"Родичі тільки по крові" (за новелою Ф. Кафки "Перевтілення")

Шкільний твір

Психологи стверджують, що саме у дитинстві формується характер людини. Мабуть, зайве говорити, що дитинство накладає відбиток і на творчість письменника. Щасливе дитинство породжує в майбутньому романтичні вірші чи світлу оптимістичну прозу. Нещасливе дитинство проростає згодом у творах паростками химери, абсурду і безнадії. Письменник-модерніст Франц Кафка належить до людей, яким не поталанило з любов'ю близьких людей, із взаємопорозумінням у родині. До того ж він захоплювався філософією Ніцше. Ці чинники відіграли вирішальну роль у створенні творів, у яких Кафка песимістично оцінював людину як жертву долі. Звідси і його художній світ, сповнений самотності, приреченості на страждання і муки.

Написана 1912 року новела "Перевтілення" стала визначальною у творчості Ф. Кафки, бо в ній зосереджені всі провідні проблеми та ідеї письменника. У ній паростки нерозуміння і байдужості з боку рідних особливо густо проросли не лише через кожен рядок новели, а, здається, і крізь зранене серце письменника. Вся новела — наче один болючий крик Кафки, сплеск емоцій у найвищій точці кипіння.

Те, що новела була написана впродовж лише однієї ночі, багато про що говорить. Ніч з 6 на 7 грудня 1912 року для Кафки була ніччю сповіді, болю, заглиблення в себе і тяжких роздумів. Як стверджують біографи, Кафка написав цю новелу в атмосфері загострених стосунків із сім'єю. "Ви мені чужі, — казав Кафка матері, судячи із запису у його щоденнику, — ми родичі тільки по крові, але це ні в чому не виявляється". У листі до батька є такі слова: "Наскільки я здатен оцінювати своє становище, я загину через службу, причому загину дуже швидко". І перше, і друге знайшли своє відображення у новелі "Перевтілення".

Герой новели — службовець-комівояжер Грегор Замза — одного ранку прокинувся не людиною, а величезною потворною комахою. Спочатку відбувається поступове усвідомлення цього прикрого факту. Герой новели, хоч і перетворився на огидну комаху, але продовжує сприймати ситуацію і мислити як людина. До цього ранку він був єдиним годувальником усієї родини. Він утримував батька, матір і сестру. Впродовж багатьох років служби він відпрацьовував батьків борг, ще й збирався виділити кошти, щоб сестра навчалася гри на скрипці.

Головною інтригою новели стала не фантастична подія перевтілення, а те, як до цього перевтілення поставилися рідні героя. Спочатку вони були стурбовані тим, що час їхати на службу, а син ще й не виходив з кімнати. Мати стукала у двері і лагідно будила Грегора. Вона навіть не помітила, що у відповідь з-за дверей чувся не голос Грегора, а непевний писк. Сам Грегор зустрів своє перевтілення без особливого страху і паніки. Він намагався зіп'ястися на лапки і навіть з посмішкою подумав, що в цьому йому могли б допомогти батько і служниця. Час спливав, і вже стало зрозуміло, що Грегор на службу спізнився, і це посіяло в родині паніку. Адже він упродовж кількох років взагалі не хворів. Стурбовані були і в конторі, прислали повіреного дізнатися, що сталося з Грегором. Далі стурбованість рідних переросла у відвертий страх, що їхній син може втратити місце і що тоді їм робити. Але те, що вони побачили в кімнаті, усіх шокувало. Повірений, побачивши Грегора, голосно охнув, затулив долонею рота й помалу почав відступати. Мати ступила два кроки до сина, опустилася додолу, сховавши обличчя на грудях. "Батько з ворожим виразом обличчя стиснув кулаки, наче хотів заштовхати Грегора назад до кімнати, потім затулив очі руками й заплакав, аж йому затрусилися могутні груди".

Грегор спочатку зберігав спокій, навіть вірив, що його перевтілення тимчасове. Він намагався переконати повіреного, що все минеться і він знову стане до роботи. Але повірений швидко залишив помешкання. Мати з переляку чи з огиди позадкувала до столу і сіла просто на тарілки. Батько ж схопив ціпок і з сичанням і тупанням ногами почав заганяти сина до кімнати, та так спішно заштовхував, що обідрав йому бік і поранив лапки. Грегор, "стікаючи кров'ю, упав аж серед кімнати. Двері замкнули ще й на засув, і стало тихо".

Увечері біля дверей з'явилася миска з молоком і хлібом. Грегор не став цього їсти, а з сумом спостерігав, як у вітальні ввімкнули світло, і вся родина зібралася біля столу. Колись Грегор "пишався тим, що зумів забезпечити батькам і сестрі таке життя в такому гарному помешканні. І яке буде горе, коли всьому цьому спокою, добробуту й затишку настане край!" У його серці почала ятритися рана, але він ще чекав, що до нього прийдуть рідні і спробують його втішити або подумають, що робити далі. Але цього не сталося. Батьки взагалі ігнорували Грегора, і лише сестра заносила на газеті якісь наїдки. Вона не підходила близько до брата, ніби він міг її укусити. Потім вона почала виносити меблі з кімнати, бо Грегор уже навчився лазити по стінах і стелі. Далі родина від почуття зневаги і огиди до Грегора-комахи перейшла до ненависті й ворожнечі. Виявилося, що. з втратою Грегора-годувальника вони зовсім не збанкрутували, бо мали приховані статки. Де й хвороби поділися! Батько, якось зайшовши до кімнати, з ненавистю закидав Грегора яблуками, мало не вбив його. Всі почали працювати, хоча й жили дещо скромніше.

Нарешті після кількох місяців Грегорових мук і страждань близькі йому люди вирішили здихатися сина і брата. Першою висловилася сестра, що вона більше не вважає цю потвору своїм братом. І всі з нею погодилися. А що ж Грегор? Він, як і раніше, про свою сім'ю "згадував зворушено й любовно!" Фінал виявився передбачуваний: Грегор так і загинув у подобі потворної комахи. Хатня робітниця позбулася його огидного тіла, а рідні навіть не поцікавилися, яким чином.

Отака сумна і фантастична історія. Батьки Грегора тест на батьківство не склали, бо виявилися батьками лише по крові, родинних стосунків між ними не було.

Інші варіанти цього твору: