Пошук і відкриття жіночності

Шкільний твір

Близ луны прекрасной тускнеют звезды,

Покрывалом лик лучезарный кроют,

Чтоб она одна на всей земле светила

Полною славой

Тепле море пестить невеликий острів, який ніжиться під полудневим сонцем. Спека, розплавлене повітря... Лиш іноді вітер пролетить, і легкий порив здмухне з тремтячих листків дерев солодку дрімоту. У яблуневому гаю, поряд із чистим джерелом, краса прозорих хвиль прохолоди якого може зрівнятись лише із мелодійним їх журкотом, чути високі, бескінечно ніжні перебори ліри. Під супровід цієї вірної Орфеєвої помічниці невимовно прекрасні дівчата прославляють Афродиту, богиню кохання, словами гімна, який склала їх наставниця — велика Сапфо. Будучи однією з найчарівніших гетер, ця жінка зібрала дівчат не лише для того, щоб навчити їх танцям, співам, майстерності складати вірші. Бо це все є лише атрібути, які доповнюють, але аж ніяк не створюють жінку. Справжню жіночність не можна перелити в якесь із цих мистецтв, її неможливо вловити, їй не навчитись. Але її можна знайти й відкрити в собі — те велике святе джерело, троянду, нектар якої є кров'ю кохання.

Саме пошук і відкриття жіночності — вічного джерела, звідки жінка черпає силу, мудрість, ніжність усе своє життя, — був головною метою навчання, тіньову сторону якого складали відточування неперевершеності поглядів, рухів, влучності жартів, мудрості зауважень. А Наставниця була однією з найкращих жінок світу. Чи можна простіше: Сапфо була істинною Жінкою, святе єство якої складалось із ідеальних граней: донька — сестра — дружина — мати —наставниця. Вона могла повністю розкривати себе в кожному з мистецтв, та найвищою вершиною, якої сягнула геніальність цієї жінки, матерією, у якій і досі живе її душа, стала поезія. Саме лірика дала можливість Сапфо переплавляти свої почуття, мудрість, бажання в слова, які ставали піснями, гімнами й навічно закарбовувались у серцях людей. Недарма один із видатних еллінських діячів, послухавши на бенкеті вірш великої поетесси, кілька разів повторив його, доки не запам'ятав, і сказав, що вважав би своє життя марно прожитим, якщо б не взнав цього вірша.

Ніжна пісенна лірика Сапфо м'яким еолійським наріччям розповідає нам про кохання, яке є осереддям життя та смерті, туги й радості, печалі й веселощів, мук і щастя. Всі вони переплелися в рядках, написаних Цією Жінкою, і внесли у вічність полум'я пристрастей, глибинну мудрість, еллінську красу та п'янкий аромат нектарів тих квітів і трав, "якими тішаться серця Богів блаженних". Насолодитися ними можемо й ми, поринаючи думками в рядки великої Сапфо.