Вже сама назва балади Гете "Вільшаний король" вводить нас у світ таємниці. Я уявляю собі, що цей король — мешканець лісу. І якщо він вільшаний, то живе в оточенні вільхових дерев. Я мимовільно зацікавився вільхою. Відкрив енциклопедію лісу і дізнався, що це листопадне дерево може бути довгожителем, іноді воно живе до трьохсот років, Досягаючи заввишки сорока метрів, тобто перевищує навіть міську багатоповерхівку. Дерево це — своєрідний символ вічності, сили. Не випадково слово "король" стоїть за словом "вільшаний". Відчувається у словосполученні величність володаря. А хто може підкорятися вільшаному королю? Звісно, ельфи — духи природи, веселі, жваві істоти. Чи не є духами природи метелики, різнокольорові дзвоники, жовтенькі або пухнасті кульбаби. І, зрозуміло, птахи, серед яких — гостродзьоба вільшанка. Ця маленька кругленька пташка своїми різкими, тривожними тріскучими звуками здатна розбудити ліс, отже — і вільшаного короля. Над ким ще, на мій погляд, має владу вільшаний король? Мабуть, над лісними струмочками, джерельцями, річечками, адже вільха зазвичай росте поблизу водосховищ. Хотілося б побувати у володінні вільшаного короля.
А ось герой балади Гете — боязкий хлопчик намагався якнайшвидше проїхати місце, де мешкав вільшаний король. Вже з першого рядка балади виникає почуття тривоги: "Хто пізно так мчить у час нічний?.." Ми нібито чуємо тяжкий подих коня, скажений ритм сердець вершників — батька та його малолітнього сина. Батько відчуває стан хлопчика, хоче його зігріти, заспокоїти, але той однаково тремтить. Не через те, що його проймає нічний холод — він тремтить від жаху і пояснює батькові свій жах так: "Король вільшаний он там стоїть!" Звісно, король в уяві хлопчика, як і належить, у короні, але чомусь хвостатий. Якщо король такий жахливий, то чому хлопчик чує гарні слова: "любе дитя", "будемо гратися", "квіти прекрасні знайду тобі я". Невже король — лицемір? Та ні, мені здається, хлопчик просто цурається природи, він не одухотворює дерева, трави, не дружить з мешканцями лісу — пташками, метеликами. А казкових персонажів — мавок, лісовиків, водяників, гномів — вважає своїми неприятелями, хоча насправді ніякої шкоди вони не заподіють. Може, батькові хлопчика, як мудрій людині, треба було б не летіти стрімголов додому, а зупинитися. Час нічний, вже пізно, але саме зараз можна почути голос зовсім невразливої вільшанки, адже вона не тільки пробуджує ліс, а й проводжає день.
Нам пощастило почути голос вільшанки влітку нинішнього року, коли ми з батьком вирушили за місто на риболовлю. Ми напнули намет на березі лісового озера. Річ не в тому, скільки риби ми спіймали. Батько сказав мені: "Вмій дружити з природою". Він навчав мене відрізняти голоси птахів, показав різні дерева. Звісно, дуб я впізнав одразу, берізку теж, а ось вільха була для мене справжнім відкриттям. Це прекрасне дерево, і не дивно, що лісний володар був саме вільшаним королем. А вільшанку я уявляв собі, як маленьку фею, що літає; і навіть дивно, чому хлопчик з балади Гете злякався вільшаного короля і помер зі страху.
Я вважаю, що треба було не бігти від своїх дитячих страхіть, а спробувати подружитися з річкою, лісом, озером, тобто відчути себе частинкою природи.