ВЕРЛЕН ПОЛЬ
(1844-1826)
Французький поет-символіст, за словами Анатоля Франса, "кращий поет свого часу". "Королем поетів" оголосили його літератори 1894 року.
Мистецький світогляд Верлена представлений у програмовому вірші "Поетичне мистецтво" (1874/. Його літературним кредо є поєднання слова і музичності, гармонії звука, про це поет заявив у вірші "Найперше — музика у слові..." (1882). Верлен широко застосовує алітерацію, асонанси, повтори, він пише верлібром (вільним віршем), вважає, що саме так можна передати різні відтінки природи, віднайти мелодійність світу.
Поетичні збірки Верлена: "Сатурнічні вірші" (1866), "Вишукані свята" (1869), "Добра пісня" (1870), "Мудрість" (1881), "Романси без слів" (1874).
Поль Верлен — великий французький символіст
Поль Верлен — неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій.
У середині 60-х років XIX ст. разом з поетами Рембо і Малларме Верлен став засновником парнасців — могутньої течії французького символізму. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало. Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме — умовності в поезії. Він повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість.
Визначною рисою верленівської нової поетичної мови є музичність. Це не тільки бездоганна організація вірша. "Музична стихія" у Верлена — новий тип* поетичного мислення і зовсім нова поетика. Верлен послаблює логічну зв'язність поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності. Завдяки цьому вірші сприймаються читачами так, як слухачами — музичні твори. Це — крок у напрямку створення нової, універсальної поетичної мови, про яку так мріяли представники модернізму і авангарду.
Творчість Верлена викликала відповідну реакцію і в українській літературі. Перший відгук на його поезію є в листі Василя Стефаника до Вацлава Морачевського від 22 квітня 1896 р.: "За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що дряпане пером на папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен:
Тихі ридання.
Сумно ридає
Осінь вогкая,
Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу — зболений Світом зболеним. Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів'ялий".
"Осінню пісню" Верлена вперше переклав П. Грабовський у 1897 р. Іван Франко переклав два вірші Верлена. Франко критикував Верлена за аполітичність та песимізм. М. Зеров і С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х рр. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.