Він чесний, правдивий та демократ до кінчиків нігтів...

Шкільний твір

"Він чесний, правдивий та демократ до кінчиків нігтів..."

"Любий друже, я вмираю,

Від того, що був я чесним,

Проте рідному краю

Певно буду я відомим".

/ Добролюбов /

Роман Тургенєва "Батьки та діти" побачив світ 1862 року. З того часу продовжує захоплювати читачів своїми художніми якостями, а політичні, філософські та естетичні проблеми, які зрушив письменник на його сторінках, продовжують викликати безсумнівну зацікавленість. Причиною останнього є те, що Тургенєву як великому митцеві вдалося відбити у романі кілька яскравих епізодів ідейної боротьби між основними суспільними силами в Росії кінця 50-х років ХІХ століття.

Головним героєм роману є різночинець-демократ Базаров. Він — ворог абстрактної науки, відірваної від життя. Герой Тургенєва виступає за науку прикладну, за конкретні ремесла, які могли бути засвоєні народом.

Базаров — працівник науки. Він невтомний у своїх експериментах, цілком закоханий в улюблену професію.

Дивлячись на людей зверху вниз, він ховає навіть своє напівпрезир ливе, напівпоблажливе ставлення до тих людей, які його ненавидять, і до тих, які його слухаються. Базаров нічого не любить; не розриваючи існуючих зв'язків і стосунків, він в той же час не робить жодного кроку для того, щоб знову зав'язати або підтримати ці стосунки.

Проте тургенєвський герой не залишається таким протягом усього роману. Письменник у другій половині "Батьків та дітей" змінює образ Базарова, приводить героя до песимізму, позбавляє його віри в народ, у майбутнє Росії, тобто робить його не схожим на революційних демократів, філософія яких мала високі ідеали. Як поміркований ліберал, прихильник поступового реформістського перетворення Росії, Тургенєв не міг покладати надії на революціонерів-демократів. А якщо це так, то революціонери-демократи здавалися письменнику трагічними одинаками. Ось чому і свого Базарова він зробив трагічним героєм, позбавив його віри в ясні ідеали та змусив загинути від випадкового порізу пальця.

Вибір Тургенєва можна пояснити різними причинами: особистість людини, яка нещадно та з упевненістю заперечує усе, що інші визнають високим та прекрасним; людина міцніє та полишає юнацьку мрійливість, позбавляється слізної чуттєвості; працюючи, мріяти не можна тому, що увага зосереджена на ділі; а після роботи потрібен відпочинок, необхідно дійсне задоволення фізичних потреб, і мрії не йдуть на розум. На мрію людина звикає дивитися як на щось подібне до барського безділля та розбещеності; моральні страждання він починає вважати мрійливими; моральні прагнення та подвиги — вигадкою та безглуздям. Для нього, людини праці, існує тільки одна турбота: сьогодні треба думати про те, щоб не бути голодним завтра. Ця проста, але суттєва турбота заступає усі інші турботи життя; у порівнянні з нею, йому здаються дрібними, штучно створеними, різні невирішені питання, нез'ясовані сумніви, невизначені стосунки, які отруюють життя людей забезпечених.

Плебей та демократ Базаров, незважаючи на його різкість та нез-грабність, притягував аристократа Тургенєва своїм просвітництвом, палким бажанням боротися проти неосвіченості та забобонів народних, за справжню науку, збудовану на експериментах. Тому, створюючи образ демократа-різночинця 60-х років, Тургенєв звернув увагу на його реальні риси, такі як захоплення природничими науками та матеріалізмом.

Наприкінці роману Тургенєв змушує неоптимістично настроєного Базарова сказати фразу: "Я потрібен Росії... Ні, певно, не потрібен". У фіналі роману "гріховному, бунтарському серцю" Базарова Тургенєв протиставляє "великий спокій" природи, "вічне примирення та життя нескінченне".