Естетичні засади акмеїзму у творчості Анни Ахматової (1 варіант)

Шкільний твір

Схожі твори

Анна Ахматова — один із найвидатніших ліриків російської літератури XX століття. її вірші орієнтовані на традиції російської класичної літератури, однак збагачені рисами акмеїзму (його представниками є М. Гумільов, О. Мандельштам та інші відомі митці) — течії так званої "елітарної поезії", у центрі уваги якої перебуває людина з її духовними пориваннями. Особливістю творчості саме А. Ахматової є те, що в її творах ця людина — Жінка, показана в розрізі болісних душевних переживань.

Хто як не Анна Ахматова з її важкою долею могла показати реальне життя у світлі зосередженості на чуттєвому? "Пізнання світу через біль" — так характеризують критики її творчий доробок. Поетеса розробляла тему кохання, але не щасливого, а насиченого настроями розчарування, туги та образи. У вірші "Був ти нещирим у ніжності..." жінка-митець талановито показала драматичні надломи сильного почуття:

Був ти нещирим у ніжності.

Скільки журби, далебі!

Як же багатством у бідності ,

Душу зігріти тобі?

Лірична героїня хоче обігріти й заспокоїти "нещирого", називає себе скупою і недбайливою. У рядках поезії відчутна невгасима туга за втраченим коханням (та чи й було кохання?), яке вже не повернеш. Ось вона, "вічна тема" — нерозділене почуття. У таких і подібних віршах Анни Ахматової відчутна її схильність до естетичних засад акмеїзму. Однак найбільш яскраво настанова "пізнання світу через біль" проявляється в поемі "Реквієм". Саме ця поема змусила критиків стверджувати, що авторка пройшла шлях від оспівування особистих переживань до зображення народної філософії буття.

"Реквієм" — пам'ятник доби сталінського терору, а, як відомо, А. Ахматова в повній мірі зазнала цькувань партійної верхівки. І саме тоді поетеса перестає заглиблюватись в суб'єктивне, а запевняє, що

...тоді була з своїм народом,

Там, де мій народ, на лихо, був.

Ось вона, акмеїстична "вічна тема" — тема особистої та історичної пам'яті! Однак при цьому авторка залишається вірною своїй творчій манері: у центрі уваги — Жінка з її болем та переживаннями:

Забирали тебе на світанку,

Мов на цвинтар, тебе провела.

Плачуть діти тобі наостанку.

На божниці свіча опливла.

Бачимо, що в поемі "Реквієм" поетеса поєднала опис власного горя зі всенародним стражданням. Це і є вища форма акмеїзму, адже так вдало поєднати мотиви душевних переживань із мотивом пам'яті, а також біблійними мотивами зумів далеко не кожен представник цієї літературної течії.

Так, душевні переживання для Анни Ахматової — тема, яку неможливо вичерпати. її образи є яскравими й чистими, а описи — лаконічними й наповненими смислом. Вірші цієї жінки справді можна назвати "елітарними", знаковими для становлення й розвитку акмеїзму в російській літературі.