Світло в поезії І. Бродського

Шкільний твір

Іосиф Бродський — нова ера в історії російської поезії. Поет, який творив у XX ст., він безумовно поет XXI століття. Він вивів російську поезію з глухого кута авангардизму і безглуздя, довівши, що навіть переміщення предметів уже поезія, якщо до справи взявся Поет.

Страницу и огонь, зерно и жернова,

Секиры острые и усеченный волос —

Бог сохраняет все: особенно слова

Прощенья и любви, как собственный свой голос.

Світ, у якому живе поет, величезний, його знання історії та поезії приголомшують. Історія вже у назвах віршів: "До Лікомеда, на Скірос", "Дідона та Еней", "Одіссей Телемак", "Двадцять сонетів Марії Стюарт". Минуле та сучасність у віршах Бродського пов'язані одне з одним. У "Листах римському другу", мовби перекладі з Маріала, відображений сьогоднішній день з його жорстокістю та проблемами:

Как там в Ливии мой Постум, — или где там?

Неужели до сих пор еще воюем?

Бродський наш сучасник, він бачить світ таким, яким бачимо його ми, але розповів про нього так, як це під силу тільки поету. У його віршах птахи кричать пілігрімам, "що світ залишиться колишнім", "сліпучо-ніжним і привітно-ніжним", "залишиться брехливим і залишиться вічним". І завдання поета Бродський вбачає не в тому, щоб змінити його, що, мабуть, неможливо, а зрозуміти і прийняти.

И быть на земле закатом,

И быть на земле рассветом,

Удобрить ее солдатом,

Одобрить ее поэтом.

Світло — воно існує в світі. Треба тільки побачити його та назвати, що і робить Бродський:

На исходе тысячелетия, в Риме

Я вывожу слова "факел", "фитиль", "светильник".

"Римські елегії" — це не просто поетичні оповідання про перебування в Римі. Це й іронічний погляд на себе: "Я співець нісенітниць, зайвих думок, ламаних ліній, ми навряд чи боги в мініатюрі".

Тут щемливо звучить тема швидкоплинності життя людини. Що таке відрізок людського життя порівняно з Вічним містом, над яким час не владний:

Крикни сейчас "замри" — я бы тотчас замер,

как этот город сделал от счастья в детстве.

Як і в римських поетів, у Бродського рефреном звучить мотив своєї невипадковості у цьому світі і вдячності за життя на землі:

Наклонись, я шепну Тебе на ухо что-то: я

благодарен за все, за куриный хрящик

и за стрекот ножниц, уже кроящих, мне

пустоту, раз она — Твоя.

Головне світло в житті Бродського — це світло віри, світло Віфлеємської зірки. Дотримуючись традиції пастернаківської "Різдвяної зірки", Бродський пише свою "Різдвяну зірку", але поет при цьому більш лаконічний:

...из глубины Вселенной, с другого его конца,

звезда смотрела в пещеру, и это был взгляд Отца.

I зараз, коли поета вже немає на світі, я ніби відчуваю на собі його сумний погляд звідти — згори і знову беру до рук збірку віршів, щоб почути його голос, щоб увібрати в себе світло його душі.