Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя

Шкільний твір

Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя

Найвідоміша з поем Байрона — "Паломництво Чайльд Гарольда". Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня — на березі Женевського озера після остаточного від'їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.

Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. "Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий", — згадував Байрон.

Усі чотири пісні об'єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя "таким, як він є" тепер і в даній дійсності, хоч "було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу".

Хто ж такий "паломник" Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:

Жил в Альбионе юноша. Свой век

Он посвящал лишь развлеченьям праздным

В безумной жажде радостей и нег...

Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд — стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, "у розквіті життєвого травня", він занедужав "дивною" хворобою:

Заговорило пресыщенье в нем,

Болезнь ума и сердца роковая,

И показалось мерзким все кругом:

Тюрьмою — родина, могилой — отчий дом...

Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод — чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:

Наследство, дом, поместья родовые

Прелестных дам, чей смех он так любил...

Он променял на ветры и туманы,

На рокот южных волн и варварские страны.

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між "покірністю або могилою", наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні — це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.

Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, "без бажань, без турбот", але вже піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу — гордих, СУ ШВИХ І вільнолюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.

Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у "вихор світської моди", у "товкучку зал, де суєта кипить". Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз "ціль його... більш гідна, ніж тоді". Тепер він точно знає, що "серед пустельних гір його друзі". І він "знову бере посох пілігрима"...

З моменту виходу друком "Паломництва Чайльд Гарольда" читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой — вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної "лінії" між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. "В останній пісні пілігрим з'являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто", — зізнався Байрон.

Чайльд Гарольд — це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням "байронічного" героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.