"И скучно и грустно, и некому руку подать..." (За творами М. Ю. Лермонтова)

Шкільний твір

Схожі твори

Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лермонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як "один", "самотній" ("Белеет парус одинокий...", "Выхожу один я на дорогу...", "На севере диком стоит одиноко..."). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Самозреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах, як, наприклад, у вірші "И скучно и грустно, и некому руку подать..."

Ліричний герой М. Лермонтова мучиться від усвідомлення неможливості що-небудь змінити в цьому житті, і тому у нього наступає розчарування:

Уж не жду от жизни ничего я,

И не жаль мне прошлого ничуть.

Поет розумів, що втеча від суспільства нереальна і позбавлена змісту. Чим пильніше він вдивлявся в життя, тим ясніше ставало, що особисто він не може бути байдужим до бід людських. Зі злом треба боротися, а не утікати від нього. Бездіяльність примирює з існуючою несправедливістю, вона обумовлює самотність і прагнення жити в замкненому світі власного "я". І найстрашніше — породжує байдужість до світу й людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. У творі "Дума" поет ясно говорить про те, що саме бездіяльність згубила його сучасників.

Печально я гляжу на наше поколенье!

Его грядущее — иль пусто, иль темно...

Трохи інакше сприймає долю свого покоління герой твору "Герой нашого часу". Один із його персонажів, Грушницький, належить до світського товариства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорін же, приймаючи умови гри, знаходиться ніби над суспільством, розуміючи, що там миготять образи бездушних людей, пристойністю стягнуті маски. Але саме Печорін, на думку автора, зібрав у собі всі вади "нашого покоління".

Поезія М. Ю. Лермонтова була відповіддю на болючі питання сучасності, лишається вона злободенною й тепер. Так, в образі Мцирі поет показав нового героя, що одержимий ідеєю свободи і мужньо бореться за здійснення свого ідеалу:

Я мало жил, и жил в плену.

Таких две жизни за одну,

Но только полную тревог,

Я променял би, если б мог.

Боротьба — ось той моральний заповіт, що повинен визначати життя, поведінку, вчинки і думки поета і людини.

Ми не помилимося, якщо скажемо, що парус в одноіменному вірші М. Ю. Лермонтова символізує сильну й незалежну особистість, її самотність і трудність шляху, невпинні пошуки мети й сенсу життя. Самотній парус є втіленням абсолютної свободи:

Увы! — он счастия не ищет

И не от счастия бежит!

Тема самотності у М. Лермонтова поєднується і з темою кохання. Ось і у вірші "Я не принижуся перед тобою..." він говорить:

Начну обманывать безбожно,

Чтоб не любить, как я любил,

Иль женщин уважать возможно,

Когда мне ангел изменил?

Чи не те саме трапилося колись з Печоріним, зробило його жорстоким у ставленні й до княжни Мері, і до Бели?

І ліричний герой поезій, і Печорін у своїй самотності тягнуться до природи, вміють бачити її красу. Але й тут тема самотності звучить із незвичайною силою:

Выхожу один я на дорогу;

Сквозь туман кремнистый путь блестит;

Ночь тиха. Пустиня внемлет Богу,

И звезда с звездою говорит.

Щоразу, читаючи твори М. Ю. Лермонтова, я знову і знову замислююся над його долею. Мені стає трохи прикро від того, що ще в юності поет немов пророкував свою долю в одному з віршів, який, по суті, став програмовим:

Нет, я не Байрон, я другой

Еще неведомый избранник,

Как он, гонимый миром странник,

Но только с русскою душой.

Можливо, й справді кожен митець завжди залишається самотнім, оскільки набагато випереджає своє покоління, здатний дивитися далеко вперед, помічати те, чого ніхто не бачить...