Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.
      
       Визначальні риси модернізму:
       - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
       - у творах затверджується перевага форми над змістом;
       - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
       - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
       - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
       - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
       - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
       - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
       - естетизм.
      
       Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо.
      
       Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.