли для родини починається новий період матеріального процвітання. Героїня каже: "Це наше перше Різдво, коли нам не треба так обмежувати себе. Як дивно жити і відчувати себе щасливою". Нора щаслива і спокійна, бо нарешті вона розбагатіла. Але чоловік поводиться з дружиною ніби з прекрасною коштовною іграшкою, і робить це для того, аби ще раз переконатися, що дружина згодна цілком підкоритися його волі.

Далі читач дізнається, що декілька років тому від тяжкої праці чоловік Нори Хельмер тяжко захворів і, щоб допомогти йому, треба було дістати грошей. Гроші дав Норі її смертельно хворий батько. Покинувши батька без догляду, вона таким чином врятувала чоловікові життя. Але Нора подає другу версію зцілення Хельмера: не батько допоміг їй матеріально, а вона сама дістала гроші. Чоловік про це нічого не знає, бо вона приховує від нього правду, що може зруйнувати їхнє сімейне щастя. Тепер Нора частинами сплачує борг, відмовляючи собі в усьому.

Для героїні це незаперечний доказ, що вона — людина, неповторна індивідуальність. У такий спосіб Нора доводить власну самоцінність, перш за все, самій собі.

Виявляється, що гроші Нора позичила в банку і при цьому порушила закон, підробивши документи. Наміри її були чистими, але, як каже Крогстад, " закони не беруть до уваги чистоту намірів ". Крогстад просить, щоб його не звільняли з банку, щоб Нора вплинула на свого чоловіка.

Героїня ще глибше усвідомлює безвихідь, коли чоловік залишається твердим як скеля. Злочин Нори і злочин Крогстада — однакові з погляду юриспруденції. Нора робить різкий і безапеляційний висновок щодо справедливості законів: закони необ'єктивні, тому їх треба відкинути. Сам драматург вважає: якщо ідеї або принципи витримують критику, тоді це справжня істина.

Нора добре знає, що її чекає лише осуд з боку бездоганно чесного чоловіка. Для неї немає порятунку. Але протягом п'єси стало зрозумілим, що чоловік Нори —— "бездоганний чиновник" — не витримує перевірки. Біль і розчарування збудили в Норі непереможне бажання бути самою собою. Героїня вирішує, що людина, яка не виховала себе, не має права виховувати когось, навіть власних дітей. Перший священний обов'язок людини — не перед родиною чи Батьківщиною, а перед собою. Немає готових відповідей на всі запитання не можна вірити тому, що повторюють усі. Треба обрати шлях самоти і розв'язувати усе самій.

На думку автора, у проблемні моменти треба бути безжалісним до себе й намагатися йти до кінця, навіть коли це може спричинити конфлікт з оточенням. Від людини треба не так багато: не брехати в душі і безупинно перевіряти на собі загальновизнані ідеали. Нора відкидає старе й починає будувати новий світ, незважаючи на те, що невідомо, за якими принципами це робити. Героїня розуміє, що не завжди багатство матеріальне допомагає позбутися бідності духовної.