Мій улюблений міф
Багато хлопців одразу пригадають якусь звитягу Геракла або подорож аргонавтів у далекі краї за тим, що їм не належить. Та мені якось довелося прочитати міф про Орфея та Еврідіку. З того дня я втратив спокій. Ось ця оповідь.
Був славетний музика й співак Орфей. Був він родом з Фракії, так само, як багато років потому Спартак. Але Орфей прославився не воєнними звитягами, а грою на арфі та співами. Коли він грав, навіть гори посувалися ближче, щоб не упустити жодного звуку, а хижаки і їхня одвічна здобич сідали слухати поруч.
Одного нещасного дня Танатос забрав душу Еврідіки, дружини співця, яку чоловік кохав так, що навіть не зміг скласти про це пісню. Орфей вирішив повернути свою кохану до життя і пройшов тяжкий шлях до річки, яка відділяє світ живих від світу мертвих. І хоч ще жоден живий смертний не перепливав цю річку, зачарований піснею Харон перевіз людину до воріт Аїду, а страшний Цербер заслухався. Так смертний увійшов до царства мертвих.
Він дістався до бога-господаря та його дружини Персефони. Він вблагав їх за допомогою свого мистецтва відпустити його дружину знову до світу живих. А через те, що такого повернення з царства мертвих до живих ще ніколи не було, то поставлена Орфеєві умова — не озиратися, що б не сталося.
Ось вони йдуть похмурими ланами Аїда, з початку світу не ораних ніким і нічим не сіяних. Попереду Орфей, а Еврідіка, як годиться заміжній жінці у стародавній Греції, кілька кроків позаду. Час від часу він окликає:
— Евридико, ти тут?
— Тут, мій любий, не бійся, я з тобою, я йду...
Та одного разу вона забарилася з відповіддю, і сповнений тривоги, він... озирнувся, і з жалібним зойком відлетіла тієї ж миті тінь Евридіки назад, до володарів темряви.
Тепер я часто думаю, чого вона забарилася, а він озирнувся. Який сенс вкладений еллінами у цю чудесну історію? Що ми ніколи не повернемося? Але ж відомо, що одного разу Геракл повернув своєму другу його померлу жінку, перемігши Танатоса у бійці біля її труни. Стовідсоткова людина, тобто Геракл, міг знехтувати навіть волею бога богів, як це було із Прометеєм... То ж яка провідна думка у цьому стародавньому переказі? Була б вона просто забобонною, давно б уже забули люди цей міф. Бо ми дуже схильні забувати.
Думаю — і не знаходжу відповіді.