«Пісня над піснями» Шолом-Алейхема — ліричний і символічний роман про кохання

Шкільний твір

Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. У "Пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "Юнацький роман" Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.

Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.

Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У "Пісні над піснями" Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.

Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.

У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: "наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса... це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!". Вони були з'єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній "Пісні над піснями". Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.

Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: "наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в "Пісні над піснями". Колоди і дошки... вже не кедри і буки... Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська... Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із "Пісні над піснями"?". Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже "початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець".

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека "великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний".

Роман пройнятий не лише символікою біблійної "Пісні над піснями", але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із "Тисячі й однієї ночі", які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових Свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов'язаний із героїнею роману: "Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося...Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше". Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже "початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець". Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам'яті.

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоєтичніших творів єврейської літератури. "Пісня над піснями" написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.