Герої, над якими не владен час... (М. Твен. «Пригоди Тома Сойєра»)

Шкільний твір

З раннього дитинства перед нами відкривається світ рідної літератури. Але не завжди ми замислюємося над тим, що культура — витвір всього людства, а не однієї нації. А виходить, і українська література —— лише одна з галузей на плодоносному дереві світової літератури.

У маленькому американському містечку Ганнібал, біля підніжжя одного з пагорбів, що спускаються до Міссісіпі, стоїть скульптурна група, що зображує двох хлопчиків. Жваво розмовляючи, вони йдуть кудись у широкий світ, повний чудес, несподіванок і пригод. їх звуть Том Сойєр і Гекльберрі Фін. Вони — герої знаменитих книг Марка Твена. Історія знає лише кілька випадків, коли пам'ятники споруджувалися літературним персонажам — вигаданим людям, що ніколи не жили в реальності, породженим творчою думкою художника: Шерлоку Холмсу в Англії та Русалочці в Данії.

Скульптура Кардиброрського пагорба — свідчення надзвичайної життєвості образів, створених великим американським письменником. Для багатьох поколінь читачів Том Сойєр і Гек Фін — це живі люди, знайомство з якими не пройшло безслідно. Вони давно вже перестали бути героями суто літературними, перетворившись у "відмінних хлопців", "своїх хлопців", "одних з нас". Здається, час та простір над ними не владний, тому що й сьогодні їх можна без зусиль розпізнати в строкатій гучній юрбі практично будь-якого народу.

Том Сойєр і Гек Фін — бешкетники й вигадники, мудреці й простаки, "підприємці" і романтики, пустуни й людинолюбці. Читаючи про їхні пригоди, ми разом з ними занурюємось в яскраве, повне незвичайних подій, життя.

"Пригоди Тома Сойєра" — це гімн дитинству, перекладений прозою, як відзначав сам Твен. По-різному живуть два брати — Том і Сид Сойєри. Зразковий хлопчик Сид — слухняний тихоня і ябеда, живе "за правилами", так, як належить жити в містечку порядному хлопчикові з ґречної родини. А Тому таке життя не до смаку — мешканці містечка вважають його бешкетником і ледарем. Начитавшись книг, він хоче бути сміливим і справедливим, як герої, про яких він читав. Його улюблений герой — легендарний Робін Гуд, герой англійських народних легенд і балад, отаман розбійників, захисник народу.

Кращим другом Том вибрав Гека Фіна. Нехай удома й у школі забороняють дружити з Геком, адже він невихований, "вуличний" хлопчисько; нехай усі мамаші нехтують цього шарпака, кажучи, що він "ледар, бешкетник і нікого не слухається", — для Тома Гек — кращий друг. Удвох вони шукають пригод.

Задум нового роману — "Пригоди Гекльберрі Фіна" — виник у Твена ще тоді, коли він закінчував свою книгу про Тома Сойєра. І відразу ж прийшло переконання, що в цій новій книзі не Том буде головним героєм. Марко Твен так і писав одному зі своїх друзів: "Том Сойєр для цього не підійде". Головним героєм нового твору стає хлопчисько-безпритульник, "романтичний бурлака" Гек Фін.

Гек любить свої лахміття,, вільний берег ріки, бочку, що служить йому будинком; Гек не може звикнути жити в чотирьох стінах і спати в ліжку. Спочатку може здатися, що в цьому й полягає головне розходження між ним і Томом. Але насправді розходження набагато глибше — це з'ясовується в новому романі М. Твсна. Роман про Гека Фіна є вищим досягненням Тве-на-гумориста, Твена-побутописця, Твена-психолога, Твена-майстра стилю.

У Гека зовсім інші пригоди, зовсім інша життєва дорога. Том живе вигадками у світі своїх фантазій, для нього все життя — продовження улюблених книг та ігор. Гек — весь на землі. Умови життя хлопця-безпритульника розвили у Гека здоровий глузд, практичну кмітливість, а не захоплення книжною фантастикою.

У романі "Пригоди Тома Сойєра" хлопчики втекли на безлюдний острів і вирішили стати піратами. У новій книзі Гектежутече наДжексонов острів, але вже один і не заради гри, а рятуючи своє життя й волю.

Джимма Гек зустрів на острові випадково й зненацька. Але ця зустріч визначила його подальшу долю, і пригоди, і думки, і душевний світ.

Гек допомагає Джимму ховатися. Однак у його хлоп'ячій душі відбувається внутрішня боротьба. Гек така ж дитина, як і Том, але життя ставить перед ним серйозне, зовсім не дитяче питання. Всі довкола нього переконані, що доля негрів — рабство, що закон продажу людей справедливий, що допомогти рабу бігти — значить вчинити злочин перед людьми й Богом. Так думає й сам Гек. Рятуючи Джиммі, він почуває себе "останньою поганню, останнім негідником і мерзотником". Він думає, що його обов'язок — видати Джимма, і двічі він був готовий це зробити. Але Гек відрікається від того, що він вважає своїм обов'язком, він залишається вірним своєму чорному другові. І хоча Гек до кінця так і не зрозумів, що перед ним величезна несправедливість, що, заступаючись за Джимма, він тим самим і виконує свій справжній обов'язок чесної люди ни, він все-таки не побоявся піти проти закону, проти людської думки й забобонів.

Коли Джимма піймали і він знову виявився рабом у Фелтів, то організовувати втечу йому разом з Гском став допомагати й Том.

Але, по суті, хлопчики зовсім по-різному ставляться до Джимма. Том звільняв вільного негра, знаючи, що міс Уотсон дала йому вільну. Для Тома звільнення Джимма — "весела гра", "багата пожива для розуму". Але якщо Том грає, то Гек допомагає Джимму всерйоз, тому що Джимм — гарна людина, його кращий друг.

Геку зрозуміло, навіщо Том почав таку "дику метушню", коли справа дійшла до звільнення Джимма. Том усе хотів продовжити цю гру, дошкуляв усякими хитромудрими завданнями Джимму: той писав "листи" кров'ю, терпів у своїй халупі вужів, павуків, пацюків, яких туди наносив Том, достеменно знаючи, що негр їх панічно боїться. Врешті-решт Том переграв, сповістивши всіх знайомих листом про втечу, що готується, і сам виявився жертвою своєї надмірної винахідливості (він був поранений у ногу переслідувачами Джимма). Певною мірою це було відплатою.

Тому нудне життя закуткового містечка, його мрії не схожі на мрії дорослих. Але все-таки зрештою Том залишається "порядним" хлопчиком. Набагато пізніше, думаючи про свого героя, М. Твен писав, що Том, коли виросте, коли перестане грати, буде "брехати, як брешуть всі". Про Гека ж Твен згадував як про найдорожчого для нього героя, як про людину, що змогла зберегти свою незалежність, змогла не підкоритися неправді й забобонам, встала проти всіх на захист скривдженого.

В XX столітті розповідь про дружбу Гека й Джимма здобуває загальнолюдську значимість. Можна сказати, що світова література дала людям дві ідеальні моделі людського співжиття — Робінзон і П'ятниця у Д. Дефо, Гек і Джимм у М. Твена. Обидва приклади демонструють просту й вічну істину: люди різних рас і національностей можуть мирно співіснувати й гармонійно розвиватися тільки за умови взаємоповаги й пізнання культури одне одного.

Зрозуміло, що і в наш час жити за мудрими законами Робінзона і П'ятниці або Гека й Джимма дуже важко. Для цього необхідні гострий розум, гаряче серце й тонка душа. Але іншого виходу у людства просто немає: варто йому, як Геку й Джимму, зробити один хибний крок — і його поглинуть божевілля й кошмар. Тому дай нам Бог сили й розуму жити за вічними і простими законами, яких вчать нас твеновські герої! Вони, справді, "відмінні хлопці", "свої хлопці", "одні з нас". Адже головна ідея творів М. Твена, втілена в образах його героїв, — твердження гуманізму, глибокої людяності, думки про те, що людина у світі не самотня.