«Я блукаю і кличу душу свою...» (В. Вітмен)

Шкільний твір

Схожі твори

Творчість великого американського поета-новатора В. Вітмена стала своєрідною поетичною Біблією. Вітмен вірив у пророче покликання поета, який приходить на землю оновити її, "коли втрачають зміст слова і предмети". Своє нове поетичне світобачення поет утілив у збірці поезій "Листя трави", над якою працював протягом усього життя. Цей твір — свідчення космічності, епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена. Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Все це вимагало якісно нової образності та поетичної мови. Головним героєм є сам Поет, який стає втіленням нового, вільного Людства.

Осторонь метушні стоїть моє Я,

Стоїть раде, привітне, співчутливе, єдине.

Звідки ж береться внутрішня досконалість поета?

Я блукаю і кличу душу свою,

Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю літню травинку.

Образ "літньої травинки" символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий, живий рідний зелений світ. "Брунатні мурахи", "незліченні стебла", "чоловіки та жінки" — все живе у ньому за одним законом ("Я бачу в них і в собі один і той самий вічний закон"),

Вітмен використовує художній прийом "каталогу", об'єднуючи численні образи людей, тварин, комах, й утверджує гармонію всього живого.

І всі воші вливаються в мене, і я вливаюсь в них,

І сутність моя десь така, як у всіх них.

Із них усіх та з кожного з них я тчу пісню про себе.

Поет веде діалог зі своєю душою, і саме вона підказує йому, "що основа творіння — це любов". А джерелом любові поета є Земля:

Тільки торкнуся землі ступнею.

Звідти так і зринуть сто любовей...

Саме тому і співає поет свій гімн Землі:

Усміхнися і ти, млосна із диханням свіжим, о земле. ...

Усміхнися, бо йде твій коханець.

А "небесні закони ще треба доробляти і виправляти" — вважає поет.

Зухвале сонячне світло,

Ти освітлюєш тільки поверхні,

а я виявляю і поверхні і глибини.

Поет пропонує відкинути старих богів ("Стільки ж божеського, а може й більше я відкриваю в теслі, що зводить будинок. Я віддаю йому вищу, ніж Богові, шану") і робить висновок:

Надприродне — то все пусть,

Я сам на свій час чекаю, щоб стати одним з богів.

Отже, найвища цінність — це Людина. З чого ж складається її "Я"? З дійсності і часу, які приймає поет, із землі і моря ("Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу"), з усіх живих істот, з душ усіх людей ("Я всіх вас знаю, я знаю море мук, сумнівів розлуки, безвір'я), з невідомості ("це не хаос, не смерть — це форма, єдність, це план... це вічне життя, це Щастя"), Поет вірить у своє Безсмертя, бо він заповідає себе землі, "щоб прорости травою, яку люблю".

Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне. Я-травинка може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони —вважає Вітмен.