На початку третього тисячоліття, у вік космічних швидкостей, дивовижних досягнень науки і техніки, ми знову повертаємось до міфів Давньої Греції. Повертаємось не тільки до перших фантастичних уявлень про створення світу, про виникнення людини та зміну пір року. Нас, у першу чергу, цікавлять давні уявлення про людину, її прагнення, мрії, її розуміння Добра і Зла.
Людина є центром давньогрецького міфу, вона може навіть сперечатися з богами і не поступається у цій боротьбі своїми принципами.
Вимушений завдяки ревнощам Гери зробити дванадцять подвигів, Геракл навічно уславлює не богиню, а себе. Орфей зачаровує своїм співом підземне царство і навіть
невблаганного Аїда схиляє повернути на землю його улюблену Еврідику. Дедал втілює вічну мрію людини літати. Пігмалюн силою свого кохання зворушить Афродіту, і та оживить створену ним Галатею.
їхня мужність та сила, їхні таланти і почуття гідні уваги і пошани завжди. Недарма ж вони через віки дали натхнення художникам та скульпторам, письменникам та музикантам. Недарма ж у давньогрецькій міфології їх так і звуть — герої.
Поруч з ними не такі вже й величні і досконалі мешканці Олімпу. Вони занурилися у свари й хитрощі, вони правдами й кривдами, будь-якою ціною намагаються взяти верх. Вони ліниві, підступні, самозакохані та часто не дуже розумні. Боги й не думають про звичайних людей, тобто в жодному разі не можуть бути взірцем кращого для людини. Тому й герої давньогрецьких міфів сподіваються тільки на себе, втілюючи справжнє розуміння Правди і Добра, Кохання і Краси.
Міфи — це справжня скарбниця мудрості, джерело вічних цінностей людини.