"Тяжко мені, братцю, згадувати..." (за оповіданням М. Шолохова "Доля людини")

Шкільний твір

(1905-1984)

Російський письменник, лауреат Нобелівської премії (1965). Найвідоміші твори — "Піднята цілина", "Тихий Дон", "Доля людини".

"Я хотів би, щоб мої книги допомагали людям бути кращими, пробуджували любов до людини", — говорив Шолохов. Така авторська позиція нагадує про себе в усіх творах письменника.

Шолохов походив з селянської родини, виріс на Дону, пройшов стежками Громадянської війни, служив у продовольчому загоні, у часи Великої Вітчизняної працював військовим репортером. Його власна біографія може служити відтворенням тем, яких він торкається: життя донського козацтва в різні часи ("На Дону", "Козаки", "Тихий Дон"), тема людини на дорогах війни ("Вони боролися за Батьківщину", "Доля людини") та інші.

Шолохов — письменник-реаліст, і навіть при бажанні змалювати перспективи щасливого радянського життя він не оминає гострих питань, відтворює трагічний конфлікт людини й епохи. Майстерність Шолохова виявилась у вмінні створювати яскраві колоритні образи, поєднуючи в них індивідуальну своєрідність і соціальне тло.

"Тяжко мені, братцю, згадувати..."

(за оповіданням М. Шолохова "Доля людини")

Відчуваючи свій моральний борг перед російським солдатом та його великим подвигом, Шолохов у 1956 році написав своє відоме оповідання "Доля людини".

Історія Андрія Соколова, який уособлює національний характер та долю цілого народу, за своїм історичним обсягом є романом, що вмістився у межі оповідання. Головний герой твору був червоноармійцем у громадянську війну, став робітником у роки передвоєнних п'ятирічок, а з третього дня нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз — солдатом. Війна зруйнувала його домівку, вбила родину, змусила винести надлюдські муки полону. Оповідач зустрічає Андрія Соколова під час його подорожі до нового місця проживання. Туга не дає Андрієві спокою і він блукає рідним краєм у пошуках долі.

Тільки у трагедії можна пізнати справжню ціну людини. Знищивши щастя Андрія Соколова, війна не змогла зруйнувати його людяність. Любов до людей, до життя, доброта та співчуття виявилися настільки великими, що Андрій знайшов у собі сили простягнути руку допомоги іншому знедоленому — маленькому хлопчику "зі світлими, як небушко, очима".

"Що чекає на них попереду?" — запитує себе письменник, сподіваючись, що цей російський чоловік витримає всі труднощі і виховає гідною людиною малого Івана. Андрій здатен віддати хлопчику, якого він взявся виховувати як рідного сина, усю нерозтрачену силу своєї батьківської любові. Його рідний син Анатолій вже у 20 років був капітаном, мав шість орденів та медалі. Андрій дуже пишався своїм сином, який перевершив батька. Але не судилося Андрієві пожити з Анатолієм у мирні роки, поняньчити онуків, як мріялося тихими ночами. У день перемоги, 9 травня, Анатолія вбив німецький снайпер.

Поклик людини — подолання трагедії навіть у самій трагедії. Життя людини, доля її народу — живий приклад новітньої історії, що закликає людство до мужності. Цей заклик у повний голос звучить в оповіданні Шолохова "Доля людини", де рука героя протягнена дитині, новим поколінням.