Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  :  Реферати  :  Шкільні твори  :  Твори з мови  :  Стислі перекази  :  Контрольні питання  :  Крилаті вирази  :  Словник  |
Бібліотека — повні твори > Н > Нечуй-Левицький Іван > Кайдашева сім'я — електронний текст

Кайдашева сім'я - Нечуй-Левицький Іван

(ви знаходитесь на 2 сторінці)
1  2  3  4  5  6  


ти було багато. Невістка вешталась, наче муха в окропі, скрізь встигала, а свекруха, вставши з печі, тільки хату вимела, ще й сміття покинула зараз за порогом. Мотря вже сердито поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика. Виплескала вона хліб, посаджала в піч і подала на стіл обід. Борщ вийшов несмачний. Свекруха тільки ложку вмочила й не їла борщу.
     - Недобрий, дочко, сьогодні зварила борщ. Мабуть, і сьогодні сало збігло, - сказала Кайдашиха.
     - Бо ви, мамо, не дуже помагали мені варити, а в мене не десять рук, а тільки дві, - одрізала Мотря.
     - Хто видав так говорить матері! - сказала Кайдашиха навчаючим голосом. - Коли не вмієш гаразд, то треба вчитись. І я не вміла, але пани вивчили мене на економії.
     - Я, хвалити бога, панщини не робила й у панів не вчилась, - знов одрубала Мотря.
     Кайдашиха замовкла й прикусила язика. Вона догадалась, що Мотря не замовчуватиме.
     Настала субота. Роботи було ще більше. Кайдашиха тільки хату замела та й сіла коло вікна старі сорочки латать. Мотря підмазала стіни, обмазала комин, грубу, припічок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина і роздивлялась, чи добре невістка помазала.
     - Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже віхтем, а так, моє серденько, дрібненько та дрібненько перше вподовж, а потім упоперек, отак, отак, отак! А то, бач, скрізь віхті знать, - сказала Кайдашиха. Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний і тільки де-не-де було знать віхоть.
     - Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, - несміливо обізвалась невістка.
     - Я, серце, бувала в світах і знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панські покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собі навчишся, - сказала Кайдашиха та й знов сіла коло вікна шити, ще й пісні затягла.
     - Чи ти, стара, здуріла на старість, чи що? - обізвався Кайдаш. - Сьогодні субота, а вона пісні затягла.
     Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
     Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти. Мотря насилу вдержувала язика й тільки поглядала на свекруху сердитим оком.
     Настала Пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі. Молодиці на селі почали вставати вдосвіта прясти.
     - Мотре! - кричала з печі Кайдашиха. - Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?
     Мотря встала, засвітила світло, розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Карпо й Лаврін повставали й стали коло припічка ногами м'яти коноплі, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла півпочинка й почала приставлять до печі обід, як Кайдашиха злізла з печі й сіла за гребінь. Вже надворі стало світати. Мотря стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела.
     Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печі. Кайдашиха разів зо два одсунула горщик од жару, вимішала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злість. "Не буду замітать хати, - подумала вона, - ану, чи вимете свекруха".
     Вже сіли за обід, а хата була незаметена.
     - Чом це ти, Мотре, хати й досі не замела? - сказала Кайдашиха. - Чи ти хочеш, щоб з нас люди сміялись?
     Мотря натомилась коло роботи, її взяла злість. Вона вилила з ночовок у помийницю луг і так кинула ночовки на ослін, що вони посковзнулись і полетіли на землю.
     - Легеньку руку маєш! Легенько ставиш, невістко! - крикнула Кайдашиха на Мотрю. - Одні ночви маємо, а ти й ті розбий.
     - Як розіб' ю, то купите другі, - одрубала Мотря.
     Кайдашиха побачила, що невістка сердиться на неї. Її саму взяла злість.
     Настав вечір, а в хаті було сміття трохи не по кісточки. Кайдашиха стала й собі оджимать сорочки, а хати не замела.
     - Чому це у вас і досі хата не метена? - спитав Карпо, увійшовши в хату.
     - Бо твою жінку сьогодні перелоги напали, - сказала вже сердито Кайдашиха.
     - Не знаю, кого напали перелоги, - ледве обізвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, ніби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисі в очі.
     - Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало сміття в хаті, то нехай буде грязь, - крикнула Кайдашиха. - Чом ти своїй жінці нічого не скажеш? - сказала Кайдашиха до Карпа. - Хіба ти не бачиш, що вона мене не слухає та діла не робить.
     - А це хіба ж не діло? Не в піжмурки ж граю, - крикнула й собі Мотря.
     - Чому ти, Мотре, і досі не замела хати? - промовив Карпо до жінки.
     - Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось уже й рук і ніг не чую, так натанцювалась, - промовила Мотря.
     - Та чого це ти кричиш, як на батька! - крикнула Кайдашиха. - Мені вух не позакладало: чую.
     - Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама.
     - А хіба ж ти робиш сама? - спитала Кайдашиха.
     - А хто ж мені помагає, коли хата й досі не заметена, - крикнула Мотря.
     - Чого це ти, Мотре, кричиш на матір? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, - обізвався Карпо.
     Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила, - сказала через зуби Мотря. Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало і дукачі коливались.
     Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
     - Ти, Карпе, не потурай своїй жінці, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсім не має за матір. Що з того, що вона робоча, коли хата три дні стоїть неметена?
     - Не три дні-бо, а тільки один день, - сказав Карпо.
     - Так, сину, так! Держи руку за жінкою, а матері не можна буде далі в своїй хаті й слова промовити. Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, підтопталась. Мені можна й одпочити. А ти жінці не потурай, бо вона й над тобою далі коверзуватиме.
     Карпо узяв шапку та мерщій з хати. Йому було жаль жінки, жаль і матері.
     Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печі й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лаві. По хаті пішов холод та вогкість. Свекруха поралась коло печі мовчки. Невістка достала з полиці хліб та сіль і сіла полуднувать. Вона кинула оком на діл: хата була заметена.
     "Не буде моя невістка покірна та слухняна, - думала Кайдашиха, стоячи коло печі, - не одпочину я на старість од роботи". І Кайдашиха важко зітхнула. Мотря зрозуміла те важке зітхання наче докір собі.
     Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
     - Геть! - крикнула Кайдашиха. - Сама зумію насипать. Не ти напартолила. Сідай та запихайся! Мотря одійшла набік, згорнула руки й собі зітхнула.
     - Чого це ви гризетесь? - обізвався старий Кайдаш. - Чи вже не помиритесь коло однієї печі? Ти-бо, Мотре, повинна таки поважати матір, бо мати старша в хаті, - почав навчать старий батько, - треба ж комусь порядкувати в хаті та лад давати. Дасть бог, приставлю через сіни хату, тоді будеш собі господинею, але в гурті все-таки лучче жити...
     Всі вечеряли мовчки. Мотря стала коло мисника, мов укопана. Вона не сіла вечерять.
     - Годі тобі, дочко, гніватись, - знов почав батько, - сідай та вечеряй, бо ти натопилась.
     Мотря стояла коло мисника й з місця не рушила та все дивилась у піч, де тлів жар у попелі, неначе хотіла розвеселить свої очі веселим вогнем. Всі встали з-за стола, подякували богові та Кайдашисі, а Мотря все стояла на одному місці, наче сирота в чужій сім'ї. Карпо сів на лаві й насупив свої рудуваті брови. Між бровами було знать дві зморшки, в котрих чорніла густа тінь.
     В хаті стало тихо, як у вусі. Керосинова невеличка лампа без скла блимала на столі. Старий Кайдаш, Кайдашиха й Лаврін стали перед образами й почали молиться богу, а Карпо все сидів на лаві, а Мотря все стояла коло мисника. Світло погасло. Карпо й Мотря полягали спати, помолившись у темряві. Мотря чула, що на її душу лягло щось важке, але ні одна сльоза не виступила на її очах.
     Другого дня вранці Мотря замітала сіни. Чує вона, Кайдашиха говорить надворі з якоюсь жінкою та все за неї. Мотря виглянула крадькома з сіней: Кайдашиха стояла, спершись на ворота, а проти неї за ворітьми стояла її кума, голова проти голови, неначе вони цілувались. Кайдашиха почала говорить тихо, але так тихо, що було чуть на все подвір'я.
     - От, мабуть. Довбиші надавали за Мотрею всякого добра, - говорила кума, - ще й ти, кумо, забагатієш за невісткою.
     - Де там, моє серденько! Я думала, що такі багатирі наженуть мені повний двір волів та корів, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині; мабуть, тим, що порожня.
     - Чи робоча ж твоя невістка? - спитала кума. - Чи тямить хоч трохи в хазяйстві?
     - Хліб їсти добре тямить, - сказала Кайдашиха. - Я думала, що ті багатирі вміють добре спекти, зварить. Але мені довелось всьому вчити невістку. Та то, моє серденько, моя невістка незугарна тобі ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всі віхті знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупі з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...
     - Од кобили чую! - крикнула Мотря. висунувши голову з сіней. - Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село.
     Кайдашиха замовкла й не знала, де очі діти. Кума десь ділась, неначе крізь землю провалилась.
     Мотря поралась в хаті й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пішла на ставок прать й прийшла додому аж увечері.
     - Потривай же, свекрухо! - говорила голосно Мотря сама до себе, розвішуючи сорочки по тину. - Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.
      
     На другий день удосвіта Кайдашиха закричала з печі на Мотрю:
     - Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.
     - Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски.
     - Ох-ох-ох! - застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. - Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.
     Кайдашиха впізнала Мотрину комедію й розсердилась.
     - Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаєш, що мене піддуриш? Годі тобі брехні справлять. Вставай та в печі розтоплюй.
     - Мамо! Годі вам спати! Вставайте та в печі розтоплюйте! - крикнула й собі Мотря з полу. - А я трошки покачаюсь!
     - Оце довелось на старість терпіти таку напасть од своїх дітей, -промовила Кайдашиха. - Карпе! Штовхни під бік свою жінку, нехай устає до роботи.
     В хаті всі спали, аж хропли.
     - Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.
     Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
     - Чи ти здуріла сьогодні, чи наважилася мене з світу звести? Омельку! - крикнула Кайдашиха на свого чоловіка. - Чи ти чуєш, що витворяє твоя невістка?
     Старий Кайдаш лежав на лаві догори лицем і важко дихав. Він звечора таки добре випив у шинку й спав як убитий. Жіночий крик, гострі жіночі голоси стривожили його, і він почав кричать через сон диким, чудним голосом. Йому приснилось, ніби в хату серед ночі вбігла коза з червоними очима, з вогнем у роті, освітила огнем хату, вхопила в передні лапи кочергу й почала поратись коло печі та все клацала до його червоними огняними зубами. Він хотів підвести руку та перехреститься, але руки стали неначе залізні. А коза все крутилась коло печі, а далі почала танцювати, висолопивши язика на піваршина. Дивиться Кайдаш на ту козу. З кози стала кобила з здоровою, як ночви, головою, з страшними червоними очима, з огняним язиком. Кайдаш закричав не своїм голосом. Сини повскакували з постелі й кину- лись до батька. Мотря й Кайдашиха перестали свариться і собі повставали. Карпо перекинув батька на бік, і він тільки тоді прокинувся й опам'ятався.
     - Тату! Чого це ви так кричите? Мабуть, вам щось страшне приснилось? - питав батька Карпо.
     Кайдаш підвівся, сів на лаві й довго протирав очі. Страшний сон перелякав його. Він устав з лави, почав молитись богу перед образами. Йому все здавалось, що його карає свята п'ятниця за те, що він не додержував посту в п'ятницю і ввечері в шинку напивався горілки.
     Такий несподіваний випадок зав'язав рота свекрусі й невістці. Вони обидві кинулись до роботи, але Мотря не вимітала хати та все поглядала скоса на свекруху. Свекруха так само поглядала то на віник, то на невістку, а далі витягла з скрині сорочку й сіла коло вікна шити. Мотря одімкнула свою скриню, витягла стару сорочку й собі сіла латать коло другого вікна.
     Обід докипав у печі. Борщ, приставлений до жару. дув бульки й клекотів вряди-годи, неначе хто в йому ляпав ложкою. Хата стояла неметена. Свекруха глянула на невістку спідлоба й промовила:
     - Чого це ти, Мотре, сіла шити? Хіба ти не бачиш, що в печі обід недоварений, а хата стоїть і досі неметена?
     - Та вже ж бачу, не повилазило, - обізвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.
     - Гляди лиш, щоб тобі й справді не повилазило. Сядеш собі шити по обіді, як упораєшся.
     - Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки, - почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху.
     - Дражнись, дражнись! - сказала свекруха. - Кидай лишень сорочку та вимітай хату, кажу тобі. Я хазяйка в хаті, а не ти. Роби те, що тобі загадують.
     - А я вам, мамо. не наймичка. Я й в своєї матері не була наймичкою. Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робити діло пополовині. Поганять і в мене стало б хисту, аби було кого.
     - Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила обід на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.
     - Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.
     - Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш, - крикнула Кайдашиха й скочила з місця.
     - Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать. В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас.
     - Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє? Чом ти їй нічого не скажеш?
     Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
     - І хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? - крикнула Кайдашиха. - Лучче було взяти циганку, ніж багачку з порожньою скринею.
     - Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене прийшли. - сказала Мотря трохи тихішим голосом, остерігаючись свекра.
     Старий Кайдаш розсердився на невістку й почав на неї гримати.
     - Мотре! Коли ти наша, то слухай матері та роби діло. Не сьогодні ж до нас привезена. Наш хліб їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати.
     - Хіба ж я дурно їм ваш хліб? Од ранку до вечора й рук не покладаю...
     - А ти хотіла згорнути руки та й сидіти? Чого це ти розходилась? Та я тобі не подивлюся в зуби! - крикнув Кайдаш, і його темні очі заблищали: він замахнувся на Мотрю рукою.
     - Тату, в Мотрі є чоловік, - сказав понуро Карпо. - ви не дуже на неї махайте кулаками.
     Кайдаш спахнув полум'ям.
     - А ти чого оступаєшся за своєю жінкою? - крикнув він на Карпа. - Коли хочеш, то я тобі носа втру.
     - Ба не втрете! Я вже не маленький, - одрубав Карпо.
     Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
     - Що ви мені цвікаєте в вічі, неначе змовились. Хіба я не ваш батько? Хіба мені не можна в своїй хаті порядок дати?
     - Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є! - сказав Карпо й собі зблід на виду. Його червоні губи побіліли, неначе полотно.
     - Як візьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете мені покорятись.
     - Тату! Оступіться, прошу вас, - сказав Карпо, блідий, неначе смерть, - бо й я налигача знайду.
     Кайдаш побачив, що Карпо не жартує. Він не мовчав батькові й маленьким, а тепер по всьому було видно, що він говорив не на вітер.
     - Пху на тебе, сатано! - плюнув набік Кайдаш і хрьопнув дверима так, що з полиці полетіло горня й розбилось на шматочки.
     - Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жінку свою навчаєш! Ти візьми ремінні віжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собі невісточку! Взяла собі в хату біду!
     Мотря сиділа коло вікна, червона, як жар, і плутала ниткою вздовж і поперек, і по комірі, й по пазусі. Карпо вийшов з хати й собі хрьопнув дверима так, що вікна задзвеніли. Кайдашиха й Мотря зостались у хаті вдвох. сиділи коло вікон одна проти другої й ніби шили, не підводячи очей од шитва. В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла. Молодиці все сиділи одна проти другої, все шили й понашивали од злості таких безконечників, що потім прийшлось їм довго випорю-вать та розплутувати. Вони шили, а скоса все поглядали на того капосного віника, що стояв у кутку, під мисником.
     В хату ввійшов Лаврін, узяв віник і почав мести діл. Од вікон до самої печі простяглися ніби огняні стовпи, виткані з сонця та дрібного пороху, котрий ворушивсь в ясному промінні, неначе дрібнісінька мошка.
     Чоловіки посходились в хату. Моря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
     - Чи помирились? - спитав батько, обертаючись до молодиць.
     Свекруха й невістка мовчали. Карпо сидів за столом і обідав мовчки. Після того, як він оженився, він ніби виріс у своїх очах. Кожний батьків докір здавався йому тепер удвоє важчим. Його думка літала коло якоїсь хати, в котрій він живе сам з своєю жінкою, сам господарює без батька, без матері і ні од кого не чує ніякого приказу та загаду.
     Од того часу вже не було ладу між свекрухою та невісткою. Вони поглядали одна на другу спідлоба. Мотря не дуже вважала на Кайдашиху й Кайдаша, але для неї все здавалось, що в хаті чогось тісно, неначе її душать стіни, душить стеля, душить піч.
     Вже було недалеко до різдва. Роботи було ще більше. Мотря вимазала сіни, помила лави, мисник, полиці. Перед празниками закололи кабана. Почався в хаті гармидер. Кайдашиха все гукала на Мотрю, а Мотря ніколи не змовчувала свекрусі.
     - Мамо! Не кричіть на мене, - говорила Мотря, пораючись коло ковбас. - Я й сама пороблю діло й без вас. Лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша.
     Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
     На третій день різдва Мотря витягла з скрині нову спідницю, привезену од батька. Спідниця була дуже гарна та рясна, зелена з червоними густими рожами. Вона повісила спідницю на сволоці, на кілку. Кайдашиха тільки скоса поглядала на ту спідницю.
     Мотря пішла в хижку, наділа спідницю й червону запаску, ввійшла в хату та все походжала по хаті та розправляла широкі фалди кругом себе, перед самим носом у свекрухи. Свекруха ніби не дивилась на спідницю.
     - Ото спідницю справив мені Карпо ік празнику! - сказала Мотря й стала перед Кайдашихою, ще й обома руками розтягла широку спідницю на обидва боки.
     - Батькові своєму покажи, однак багатий! - сказала Кайдашиха, не дивлячись на спідницю.
     - Сьогодні піду до батька та й покажу, тільки не ту чорну запаску, що ви справили мені ік празнику.
     - Ой господи! Доведеться лаяться на різдво до служби, - сказала Кайдашиха, - через тебе нема мені ні празника, ні неділі. Хіба не чуєш? Он до церкви дзвонять!
     У великий піст Кайдашиха принесла от ткалі гарне тонке полотно й рушники. Вона сховала його в свою скриню, ще й замком замкнула.
     - Та не замикайте, мамо! Хоч і я рук до полотна докладала, та не буду красти, - промовила Мотря; але їй дуже хотілось одкраяти свою частку й сховать в свою скриню.
     Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
     - Чи ти бачиш, як мене водить твоя мати. Моя мати квітчала мене, як рожу, а твоя мати водить мене, неначе старчиху. Попроси батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. Куплю собі ік великодню нову одежу та хоч уберуся по-людській.
     Карпові й самому хотілось прибрать свою жінку, як прибирається квітка навесні. Він почав просити в батька грошей.
     - А де я тобі наберу стільки грошей? - сказав батько. - Твоя жінка не дівка: їй заміж не йти. Піде мати до Корсуня на ярмарок, то й справить, що там буде треба.
     Кайдашиха й справді поїхала на ярмарок. Мотря просилась й собі, але свекруха її не .взяла.
     Ввечері Кайдашиха привезла Мотрі з ярмарку хустку й матерії на спідницю. Мотря розгорнула хустку в руках. Хустка була чорна, з маленькими квіточками.
     - Мабуть, хочете мене в черниці постригти, - сказала Мотря й кинула хустку на стіл. Вона глянула на матерію, набрану на спідницю; матерія була убога, темненька, з червоними краплями. Мотря навіть не розгорнула її та й одійшла од стола.
     - Я знала, що тобі не вгожу. Я не знаю, хто тобі й вгодить, - сказала Кайдашиха, розсердившись, - де ж пак! Зросла в такій розкоші.
     Мотря мовчала. А для неї, молодої, так хотілось зав'язать на празник голову розкішною червоною хусткою. Вона тільки легко зітхнула.
     "Не моя воля волить у цій хаті", - подумала вона. І для неї схотілось волі та своєї хати.
      
     IV
     Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
     Сім'я літом мало сиділа в хаті, менше стало колотнечі.
     За гарячою роботою в полі не було часу сваритись. Кайдаші вижали свій хліб і стали заробляти у пана на сніп. Мотря жала дуже швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж Кайдаш з Кайдашихою.
     Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини. Карпо ще більше ніби виріс сам в своїх очах. Він тепер вважав себе за правдивого хазяїна, у всьому рівного батькові. В йому десь узялась повага до самого себе. Батько був дуже радий онукові й обіцяв на хрестинах приставити для Карпа хату через сіни. Мала дитина наче трохи помирила свекруху з невісткою. Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати, і знов заговорила до невістки солодким голосом. Мотря ненавиділа той облесливий голос, але стала ласкавіша до свекрухи. Поки вона слабувала після родива, Кайдашиха стала для неї в великій пригоді. Але не так сталося, як дитина почала підростать. Кайдашиха тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху.
     Карпо й Мотря, заробивши літом собі хліба, вже знали, що вони їдять свій хліб, а не батьківський. В стіжках стояло жито й пшениця, до котрого вони приклали більше праці, ніж батько та мати. В скрині в Кайдашихи лежало полотно, в котрому може, третя нитка була напрядена Кайдашихою. Карпові та Мотрі стало ще важче дивитись батькові в руки. Лихо в хаті тільки затихло й притаїлось, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці.
     І гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір'я.
     Після покрови Кайдашиха витягла з скрині два сувої полотна: один сувій давніший, товстого та недобре вибіленого полотна, а другий - тонкого, гарного, напряденого вдвох з Мотрею. Кайдашиха покраяла товсте полотно на сорочки для старого Кайдаша, для Карпа, Лавріна й Moтpi, a coбi одрізала тонкого полотна на три сорочки i зараз сховала сувій у скриню.
     - А мені, мамо, не одріжете тонкого полотна, хоч на одну сорочку на празники? - спитала Мотря, насилу здержуючи голос.
     - Мене товста сорочка ріже в тілo, а ти, Мотре, ще молода: носи тим часом товсті сорочки, - сказала Кайдашиха.
     - А ви думаєте, мене товста сорочка не ріже в тіло?
     - Та бач, дочко, ти не ходиш до панів, а мене пани й попи просять варити обід. кличуть до себе в покої вечерять, ще й у покоях кладуть спати i подушки під боки стелять. Як же таки мені йти між такі люди в товстій сорочці?
     - Хоч мені й пани не стелять під боки пухових подушок, але ж i я пряла на тонке полотно, може, більше од вас, - сказала Мотря.
     - От i більше! Що лаялась, то й справді більше. Не звикай до тонких сорочок, бо ще хто зна, як буде тобі на своєму хазяйстві, - сказала Кайдашиха.
     - Як вже там не буде, a гіршe не буде, як у вас. Коли б хоч одну тонку сорочку одкраяли на святки. Чи вже ж я в вас i того не заробила?
     - Оце причепилась причепа! Про мене, бери все полотно та й закутайся в його з головою. Так вже настирилась мені, що вже й не знаю, як од тебе одчепиться, - сказала Кайдашиха.
     Мотря одвернулась до вікна i вперше заплакала од того часу, як переступила через свекрів пopiг. Вона почутила, що свекруха кривдить її в тому, до чого вона доклала багато праці своїх рук. Вона втерла крадькома сльози рукавом.
     Мотря взяла одкраяне для неї полотно i швиргонула його на лаву. Довго лежало воно на лаві надувшись, неначе сердилось на невістку. Мотря достала з скрині червоної та синьої заполочі i вже надвечір ciлa вишивати рукава квітками. Квітки виходили здорові та лапаті, неначе вона вишивала їх на мішку або на рядні. Мотря плюнула, покинула шити розкішний хміль і тільки подекуди поцяцькувала рукава пружками та маленькими зірками.
     Пошила Мотря сорочку, випрала й наділа. Товсте полотно синіло, неначе буз. Вона глянула в дзеркало, і для неї здалося, що в такій сорочці в неї лице почорніло й брови стали не такі гарні.
     "Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли, - подумала Мотря, роздивляючись на себе в дзеркалі. - Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький".
     Свекруха пішла до шинку та напідпитку судила свою невістку на все село, що вона нічим не догодить невістці; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.
     Молоді молодиці все чисто переказували Мотрі, як її судить у корчмі свекруха.
     "Постривай же, свекрухо, не буду я більше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти", - подумала Мотря, і з того часу вона стала прясти починки собі окремо та ховать в свою скриню.
     - Навіщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? - спитала Кайдашиха.
     - На те, що треба; не буду ж їх їсти, - одрубала Мотря.
     - А може, й поїси: хто тебе знає, - сказала Кайдашиха.
     - Не бійтесь, не понесу в шинок, не проп'ю і не буду напідпитку судити, як ви мене судите.
     - Що ж ти з ними думаєш робити? - спитала мати.
     - Помотаю на мотовило, осную та вироблю собі тонкого полотна на сорочки. Може, й під мої боки хтось постеле подушки...
     Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, і трохи стурбувалась. Вона пряла ліниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.
     - То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? - спитала Кайдашиха.
     - Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці, може, більш од вас?
     Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невістка того не зробить, а тільки мститься над нею за товсті сорочки.
     Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
     - Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? - спитала в Мотрі свекруха.
     - В мене нема жартів, - сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках і черкалось об сволок.
     Кайдашиха зобідилась. - Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, - крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило. - Ба не дам, бо й мені треба, - одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.
     - Дай сюди, кажу тобі! - крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злості. - Я сама зараз буду мотать.
     - Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нічого не напряли, - крикнула й собі на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.
     Геть собі ік нечистій матері! Дай мотовило, кажу тобі! - зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом і вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.
     - Ба не дам! Хіба будемо битись, чи що? - крикнула Мотря й сіпнула до себе мотовило.
     - Дай!
     - Ба не дам!
     - Дай, кажу тобі!
     - Ба не дам!
     Молодиці підняли гвалт. Чоловіки позбігались у хату. м здалось, що молодиці б'ються. Серед хати стояли свекруха й невістка і сіпали кожна до себе мотовило. Обидві були люті, в обох очі блищали. Починок качався долі. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврін повитріщали на молодиць очі, не знаючи, од чого скоїлась між ними така сварка. Свекруха й невістка так розлютувались, що не примітили чоловіків.
     - Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! - кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило.
     - Одчепіться, бо й я вмію пхатися, - кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.
     - Чи ви подуріли сьогодні, чи показились, - сказав Кайдаш, - чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!
     Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
     - Та це вони, мабуть, в ворона граються, - обізвався насмішкувато Лаврін.
     - Це добра іграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобі руки.
     Кайдаш ухопив кочергу й замірився на молодиць; вони його ніби й не бачили і все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тоді була п'ятниця. Він був голодний та сердитий. Жіночий крик дратував його.
     - Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! - крикнув він на всю хату.
     Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило і потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка розійшлись набік.
     - Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? - почав Кайдаш. - Господи! Сьогодні свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злість, тільки до гріха доводять. Нащо тобі, Мотре, те мотовило?
     - Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, - сказала Мотря.
     - Вона хоче прясти собі на полотно нарізно од нас, - сказала Кайдашиха, ледве дишучи.
     - Нащо тобі прясти нарізно? Чи тобі хто полотна не дає, чи що? - спитав Кайдаш у Мотрі.
     - Хочу прясти, бо маю право, - сказала Мотря.
     - Ставте, тату, мерщій хату через сіни, - обізвався Карпо.
     - Ти б лучче свою жінку трохи приборкав, щоб не так високо літала, - сказав батько.
     - Хіба моя жінка курка, щоб я їй крила обборкав, - сказав Карпо.
     - Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб і в тебе була ціла чуприна.
     - Далеко вам до моєї чуприни! - обізвався Карпо.
     - Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? - крикнув батько.
     - Мабуть, уже переросли... Мати кривдить жінку, а ви мене, - сказав Карпо.
     - Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобі їсти не даю? - крикнув батько.
     - A xiбa ж ви дали мені коли хоч копійку в руки? Я роблю, а ви гроші в свою скриню ховаєте.
     - Нащо тобі гроші? Xiбa хочеш їx пропить? - сказав батько.
     - А хоч би й пропить. Яке вам до того діло? - сказав Карпо.
     - То ти мене будеш на старіть вчити! - кричав старий Кайдаш, блідий, як смерть, та все приступав до Карпа.
     - Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас.
     - То ти через свою дурну жінку будеш мені цвікати таке в вічі! Чого ти, бісова дочко, гризешся з матip'ю? - крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом. - Чи ти хочеш бути найстаршою в xaтi, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобі за наймичку? Я тобі полічу ребра оцим мотовилом.
     Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом i зачепив її по руці.
     Між батьком i Мотрею став Карпо, неначе з землі виріс.
     - Тату, не бийте Мотрі, - крикнув він несамовито, - яке право ви маєте бить мою жінку?
     - А чом же вона не слухає матері та тільки збиває бучу в моїй хаті?
     - Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тільки походеньки та посиденьки справляє.
     - То це ти таке говориш за свою матір? - крикнув Кайдаш.
     - То це ти мені колеш очі через свою жінку? - крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. - От чого я діждалась на старість од своїх дітей!
     - Як ти смiєш таке говорити на свою матір? - суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступінь ближче до Карпа.
     - Тату! Не наближайтесь, - говорив спокійно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному місці.
     - Через твою жінку, через оте ледащо та я буду на старість таке лихо терпіти! - крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак під самим носом у Карпа.
     Карпо навіть не одхилив голови й не кліпнув очима. Він тільки витріщив їх ще більше, так що вони стали зовсім круглі.
     - Я поб'ю на тобі оце мотовило на трісочки, як ти не впиниш своєї жінки! - крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.
     Карпо не оступився й не одхилився і тільки зблід та понуро поглядав на батька.
     - Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх, - сказав Карпо.
     Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилі б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно.
     - Тату! Не бийтесь! - ледве промовив Карпо. Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.
     - Тату! Візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, - промовив Карпо, ледве дишучи; він почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очі; він почув, що в його вухах задзвеніло й зашуміло, й зашелестіло, а в очах все в хаті почало крутиться.
     - Не лізь, бо задушу, іродова душе! - крикнув Карпо та й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.
     Старий Кайдаш як стояв так і впав навзнак, аж ноги задер. Поламані шматки мотовила випали з його рук і вдарились об грубу.
     Кайдашиха, Мотря й Лаврін крикнули в один голос. Лаврін з матір'ю кинувся обороняти старого батька і заступив його собою. Карпо оступився на два ступені до стола і знов став непорушно, неначе скеля, білий, як крейда. Його темні очі погасли й ніби померкли, а волосся на голові настовбурчилось і стирчало, неначе в їжака. Мотря злякалась, що за її мотовило син побив батька.
     Лаврін з матір'ю підвели батька й посадили на лаві. Кайдаш не говорив ні слова й тільки стогнав. Він не стільки забився об діл, як стривожився. Неповага од сина й сором перед своїми дітьми, і гнів, і злість - все злилось до купи в його душі, запекло його в грудях так, що йому здавалося, ніби Карпо вбив його на смерть.
     - Нема в тебе бога в серці! Недурно ж ти до церкви не ходиш, - через силу вимовив Кайдаш та все стогнав. Кайдашиха почала голосно плакати. У Лавріна брови насупились. Biн був ладен кинутись на Карпа й обірвать йому волосся на голові. Одна Мотря спокійно ciлa на лаві, згорнула руки и дивилась то на піч, то під піч.
     У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
     - Це все через тебе, невісточко! - промовила Кайдашиха i вдарила до Мотрі кулаком об кулак.
     - Може, через мене, а може, й через вас, - спокійненько промовила Мотря, дивлячись під піч.
     - Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та, про мене, там хоч голови coбi поскручуйте! - сказав Кайдаш.
     - Та перше зробіть мені й матері двоє мотовил, - спокійненько промовила Мотря.
     - Бодай тобі добра не було з твоїм мотовилом. Через твоє мотовило син побив батька. Ой, світе мій! Не дадуть діти своєю смертю вмерти, - бідкалась Кайдашиха. - Хоч зараз вибирайся до сусід з своєї хати.
     Сумний зимній вечір заглянув через вікна в хату. Густі діди стали по кутках i навели, як бліда та сумна смерть, покій на роздражнену, розгнівану ciм'ю. Молодиці замовкли та тільки важко зітхали. На лаві сидів старий Кайдаш, сидів мовчки й coбi важко зітхав, підперши голову долонею й спершись ліктем на коліно. На його широкому блідому лобі, на його спущених віках лежала глибока, важка туга, лежав сором, перемішаний з жалем. Він не їв цілий день. Його тягло за живіт. Він накинув на себе свиту, надів шапку та й пiшов до шинку поминати святу п'ятницю та запивати сором.
     Карпо вийшов з хати в одній сорочці. Він пішов i став за повіткою під грушею. Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном. Усе небо було вкрите густими хмарами, неначе молочним туманом. Карпо дивився на голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом у вечірній імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори, де починалось небо. Він дивився на чорний довгий рядок гip, котрі чорніли од густого дубового лісу, неначе обкутані чорним сукном, і він нічого того не бачив. Уся його душа десь заховалась глибоко сама в собі; він ніби здерев'янів од тієї події, котру недавно вчинив. М'який перший холод ніби протверезив Карпа. З його голови почав виходити якийсь чад, і він потроху почав примічать хати, гори, ліс; він примітив, як батько вийшов з двора, пішов шляхом поза ставком на греблю, увійшов у шинок, як у шинку в вікні заблищав вогонь. Він примітив купку чоловіків, котра чорніла й ворушилась коло шинку на білому снігу. І все те він бачив, неначе десь у воді, одкинуте зверху од високого берега, або десь на дні неглибокої прозорої річки.
     Холод почав проймати Карпа. Він почутив, що його тіло труситься од голови до самих пальців на ногах, що в його голова горить ніби вогнем. Він повернувся на місці й зачепив головою гілку груші, вкриту снігом. Сніг, неначе пух, посипався на його голову, на плечі, на голу шию, за пазуху. Тоді тільки він опам'ятувався, набрав у руки снігу, приклав до голови й тихою ходою пішов у хату.
     В хаті було тихо й сумно; ніхто не говорив ні слова, тільки вогонь палав та тріщав у печі і здавався однією живою веселою істотою в мертвій хаті. Вже в хаті і світло погасло, а Кайдаш сидів у шинку, пив з кумом горілку й там заночував.
     На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
     - Нате вам двоє мотовил та, про мене, очі повиколюйте собі, - сказав Кайдаш, кидаючи мотовила на лаву.
     Мотря весело глянула на мотовила, зараз по обіді витягла з своєї скрині починки й почала мотать. Нове мотовило аж гуло в її руках і вряди-годи черкалось об сволок, об стелю. Ні один цар не махав з такою втіхою скіпетром, як Мотря своїм мотовилом. Вона почула в собі дух господині, самостійної господині. Свекруху брала злість. Для неї невістчине мотовило гуло, неначе кусливі джмелі кругом її голови.
     "Пропадуть мої конопельки! Похоплива невісточка попряде їх собі на полотно поперед мене", - подумала Кайдашиха.
     А невістка мотала починки, полічила чисниці та пасма, скинула півмоток з мотовила й сховала в свою скриню.
     - Ховай, невісточко, в свою скриню, що запірвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, - промовила свекруха.
     - Не бійтесь! Такого добра не сховаю, а якби вас знайшла й своїй скрині, то ще б i надвір викинула, - сказала невістка.
     Другого дня Мотря позбирала свої й Карпові сорочки й намочила в лузі.
     - Чом же ти не забрала та не помочила вcix сорочок? - спитала мати.
     - Тим, що вас ycix більше обпирати не буду. Періть coбi самі; адже ж маєте руки.
     - Нащо ж той захід на два рази? Xiбa ще мало гармидеру в хаті? Нащо ти наляпуєш зайвий раз у хаті? - сказала Кайдашиха.
     Мотря не слухала матері. Вона пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала и покачала. Кайдашиха мусила заходжуватись сама коло своїх сорочок. Вона вже й не говорила за те чоловікові, тим що боялась колотнечі. Вона думала, що все те якось перетреться, перемнеться та й так минеться. Але воно таки не минулось.
     Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й борщ вийшов недобрий.
     - Недобрий борщ, - сказав Лаврін.
     - Але й хліб спекла, хоч коники ліпи! - сказала сердито Кайдашиха.
     - Аж у горлі давить, - обізвався i coбi старий Кайдаш.
     Як на лихо, Лаврін, жартуючи, взяв та зліпив з м'якушки коника, поставив його на столі, ще й хвоста задер йому вгору.
     Мотря зирнула на коника та й скипіла, неначе хто линув на неї окропом. Вона лучче витерпіла б лайку, ніж смішки.
     - Лаяли, били, а це вже знущаються надо мною! - крикнула Мотря й кинула об стіл ложкою.
     - Чого ж ти кидаєш ложкою нам усім у вічі? Честі не знаєш, чи що? - сказав старий Кайдаш.
     - Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хліб ложкою, - обізвався вперше сердито на свою жінку Карпо. - Позабризкувала стравою усім oчi. Щось ти справді вже дуже розібралась.
     - То варіть та печіть собі самі. Я нічим вам не вгоджу, - сказала Мотря, одійшовши до печі.
     - Якби ти була наймичка, то ти б собі одійшла од нас, а ми пекли б та варили самі собі, - сказав Кайдаш.
     "Будете ви й так самі пекти й варити", - подумала Мотря й задумала на другий день варити обід тільки для себе та для Карпа.
     Другого дня Мотря встала дуже рано, сіла собі прясти, потім затопила в печі, знайшла два невеличкі горщечки й приставила в одному борщ, а в другому кашу; якраз стільки, скільки треба було на дві душі. Вона задумала й вечеряти з Карпом окремо.
     Кайдашиха спала собі гарненько на печі та викачувалась. Полум'я тріщало в печі, окріп булькотів, а вона потягалась на печі в теплій постелі, думаючи, що невістка варить обід на всіх. Вже стало розвиднятись, Кайдашиха злізла з печі, глянула в піч і вгляділа двоє маленьких горнят.
     - Що це ти, Мотре, вариш у тих горнятах? - спитала вона.
     - Борщ та кашу, - одказала Мотря.
     - Нащо ж ти приставила страву в таких маленьких горнятках? Сьогодні ж не п'ятниця: і батько буде обідати.
     - Буде обідать, як ви наварите, бо я на вас усіх не буду більше варити. Я вам нічим не догоджу. Варіть самі собі, одначе ви вчились в панів.
     Надворі вже світало. Сім'я обідала рано, а Кайдашисі прийшлось тільки що заходжуватись коло сирих буряків та коло капусти.
     - Ой господи милосердний! Мабуть, ти наважилась звести мене з світу! - крикнула Кайдашиха. - Що це ти витворяєш?
     - Те, що бачите.
     - Приставляй у більшому горшку борщ!
     - Навіщо? Мій борщ вже докипає, - сказала Мотря спокійно, але насмішкувато.
     Кайдашисі довелось самій приставлять другий борщ та другу кашу.
     Зійшло сонце. Мотря покликала Карпа обідати і поставила на стіл борщ. Сам Карпо здивувався.
     - Що це ти, Мотре, вигадуєш? Ти хочеш знов розсердить батька? - сказав Карпо.
     - Сідай та їж! Розносився з батьком. Батькові наварить борщу мати, а я більше не буду варити на всіх.
     Карпо не знав, чи сідати за стіл, чи ні. Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвір'я. В хату вбіг Кайдаш, а за ним Лаврін.
     - Подивись, що твоя невісточка витворяє! - крикнула Кайдашиха, вихопивши з печі мале горня з кашею.
     Старий Кайдаш витріщив очі на горня i не знав до чого воно йдеться.
     - Глянь! Що це таке! - сказала Кайдашиха, тикаючи під самий ніс Кайдашеві горня з кашею.
     - Каша. Що ж воно, як не каша. - сказав Кайдаш. Він не доглядався, в якому там горшку зварили кашу.
     - Подивись лишень, в якому горшку приставила твоя невісточка оцю кашу, - сказала Кайдашиха.
     - В щербатому б то, чи що, - сказав Кайдаш.
     - В щербатому... А чи стане цієї каші на вcix? - спитала Кайдашиха, сердита, що Кайдаш не розуміє діла.
     - Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу. Бийтеся собі удвох, а мене не зачіпайте, - сказав Кайдаш, сердитий на жінок.
     - Та це твоя невісточка зварила обід тільки для себе та для Карпа. Вона хоче обідать окремо, - сказала Кайдашиха.
     - Та нехай, про мене, обідає й сама, ще й розпережеться, - сказав Кайдаш. - Нехай, про мене, з'їсть оцю кашу з горшком...
     Старий Кайдаш пам'ятав мотовило. В його й досі щеміла спина.
     - Я вже не знаю, що це далі буде. Візьму та й піду в коміpники. Чом ти, Омельку, нічого не скажеш отій сатані?
     Омелько боявся, щоб не довелось через ту кашу вдруге задерти ноги догори, i мовчав.
     - Коли ти нічого не скажеш, то я сама викидаю отой обід свиням, - сказала Кайдашиха i швиргонула горщик з кашею в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиї бризнули на стіну й облили її патьоками до самої полиці.
     Мотря аж зверетенилась.
     - Коли ви викидаєте страву в помийницю, то я не буду їсти вашого хліба. Ваш хліб давить мене отут в горлі, як важкий камінь. Нате вам i цей борщ, що я наварила, та, про мене, оддайте його собакам.
     Люта Мотря вхопила з столу миску з борщем і кинула її під ноги свекрусі. Миска розлетілась на черепки. картопля покотилась аж під припічок.
     - Пху на вас! - плюнув старий Кайдаш на розлитий борщ і пішов у повітку робити воза.
     - Пху! - плюнув і собі Карпо та й вийшов з хати.
     Лаврін присів і жартівливо плюнув на самісіньку копичку буряків та квасолі та й собі пішов з хати.
     В хаті зостались самі молодиці. Кайдашиха стояла коло печі над розбитою мискою мов кам'яна. Мотря стояла коло стола, як стовп, і дивилась на широкі патьоки на стіні коло помийниці.
     В хаті було тихо, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабів разом, вхопившись за коси. Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало, а далі ніби завило: гвалт, гвалт! Ринка, вся промочена салом, зайнялась. Сало загуло й підняло здоровий огняний язик. лизнуло челюсті і загуло вітром в комині.
     Кайдашиха обернулась, глянула на вогнене море в челюстях, вихопила з печі ринку і накрила її ганчіркою. Ринка погасла, а по хаті пішов такий чад, такий смердючий дим, що Кайдашиха закашляла. Погасивши ринку, вона крикнула на Мотрю:
     - Візьми ж віник та підмети, коли насмітила своїм борщем серед хати, або, про мене, сховай оте добро в свою скриню.
     Мотря взяла віник, згорнула черепки, буряки та картоплю до помийниці й укинула в помийницю.
     - Зварила обід для свиней; хто вже хто, а свині тобі сьогодні подякують за хліб, за сіль, - сказала Кайдашиха.
     Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
     - Дайте, мамо. пообідать, - сказала вона Довбишці.
     - А чом же ти не, пообідала вдома? - спитала мати.
     - В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне, а як гляне, то од її очей молоко кисне.
     - Кажи, дочко, свекрові, щоб вас одрізнив, а то ви колись з свекрухою спалите хату, - сказала Довбишка, насипаючи в миску борщу.
     Колотнеча в Кайдашевій хаті не переставала. Кайдашиха не говорила з Мотрею по три дні, хоч Мотря вже не сміла варити собі обід окремо. Стара Кайдашиха дуже любила свого онука, колихала його, цілувала, пестила. Мотря не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком.
     Кайдаш побачив, що справді треба одрізнити дітей. Він боявся Карпа. Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого-небудь парубка в шинку.
     У Кайдаша в повітці лежало чимало деревні. Кайдаш прикупив трохи колодок, щоб поставить Карпові хату через сіни. Тільки почалася надворі весна, він закопав слупи. Мотря посіяла на тому місці пшеницю. Пшениця зійшла, то був знак, що місце для хати було чисте.
     Кайдаш з Карпом закидав стіни, вшив покрівлю, а Мотря валькувала стіни. Стара Кайдашиха не поклала своїми руками ні одного валька глини.
     Настало літо. Хату освятили. Карпо й Мотря перейшли у свою хату. Мотря вимазала чисто хату і тільки половину сіней, неначе мотузком одміряла. Вона мазала сіни та все голосно співала:
     Коли б мені господь поміг
     Свекрухи діждати!
     Заставила б стару суку
     Халяндри скакати.
     Скачи, скачи, стара суко,
     Хоч на одній ніжці.
     А щоб знала, як годити
     Молодій невістці.
     А у батька свого горе -
     В свекра погуляти!
     А у свекра гірше пекла:
     Світа не видати.
     Мотря співала на злість свекрусі голосно на всі сіни. Двері були одчинені. Кайдашиха зачинила двері з притиском, а Мотря ще голосніше гукала:
     Заставила б стару суку
     Халяндри скакати.
     Карпо з Лавріном перенесли Мотрину скриню в нову хату.
     Мотря сіла на скрині й промовила:
     - Тепер я зовсім пані!
     Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
     - Як же, Карпе, тепер буде у нас з хазяйством? Чи тільки Мотря одділить свої горшки, чи й ти думаєш одділитися з худобою та з полем?
     - Лучче, тату, зовсім одрізниться з худобою і полем, - сказав Карпо.
     - Гляди, щоб навпісля не ж






COMY.ru - Мобильные телекоммуникации | Купить весы в Украине vis.ua | Электронные замки в интернет-магазине PlastMarket. Доставка по Украине, гарантия.
bigmir)net TOP 100          SERVER UA - Выделенные сервера
Сторінку згенеровано за 0.029919 сек.