Нерозділене кохання в творах Г. Гайне

Шкільний твір

Нерозділене кохання в творах Г. Гайне

Як море, в мене серце —

Нуртує і кипить,

І скарб чудових перлів

На дні його лежить.

Збірка віршів "Книга пісень" (1827) зробила тридцятирічного Г. Гайне знаменитим поетом. Основний мотив поезій цієї книги — нерозділене кохання. Більша частина віршів "Книги пісень" була створена під впливом глибокого почуття поета до двоюрідних сестер Амалії та Терези, в яких Гайне закохувався по черзі. Це кохання не було взаємним.

Свою збірку Гайне розділив на три частини і таким чином позначив три етапи свого нерозділеного кохання. Це "Юнацькі страждання", коли кохана з'являється до нього в уяві; "Ліричне інтермецо", де кохання розцвітає насправді, але без взаємності; "Знову на Батьківщині" — любов оживає тільки в пам'яті поета.

В "Юнацьких стражданнях" кохання зображене як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Образ коханої, що з'являється у сні, сповнює серце поета не щастям, а гострою тривогою і щемлячим сумом. Він бачить її то на балу у сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Себе самого поет впізнає у подобі то зневаженого лицаря, то в'язня, який очікує на страту. Втім реальний світ не менш тривожний, ніж сновидіння. Поету стає ненависним "порядне товариство", де всі зневажають його:

Ти бачиш, як щодня оті почвари —

Пси в окулярах, кицьки у рум'янах —

Моє ім'я товчуть в плітках поганих

Й вигадують мені пекельні кари.

"Ти бачиш, як щодня..."

На жаль, до цього ж суспільства належить і його кохана.

Не знайшовши щастя серед чужих людей, повертається поет до рідного дому. І тут його зустрічає любляча мати. Якщо існує у світі чиста і вічна любов, то це материнська любов, вважає поет:

Моя душа подолана твоєю

Високою, прекрасною душею,

І в небеса я лину разом з нею.

"Моїй матері"

В "Ліричному інтермецо" до поета приходить кохання в "прекрасному місяці травні", і весь світ для нього сповнюється радістю. Але він не відчуває взаємності, в його коханої "нема жалю", вона вінчається з іншим. Знову поет під владою похмурих сновидінь.

Свою мрію про щиру та вірну любов поет висловив у поезії про квітку лотоса, яка закохана у ніжне місячне сяйво:

Цвіте, й росте, і прагне

До ніжних місячних рук

І тане, і пахне, і плаче

З любові й любовних мук!

"Боїться квітка лотос..."

У вірші "Блискучого літнього ранку..." краса квітки виступає символом жіночої краси. її ніжність та беззахисність обеззброюють поета, він готовий вибачити їй всі образи:

Квітки розмовляють, шепочуть,

Благає їх погляд смутний:

"Не гнівайсь на нашу сестричку,

Блідий чоловіче, сумний".

Характерною рисою "Ліричного інтермецо" є те, що свої почуття поет виражає через образи природи: образи квітів, птахів, неба, дерев. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру, як наприклад, у вірші про кедр, що росте на засніженій вершині. Він мріє про пальму, що росте під яскравим південним сонцем. Але зустрітися їм не судилося:

І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самотині

На спаленій сонцем скалі.

"Самотній кедр..."

Змучений нерозділеним коханням, поет шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повертаючись до рідного міста, де колись вперше покохав, поет зустрічається з родиною своєї колишньої коханої. В його серці оживають згаслі спогади, і він знову, уже вкотре, переживає свою нещасну любов. Про все це розповідають вірші з розділу "Знову на Батьківщині":

Ти, марище зблідле, ти тінь моя власна!

Нащо мене дражниш коханням моїм?

І так не забута година нещасна,

Як серцем я рвався на місці оцім.

"Ніч тиха"

Символом фатального кохання для Гайне стала Лорелей, про яку в народі склали легенди. Чарівна красуня жила на скелястому порозі посеред Рейну. Своєю незвичайною вродою вона приворожувала рибалок. Як тільки човен наближався до скелі, закохані сміливці гинули в бурхливому вирі:

Зникають в потоці бурхливім

І човен, і хлопець з очей,

І все це своїм співом

Зробила Лорелей.

"Лорелея"

Вірші Г. Гайне про нерозділене кохання наповнюють серця читачів смутком і ніжністю, співчуттям ліричному герою. Ці поезії витримані в м'яких ліричних тонах. Не випадково вони привертали увагу композиторів (Р. Шумана, П. Чайковського та інших). А вірш "Лорелей" чи не найпопулярніший у німецькій поезії, він увійшов до всіх шкільних хрестоматій. Характерно, що коли в Німеччині до влади прийшли нацисти та почали палити книги Гайне, вони не насмілилися зачепити цього вірша. Лише замість імені поета позначили в книжках: "Слова народні". Чи може бути вищою оцінка творчості будь-якого поета!