Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  :  Реферати  :  Шкільні твори  :  Твори з мови  :  Стислі перекази  :  Контрольні питання  :  Крилаті вирази  :  Словник  |
Бібліотека — повні твори > В > Винниченко Володимир > Чорна пантера і білий ведмідь — електронний текст

Чорна пантера і білий ведмідь - Винниченко Володимир

(ви знаходитесь на 1 сторінці)
1  2  3  


ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР
ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ

П'єса на чотири дії

ДІЙОВІ ОСОБИ
      
                            К о р н і й К а н е в и ч (Білий Медвідь) - митець.
                            Г а н н а С е м е н і в н а - його мати.
                            Р и т а (Чорна Пантера) - його жінка.
                            С н і ж и н к а.
                            М у л е н - критик, журналіст.
                            Я н с о н
                            М і г у е л е с
                            Б л е к
                            К а р д и н а л
                            С а ф о
                            Л е м о н ь є  
                            М і м і
                            Ш т і ф
                            Л і к а р.
                            Пожильці з будинку, публіка, музики ігарсояив кафе.
      
ДІЯ ПЕРША
    
      Велике ательє; в лівій стіні ззаду - двері в кімнату Рити. Задня стіна - скляна, в ній двері на спільну веранду: скло матове на зріст людини. Трохи далі двері в коридор. Понад лівою стіною широка канапа, посередині стіл для їжі. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завішене білим, полотно, на якому, коли його одпинають і повертають, видно фігуру жінки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стінах не видно малюнків, тільки рисунки вуглем або олівцем.
      В ательє Г а н н а С е м е н і в н а. Повна, поважна пані з добрим білявим лицем і розумними великими очима. Ходить обережно повз двері, що на веранду, і з заклопотаною цікавістю непомітно заглядає туди. В розчинені двері далеко видно покрівлі будинків города, а напереді фігури людей, які гаряче балакають між собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на ній вариться щось у бляшаній риночці. Над риночкою клопотливо порається Мігуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому піджаці. Видно іноді спокійно-флегматичну постать рудого Б л е к а з червоними баками, виголеними вусами й підборіддям. Він ходить, заклавши руки в кишені бурих, широких оксамитових штанів, які носять італьянські робітники. Щось помітивши, Ганна Семенівна швидко йде в ліві двері, силкуючись, щоб її не побачили.
      Зараз же за нею входить в ательє К о р н і й. Великий, трохи незграбний, мішкуватий, має довге пишне біле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенівни, також з виразом доброї, спокійної сили. Нахмурено, обома руками розчісує волосся назад і дрібними кроками товстих ніг ходить по ательє, поглядаючи часом у двері на веранду. Сідає на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.
      Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з різкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике і грубе, але гарне.
      
      Р и т а (щільно й з жадібним задоволенням вдивляючись в Корнія, підходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нію? Чого ти так раптово втік? Га?
      К о р н і й (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсім не втік... Я втік? От маєш...
      
Він має звичай взагалі робити різні рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.
      
      Нате вам, я втік... Ха! От єсть...
      Р и т а. А нам всім здалося, що ти втік... Месьє Мулен навіть сказав, що ти побіг з таким виглядом, що так і здається, як вибіжить білий медвідь з ломакою в руках.
      К о р н і й (встаючи). Месьє Мулен - дурень, от і все... Месьє Мулен! Подумаєш...
      Р и т а (з лукаво-радісною непомітною усмішкою). Ну, месьє Мулен не дурень. Це вже, мій Білий Медведик, трошки занадто. Месьє Мулен - перш усього знаменитий критик. І коли ти на нього будеш ревіти, то він тебе так одрекламує, що...
      К о р н і й (обурено). Na!1[1] To що, що він критик, так я повинен спокійно дивитись, як... (Спиняє себе). А! Дай мені спокій... І вже. Маєш... Критик, як же... А, дай мені спокій...
      Р и т а (обережно, лукаво). Ти ревнуєш?
      К о р н і й. Na, маєш... От єсть... Уже... Хаі Як же, розуміється, до всякого французика. А, дай мені спокій. Тільки я от тобі скажу: коли я тобі вже нелюбий, ти вперед мені скажи, а потім уже що хочеш. От. А інакше... негарно. І месьє Мулен може полетіти догори ногами от туди на вулицю. От і вже...
      Р и т а. Мені скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.
      К о р н і й. Ну, от. От уже скучно... (Підходить до полотна, машинально піднімає й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблюється й забуває за все).
      Р и т а. Розуміється. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собі всю сім'ю. Дитина хвора. Чому це досі лікаря немає? Може, доведеться виїхати... Чуєш, Нію?
      К о р н і й. Аякже... Звичайно...
      Р и т а. Та годі тобі.
      К о р н і й. Зараз, зараз... (Хутко повертається до Рити, пильно вдивляється в неї, переводить знову погляд на полотно). Гмі Безумовно... Слухай, може, вже можна сьогодні трошки попозувати? Га?
      Р и т а (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?! Через тебе Лесик і хворий! Щоб ти знав!
      К о р н і й (винувато). Ну от, через мене. От Просто собі... Йому ж лучче сьогодні?
      Р и т а (злісно). Зовсім не лучче, а гірше... Лікар казав, що він не виживе в цьому кліматі, треба їхать. Ось зараз він мусить прийти й рішуче сказати. Ти ж сам це знаєш. "Лучче"...
      К о р н і й (дивиться на неї, раптом клацає пальцями й швидко повертається до картини). Безумовно? Так і єсть... Так-так-так... (Хапливо шукає очима). Де палітра, щіточки? Ех! Ну, нічого.
      Р и т а (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, різко і твердо). Мені треба грошей, Корнію!.. Ти чуєш? Я мушу купити лікарства.
      К о р н і й. Лікарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шукає по кишенях). Ось маєш, п'ять франків... Та було ж уранці лучче. (Дає гроші). Бідний Лесьок... Ех, хлопчинка мій. Ну, та це ж не той... Лікар же казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..
      
З веранди чути голосні фрази й окремі слова:
      
      - Артист не має нації...
      - "Шлунок"...
      - Форма?
      - Яка форма?
      - Що таке "форма"?
      Р и т а. В Парижі не пройде... Лікар не міг тобі цього сказати. Це тобі хочеться так думати...
      К о р н і й (прислухаючись до розмови на веранді. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиняється, слухає). Але ж... хворіють же діти й тут...
      
З веранди:
      
      - Одне мистецтво має вічність!
      - О!
      - От і "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
      К о р н і й (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
      Р и т а. Корнію! Я маю поговорити з тобою.
      К о р н і й. Зараз, голубко, зараз... Я тільки два слова скажу... (Поспішно виходить).
      
Рита закусюе губи й помалу повертається до дверей уліво. Звідти обережно виглядає й виходить Г а н н а  С е м е н і в н а, питає:

      - Ну?
      Р и т а (хмуро, різко). Нічого. Його ніщо не пробирає.
      Г а н н а С е м е н і в н а. Але ж хоч трошки ревнував?
      Р и т а. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цілувалась з другим, а йому підставили його полотно, він би й забув про мене. (Тріпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такі Побачимо ж, коли так.
      Г а н н а С е м е н і в н а. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажіть на милість, що сталось з ним? І не злого ж серця. Господи милостивий. І от таке!..
      Р и т а. Нічого! Ми ще поміряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, ні! Хоч би воно йому там було найгеніальніше. Це ще ми побачимо. Хай іде до своєї Сніжинки, коли не любить, а брехати собі не позволю. (Бере зі столу ніж і сильно встромляє його в стіл).
      Г а н н а С е м е н і в н а. Та що ви, Ритонько?! Він вас не любить?
      Р и т а (гордо). Ого! Хай спробує. Не в тому річ! Він мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, і йому те все байдуже... Ще сміє ревнувати! Чекай... (Хмуро задумується).
      Г а н н а С е м е н і в н а. Коли ревнує - знак хороший... Ах, біда яка!.. І не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
      Р и т а. Хоче, здається. Тільки Корній ніби не розуміє моїх натяків. А якби я схотіла, Мулен купив би. Та й йому самому вигідно купити... А поганий все-таки спосіб ми придумали,мамо... Негарний...
      Г а н н а С е м е н і в н а. Е, моя дитино, коли сім'ю рятувати, то всякі способи хороші. Аби дав Бог, щоб поміг тільки, щоб очулось його серце... Сім'я більш за все...
      Р и т а. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
      Г а н н а С е м е и і в н а (тривожно). О? Ну, в такому разі краще вже... О, хай Бог милує! Краще вже хай свої геніальні картини малює...
      Р и т а (саркастично). Так? Аби синкові жінка вірна була? Ха-ха-ха! Може, і з тим скажете помиритись, що він на Сніжинку задивляється? Аби йому добре було? Овва! Коли він так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Він кидає, і я кину! Хай!
      
Чути плач дитини. Обидві прислухаються.
      
      Р и т а. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом вибігає в сусідню кімнату).
      Г а н н а С е м е н і в н а (ідучи за нею, з сумною посмішкою хитає головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
      
На веранді весь час чути глуху розмову. Чується стук. Потім двері з веранди одчиняються, і входить М у л е н. Він не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі. Пишна золотиста борода розчесана гарним віялом. Волосся посередині з пробором, в оці монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
      
      М у л е н. Madame2[2] (Озирається. Прислухається до кімнати, з якої чути плач дитини).
      
В дверях на веранду з'являється Сніжинка. Вона гарна, ясно-біла, вся пухка і жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повільні і граціозні, як лет сніжинок, вбрана з тонким і випещеним смаком, любується собою й почуває владу своєї краси і привабливості.
      
      С н і ж и н к а (з легкою посмішкою слідкує за Муленом. Потім входить з ним в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона відноситься до теорії мистецтва Гюйо? (Лукаво посміхається).
      М у л е н (сміючись). Мадемуазель Сніжинка чудесно вміє проходити до самого дна душі людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.
      С н і ж и н к а. Я надзвичайно рада! І думаю, що мадам Пантера - чи то пак! - мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я підкреслюю, месьє, вам, бо з другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вірить? О, в такому разі вона нічого не скаже, й ви нічого не знаєте. Розумієте? Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорії мистецтва", треба в себе вірити.
      М у л е н (розуміючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви мені дали кілька лекцій віри в себе!
      С н і ж и н к а. З охотою. Перш усього треба кувати залізо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?3[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все. Два. Comprenez? Третє. "Теорія мистецтва" мусить обговорюватись не... не під носом у мужа. Voilа tout, mon ami!4[4]
      М у л е н. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви маєте емпіричний грунт для ваших многоцінних тезів?
      С н і ж и н к а. Мужчині це дуже трудно зрозуміти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довіритися моїм тезам.
      М у л е н. З великою приємністю. Але... Але ще одно питання. Бачите, я держусь того вузько утилітарного погляду, що людина все робить, навіть дрібниці, маючи себе на увазі. Така моя філософія..! от, збираючи перли, які сипле мені мадемуазель Сніжинка, я хотів би уяснити собі, які перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!
      С н і ж и н к а. Сніжинка буде задоволена щастям свого ближнього.
      М у л е н. Який зветься Білим Медведем?
      С н і ж и н к а. Фі, mоn cher5[5], ви маєте поганий смак ставити крапки над "і".
      М у л е н. Pardon!6[6] (Посміхається, тре руки, ходить по хаті. Зупиняється). Ні, слухайте, серйозно ви маєте дійсні підстави до таких порад мені? Га?
      С н і ж и н к а. Я маю серйозні підстави. Раджу слухатись мене. Потім от що: ви хочете купити полотно Корнія?
      М у л е н. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розуміється, трохи...
      С н і ж и н к а. Не крутіть. Полотно - чудесне. І ви на ньому заробите в двадцять раз більше.
      М у л е н. О, мадемуазель!
      С н і ж и н к а. C'est ca7[7]. Нічого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумієте? Не купуйте!
      М у л е н. О? Він виставить її в салоні, і я вже не зможу тоді купить. Ваша рада...
      С н і ж и н к а. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципів, що те, чого хочеш, мусить бути більш за все? Ні? В такому разі - adieu!8[8] Чорна Пантера не для таких! Фі, жадний!
      М у л е н. Я вагаюсь між двома родами краси. Полотно і...
      С н і ж и н к а. І гроші!
      М у л е н (сміючись). Гроші - теж краса.
      С н і ж и н к а. Фі! Я з вами більше не хочу балакати. Ви розумієте красу?
      М у л е н. Смію думати.
      С н і ж и н к а. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко повертається до дверей на веранду, ляскає в долоні і кричить). Алло! Алло!
      
В дверях з'являється худа висока постать Я в с о в а. Лице непорушно спокійне,
виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очі дивляться ва все спокійно,
упевнено, а на Сніжинку - м'яко і віддано. В один же час з дверей вліво виходить Рита і, звертаючись до Сніжинки, говорить.
      
      Р и т а. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її лякає.
      С н і ж и н к а (щиро злякано). Ах, простіть ради Бога! Бідний мій Лесик! Я йому зробила боляче?
      Р и т а (м'якше). Він став такий неспокійний.
      
Янсон підходить і мрвчки стає перед Сніжинкою з спокійним чеканням в лиці.
      
      С н і ж и н к а. Простіть, Рито. Більше не буде. Поцілуйте його за мене. Я, бачите, хотіла тільки показати месьє Мулену красу. Він її розуміє тільки в грошах.
      М у л е н. Pardon, смію сказати...
      С н і ж и н к а. Нічого не смієте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбіф9 і пікантна проститутка - от вся ваша краса. C'est ca, monsieur9[9]. Янсоне, ви розумієте красу?
      Я н с о н (спокійно пихкаючи люлькою). Сподіваюсь, що розумію.
      С н і ж и н к а. Подивіться, який тут етаж. Рита. Перший, можете не дивитись.
      
Янсон, не звертаючи уваги, іде до вікна на вулицю, розчиняє й дивиться вниз.
      
      С н і ж и н к а. Скільки футів буде до землі?
      Я н с о й. З тридцять.
      С н і ж и н к а. Янсоне, ви розумієте красу?
      Я н с о н (спокійно, флегматично). Розумію. Сніжинка. Станьте на вікно і стрибайте вниз.
      
Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стілець, підставляє й вилазить.
      
      Р и т а. Сніжинко, що ви робите? Лишіть. Що за дурниці. Янсоне, злізьте, я не позволяю!
      
Янсон, не звертаючи уваги, лізе на вікно з люлькою в зубах.

      М у л е н. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.
      С н і ж и н к а. Янсоне! Злізьте. Я згадала одну істину з Євангелія про бісер. Злізьте!
      Я н с о н мовчки злазить, зачиняє вікно, ставить на місце стілець і одходить.
      С н і ж и н к а (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей біфштекс хоче купити полотно Білого Медведя! Xa-xa-xal
      М у л е н (з витонченою і злісною іронією). Не дивлячись на те, що мадемуазель Сніжинка на цьому втеряє.
      С н і ж и н к а. Я? О, прошу. Я нічого не можу втеряти.
      Р и т а. В чому річ? Я нічого не розумію. (До Мулена). Ви справді хочете-таки купити полотно Корнія?
      М у л е н. З великою охотою, але месьє Корній не продає й не продасть.
      Сніжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нікчемність. Та і в салон можете не допустити. Гроші - сила.
      М у л е н. Мадемуазель Сніжинка сьогодні холодна й гостра, як в тундрах Сибіру.
      Сніжинка. Скільки ж даєте? Корнію! Ідіть сюди!
      М у л е н. Я ще нічого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабінету?
      Р и т а. Ви хіба лишили б його у себе?
      Сніжинка (іронічно). О, напевне! Через два дні був би уже у Швайцера і продавався б в тридцять раз дорожче!
      М у л е н. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!
      С н і ж и н к а. А особливо в таких, як ваша!
      
Входять Корній,Блекі Мігуелес. Блек і Мігуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руці Блек.
      
      М і г у е л е с (палко до Блека). Мистецтво мусить відбивати все! А найперш страждання, радість людей! Мистецтво...
      Б л е к (спокійно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може б, ти проявив це страждання...
      М і г у е л е с. Вульгарність не одповідь!
      С н і ж и н к а. Білий Медведю! Слухайте,продасте ви своє полотно месьє Швайцеру, чи то пак месьє Мулену?
      К о р н і й (здивовано). Я ніяке полотно не продаю панове... От єсть! Ніякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стінах).
      С н і ж и н к а. А це?
      К о р н і й. Це - в Салон. І воно не скінчене... От маєш. Тут роботи ще... Ха! Ні-ні, месьє Мулеи, тут лучче й не думайте... І не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тільки моя! В цьому, мої панове моя, скажу я вам, надія... От...
      М і г у е л е с (грізно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месьє, купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви знаєте, що в цьому полотні? Ну? А! Ви, критики! Тут імпресіанізм, реалізм, натуралізм? Правда? Тут - Бог!Розумієте? Ви можете Бога купити? Говоріть!
      Б л е к. Їж кашу, Мігуелес.
      М і г у е л е с. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корній продасть його вам. Voila!10[10]
      Б л е к. Мігуелес, їж кашу, бо не зостанеться.
      
Мігуелес машинально бере кашу з казана.
      
      М у л е н. Сеньйор Мігуелес більший рояліст,ніж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месьє Корній своє полотно?
      С н і ж и н к а. Із Салону продасть! Ось коли.
      М і г у е л е с. Безумовної (Їсть кашу).
      К о р н і й. Мої панове! Я мушу наперед скінчити його... Наперед треба, знаєте, скінчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там. Рито, Лесику, гa?
      Р и т а. Зараз лікар прийде, спитаєш у нього.
      К о р н і й. Ну, от, лікар. От єсть. А полотно стоїть... От і маєте... Салон.
      С н і ж и н к а. Ех, Білий Медведю, скували ви себе лікарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з сміливим викликом на Риту). Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси! Правда, сер Блек?
      Б л е к. Yes!11[11]
      Р и т а. Білий Медвідь, Сніжинко, так і робить, не бійтеся!
      С н і ж и н к а. Так? О ля-ля! Хіба такі вільні? Ха! Вільні трішки інакше виглядають. Ех, славне було колись Запоріжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українців таке військо, яке не знало сім'ї. Це були рицарі війни і краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому віддати. От всім артистам Січ Запорізьку установити. Киями того, хто одружиться.
      Р и т а (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарів" багато знайдеться.
      С н і ж и н к а. Ви думаєте? Ой, ні. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходімте, Янсоне! Мігуелес, не стережіть полотно, все одно продадуть. (Стук у двері з коридору).
      Р и т а. Ввійдіть.
      
Входить лікар. З настовбурченими сивими бровами і різким крикливим голосом.
      
      Л і к а р (киває всім головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нічого?
      Р и т а. Нічого.
      Л і к а р. Температура не впала?
      Р и т а. Ні. Лікар. Треба подивитись. Ходімте.
      
Ідуть наліво.
Корній кудовчить волосся, ходить но хаті.
      
      С н і ж и н к а. От, Мігуелес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.
      М і г у е л е с. В стражданні дитини найбільше чистоти і краси!
      Б л е к. Я як був малим, то тільки й знав, що страждав на шлунок.
      М і г у е л е с. Ти з пелюшок - цинік.
      Б л е к. Навпаки, найчистіша й найгарніша, виходить, істота.
      
Мулев підходить до полотна, піднімає покривало й дивиться.
      
      М і г у е л е с (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що варті всі ваші казочки, голі тіла, фантасмагорії перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матері над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут історія людей, тут екстракт всякої любові і краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усіма вашими примітивами, імпресіонізмами і всім лахміттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
      Б л е к. Їж кашу, Мігуелес, бо буде порожній шлунок.
      С н і ж и н к а (різко). Це - краса? Це інстинкт! Краса не тут. Картина тільки показує, що в автора велика сила, й більше нічого, яка навіть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонією тонів. Але вона ж і показує, що автор гине! Білий Медвідь гине в пелюшках!
      К о р н і й (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишіть... Е, що там дивитись.
      М у л е н. Месьє Корній, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
      К о р н і й. А, мої панове, дайте мені спокій... Нікому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна мені. От маєш... Хай воно собі...
      С н і ж и н к а. Ходім, Янсоне!
      
Виходить лікар, за ним Рита.
      
      Л і к а р (до Корпія). Сина треба вивезти з Парижа. І якнайшвидше. Помре. В Італію або в гори. Цими ж днями.
      К о р н і й (розтеряно). Цими днями?
      Л і к а р. Чим швидше, тим краще. Говорю рішуче. (До Рити). Що прописав, - робити зараз же...
      К о р н і й. А тут не можна помогти?
      Л і к а р. Сказав - ні. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всім).
      С н і ж и н к а (хутко підходить до Корпія, сильно стискає йому руку і з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходімте, панове!
      
Всі прощаються й мовчки виходять.
      
      Р и т а. Ну?
      
Корній ходить по хаті, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
      
      Рита. Ну, Корнію?
      К о р н і й. Ну що?
      Р и т а. Що ж ти думаєш?
      К о р и і й. У нас нема грошей.
      Р и т а. Я це знаю. Ти мусиш дістати.
      К о р и і й. Де? (Здивований).
      Р и т а. Де хочеш.
      К о р н і й. Я не можу дістати... Де ж я дістану? Даєш... Якби я міг дістати... Мені он треба за місце в Салоні, потім... той, потім франків сто, щоб... ну, словом, за протекцію... А де я візьму?
      Р и т а. Ти мусиш дістати.
      К о р н і й. Господи Боже мій! Та де ж я дістану? От єсть. Що я, не хочу, чи що? Ну, маєш собі... "Мусиш"... Розуміється, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От єсть: я не можу тепер із Парижа їхати.
      Р и т а. Значить, ти цілком свідомо вбиваєш Лесика?
      К о р н і й (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мій! Лесика... Ех!.. "Цілком свідомо"... От це маєш!
      Р и т а. Цілком свідомо. Ти знаєш, що від тебе залежить його врятувати, й ніби не догадуєшся.
      К о р н і й. Я знаю? Я?!
      Р и т а. Ти.
      К о р н і й. Що ти хочеш сказати?
      Р и т а. Те, що ти сам весь час думаєш.
      К о р н і й (сердито-тривожно). Я нічого не думаю. От єсть! Ну що ж я думаю? Я нічого не думаю. Говори, що я думаю?
      Р и т а. Ти думаєш, що треба продати полотно.
      К о р н і й. Продати полотно? Яке полотно?
      Р и т а. Он те.
      К о р н і й. Ну?
      Р и т а. Та й усе.
      К о р н і й. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескінченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв і продав, і все. Наче старі штани... От - це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!
      Р и т а. Це - єдиний вихід. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
      К о р н і й. Та чого ж смерть? Ну, маєш собі! Прийшов якийсь ідіот, сказав смерть, і вже. І єсть. Чого смерть? Чого смерть?
      Р и т а. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогодні-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, і в два дні його не стане. Розумієш?
      К о р н і й. Та хто сказав?
      Р и т а. Лікар.
      К о р н і й. А, маєш, лікар!..
      Р и т а (надзвичайно тихо). Корвію! Не доводь мене до... Ти виявляєш такий егоїзм, що мені гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, він лікарю не вірить. А кому ж вірити? Сніжинці твоїй?
      К о р н і й. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескінченим? Маєш!
      Р и т а. Мулен купить.
      К о р н і й. А, Мулев! Ага, це розуміється... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собі живи, і потім все... Та чи можеш подумати це: не скінчить і продать?..
      Р и т а. Можу.
      К о р н і й (глибоко вражений). Можеш?! Не скінчить, одірвать половину серця і кинуть? А маєш, та цього не буде! А цього не буде ні-за-що. А візьми всього мене тоді й викинь. Що то справді? Прийшов якийсь лікар і вже маєш. Та що то? Лесик не вмре, я скінчу, і тоді... тоді можеш продавати... Та не купить Мулен! Нізащо не купить. Хто може купити нескінчене полотно? Де ти бачила?
      Р и т а. Він зараз гроші дасть, а скінчиш потім.
      К о р н і й. Він не дасть.
      Р и т а. Дасть. Позичить.
      К о р н і й. Не дасть, кажу я! Він позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!
      Р и т а. Він купить нескінчене.
      К о р н і й. А я нескінчене не продам. От і єсть.
      Р и т а. Що ж ти хочеш?
      К о р н і й. Нічого. Дай мені спокій.
      
Чути плач двтивв.
Рига схоплюється й вибігає.
Корній ходить по хаті, кудовчить волосся. Через якийсь час
Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за нею Ганна Семенівиа.
      
      К о р н і й (хутко підходячи до Рити, яка сідає на канапі). Ну що, як? Чого він плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа моє біленьке, га? Який він став... Болить, га? Посміхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сідає й дивиться на сина).
      Г а н н а С е м е н і в н а (обережно милуючи по голові Корнія). Сину! Тільки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? І хіба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости мені, рядна? Синочку, продай...
      К о р н і й. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-своєму... А я по-своєму. От і єсть... О...
      Р и т а (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татові, що він тебе не любить... Скажи йому, що він безсердечний, жорстокий...
      К о р н і й. Ну, от маєш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нічого, порожній весь.
      Р и т а. Ти не порожній... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нію, один жах і егоїзм, що ти навіть вагаєшся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це твоє живе, рідне тобі творіння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. І ти оддаси за те мертве рядно? Нію!
      К о р н і й. Ну, це ти... То не мертве... І то частина мене... А, Боже, Боже!
      Г а н н а С е м е н і в н а. Синочку, ось утрьох благаємо тебе... Хіба ж тобі таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - і живе творіння, дитина твоя...
      Р и т а (підносячи Лесика до Корпія). Обніми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посміхнись до нього... Дивись, як він посміхається до тебе, якби він знав, що ти присуджуєш його на смерть!
      К о р н і й. Ну що ти їм скажеш! Видумали собі смерть, і маєш... "На смерть". Яка смерть? Ніякої смерті нема й не буде! Правда, моє медвежатко? Правда, моє дитинча хороше? Ніякої смерті, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посміхається... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змінився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобі, моє бідне, померти... Мій Лесик не помре, ні-ні, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, він нікому, навіть смерті, Лесика не дасть. От маєш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсінького, беззахисного... Он рисочки нові йому намалювала... Зовсім нові... (Пильно вдивляється й далі говорить уже неуважніше, майже машинально). Рисочки цілком інші. От одна... І губки... І носик... Бідного хлопчика. (Озирає схилену Риту й Лесика). І у мами...
      
Рита подивляється на Ганну Семенівну,
яка одповідае їй підбадьорюючим, задоволеним поглядом і хитанням голови.
      
      К о р н і й. Зовсім нові рисочки... І не такі... не такі... Гм! Зовсім не такі... а... Ну да... От тут... Безумовної (Схоплюється й біжить до полотна, піднімає покривало й дивиться).
      Р и т а (стрепенувшись, перекидається повним одчаю поглядом з Ганною Семенівною). Корнію!!.
      К о р н і й. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсім не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палітру й щіточку). Зовсім не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тільки... Все буде добре... (Поспішно мішає . фарби. Біжить до Лесика, вдивляється, одмахуючись од Ганни Семенівни й Рити, які тягнуть його).
      Р и т а. Корнію!!! Я тобі говорю, схаменись!
      Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Та зглянься ж ти, хіба ж тепер час?..
      К о р н і й. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсім це не те!.. (Біжить до полотна, зупиняється, дивиться з одчаєм). Не теї Зовсім не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
      Р и т а. Корнію! Іди сюди.
      К о р н і й. Ах, дайте мені спокій! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж мені... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивляється. Біжить до дитини).
      Р и т а (сильно хапає його, притягує до дитини). Це хто? Говори!
      К о р н і й (здивовано). Що ти. Рито?
      Р и т а. Я тебе питаю, хто це? Син твій?
      К о р н і й. Рито!
      Р и т а (беручи його руку, прикладає до лиця дитини). Чуєш?
      
Дитина починає, плакати.
      
      К о р н і й. Ти йому боляче зробила!
      Р и т а (жагуче, гнівно). Ні, ти йому боляче робиш! Ти його вбиваєш. Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тоді! Задушу власними руками! Май це на увазі.
      К о р н і й (в одчаю). Рито. Рито... От єсть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мій малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмокає, дитина змовкає. Карній понуро задумується, дивлячись на нього).
      Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Ну, хіба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собі там малюєш, але ж де ж таки видано, щоб рідну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобі того, що жива людина.
      Р и т а. Корнію. Говори: продаєш?
      
Корній глибоко зітхає. Мовчить. Тихо робить рукою дитині забавку.
      
      Р и т а. Корнію!..
      К о р н і й (знову зітхає. Стає на коліна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Підожди трохи.
      Р и т а. Не можна ждати. Сьогодні ж треба...
      
Стук у двері, і зараз же входить С н і ж и н к а.
Немов схаменувшись, у порога зупиняється.
      
      С н і ж и н к а. Ах, вибачайте, я думала...
      Р и т а (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збирається стрибнути на неї. Різко). Вам чого?
      
Корній встає й озирається.
      
      С н і ж и н к а (здивовано посміхається). Що з вами? Ви, дійсно, як пантера, готові кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Білий Медвідь виїжджає, бо тоді ательє хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмішкою повертається йти).
      К о р н і й. Моє ательє?
      Р и т а. Клара може брати. Ми їдемо.
      К о р н і й (здивовано). От маєш! Моє ательє... З якої речі? От єсть!
      Р и т а. Ти ж не будеш лишати його за собою.
      К о р н і й. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хіба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Сніжинки). Хай Клара не сподівається.
      С н і ж н и к а. А я вже думала...
      Р и т а. Клара може сподіватись. Так і скажіть їй.
      К о р н і й. А, Рито, так же не можна... Ательє моє, я в ньому роблю... А, маєш... Чи поїду, чи ні, а ательє... (До Сніжинки). Хай шукає інше. От єсть...
      Р и т а (чітко і глухо). Так?
      К о р н і й. Безумовно... Що ти за мене, справді, той... Я сам знаю... Я за тебе не рішаю...
      С н і ж и н к а. Так я й скажу. (З посмішкою граціозно вислизає з кімнати).
      Р и т а. Так, значить, ти не продаєш картини?! Корпію! Гляди! Продаєш чи ні?
      К о р н і й. Рито... Не можна ж так зразу.
      Р и т а. Ні, тільки зразу! Ні?.. Ні?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Візьміть, мамо, Лесика. (До Корпія). Чудесно. Тобі, розуміється, більше хотілося б з цією проституткою...
      К о р н і й (скривившись). Рито, Рито...
      Р и т а. А що? Ні? Всякій проститутці сім'я гидка... Ну, добре!.. (Біжить до стіни, здіймає пальто, капелюх, одягається). Тебе душить сім'я? Тобі дорогше полотно і Сніжинка? Так? Ти думаєш, що я буду твій "очаг" берегти? На, маєш, я тобі тепер покажу! Слухай, от тобі заявляю: ти не хочеш піддержувати сім'ї, і я не хочу. Ти живеш для себе, і я буду. Хай Лесик помирає, мені все одно. Я не можу сидіти над ним і дивитись на те, як він гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сім'ї. Чуєш?
      Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
      Р и т а. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережіть Лесика, хочете - ні, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зі мною... (Люто зціплює зуби. До Корпія). Ти продаєш картину? Говори!
      К о р н і й (уперто). Рито, не безумствуй.
      Р и т а. Ні?! Я тебе питаю: ні?
      К о р н і й (на злість уперто). Ні!
      Р и т а. Ну, так прощай!! (Вибігає).
      Г а н н а С е м е н і в н а. Рито!! Господи, що ж це діється? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина починає плакати).
      К о р н і й (стає на коліна й починає потішати її, цмокаючи і примовляючи). Цить, моє хороше, цить, дитинко, цить, хлопчик мій білесенький. Мама твоя - дика, безумна, але вона вернеться.
      Г а н н а С е м е н і в н а. Сину! Скажи ж, що ти собі думаєш?
      К о р н і й (холодно, уперто). Нічого, мамо... Лесик видужає... Вона завтра прийде... Цить, моє покинуте бідне медвежатко... Цить, моє життя, цить! (Дитина плаче. Підводиться, хапає себе за гриву й поводить з мукою головою). Ах, свинство ж яке. Боже мій...
      
З а в і с а

ДІЯ ДРУГА

Артистичне кабаре, поділене надвоє колонами. В другій, задній половиш видно стойку з пляшками, закусками і т. п. За столиками публіка. Глухий гомін балачок, музики і сміху. В першій половині ряд столиків. Передні порожні. За задніми сидять дві групи. В першій позаду: М і г у е л е с, Б л е к, дівчина з білим боа, тихо балакають.
В другій попереду: К а р д и н а л - поважний суб'єкт, з довгим волоссям, немолодий, одягнений з претензією на оригінальність; Л е м о в ь е -- гарний юнак з похмурим лицем: М і м і - гарненька "модель"; С а ф о - жвава, непосидлива. Побіля крутяться гарсони.

      С а ф о. Гарсон! Гарсон! Прошу жовтого лікеру на рахунок цього пана. (Показує на Кардинала).
      К а р д и н а л (поважно). Дитино! Не вводь в блуд одного з малих цих! А ти, сину мій, не подавай, бо рискуєш своєю кишенею одповідати перед хазяїном. Істинно говорю тобі, Сафо: лукаву й жадну душу маєш...
      С а ф о. Ха-ха-ха! Ти сьогодні, мій старенький, в чудовому настрою. Я беру з собою сьогодні на ніч Мімі, бо мій Кардинал удушить мене проповіддю до ранку. (Жалібно). Старе-ень-кий, я питки хочу, фі, соромся, скупердяго!
      К а р д и н а л. Дитино, сказано: аз прийду, і нап'єтеся. Чекай, прийде Еміль... і...
      
Хутко входить Ш т і ф, худенький, вузьколиций, худий, сіруватий.
      
      Ш т і ф. Bonjour, messieurs - dames!12[12] A! Servus!13[13] Два Аякси!.. Ся маєте? Servus, Кардинал! (Тоненьким голоском до Мімі). Мі-мі! (З Софо ручкається сильно, бурно. Ляскає по спині Лемоньє, що хмуро удсувається). Гарсон! Вос! Раз-два! (Вішає пальто на вішалку). Мої панове! Я весь горю! О, не коханням, не цим святим і... і чудоввм вогнем. (Позирає на Лемоньє).
      К а р д и н а л. А грішним і низьким голодом.
      Ш т і ф. О, ні! Сьогодні я снідав. Ні, щось інше з'їдає мою душу. Уявіть собі, кого я тільки що бачив?
      С а ф о. Жовту Гарбієль!
      Ш т і ф (зневажливо кривить губи). Пфе! Я про неї й забув думати. Мулена з Чорною Пантерою.
      С а ф о. 0-ля! Де? Коли?
      К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо на цім вередливім світі.
      Ш т і ф. Знаєте, де вони були ці дні, як вона так трагічно кинула свого Медведя?
      М і г у е л е с (встає й підходить. Гаряче). Ви бачили сеньйору Каневич?
      Ш т і ф. Так, сеньйоре, я бачив сеньйору Каневич з сеньйором Муленом.
      С а ф о. Значить, вона вже тепер його amie14[14]? О, бідний Білий Медвідь! Він такий симпатичний!
      Ш т і ф. 0-ля! Це ще невідомо, хто бідний! В тому-то й трагедія нашого бідного Мулена! Уявіть собі: вона вже третій день живе на його гроші, найняв їй на Grands Boulevards15[15] квартиру, їздить на автомобілях і... (піднімає палець догори) і... ще ні одного поцілунку! Ха-ха-ха.
      С а ф о (з щирим жалем). О, бідний!.. та як же вона так сміє!
      К а р д и н а л. Дитинко, не хвилюйся, все можливо. Ну?
      Ш т і ф. Ну, і що вам більше! Хіба це не трагедія? Мулен - і такі видатки! От влопався... Ха-ха-ха! Якби ви його бачили! От запалила! Очі горять, сам аж схуд... Двісті франків за два дні... Сам казав...
      Л е м о н ь є. Мерзота! І тут підрахував.
      Ш т і ф. О, Мулен скрізь, mon vieux16[16], підраховує! Двісті франків! Na, це Мулен тепер мусить чимсь одплатити.
      М і г у е л е с. А ви звідки знаєте, що ні одного поцілунку? Хіба вони не разом живуть?
      Ш т і ф. О, ні! Він казав, що вона чогось жде. Взагалі, я вам скажу, мої панове, це надзвичайно пікантна історія. Як розказував мені Мулен, це щось екстравагантне. Це любов якоїсь дикунки. Вона то обіцяє йому неземні блага, то сміється з його; то рветься, то сидить як камінь. Потім схоплюється, велить везти себе в шантани, регочеться, робить скандали. Але це... о, в цьому і е трагедія нашого Мулена, це його найбільш притягає до неї! Ха-ха-ха! Ох, натягне вона великого носа старому Мулену. Але ж я буду радий. Ото!
      
Мігуелес стріпується й одходить до свого столика.
      
      Л е м о н ь є. Через що ж Мулен вам все це розказував?
      Ш т і ф. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен... О! Ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.
      С а ф о. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
      К а р д и н а л. Досить з мене і цивілізованої. Я вже... (Змовкає).
      
Входить К о р и і й, похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває всім головою, роздягається й сідає окремо за передвій столик.
      
      К о р н і й (голосно до Мігуелеса). Мігуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?
      М і г у е л е с. Ні, не було. Вона має зараз прийти.
      К о р н і й. Ага... Дякую... (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
      Ш т і ф (до Мігуелеса). Eh bien, mon ami17[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
      М і г у е л е с. Я з Салоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! Їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!
      Ш т і ф. Ха-ха-ха!
      К а р д и н а л. А вашу. Блек, роботу візьмуть?
      Б л е к. Сподіваюсь.
      К а р д и н а л. Чудесні люди. Знавці мистецтва.
      
Штіф і Сафо сміються.
      
      М і г у е л е с. А ти не підмазував Сербена? Ні?
      Б л е к (безрухомо-спокійно). Підмазував.
      М і г у е л е с (палко). Ну? І вони - чудесні люди?
      Б л е к. На цей раз для мене чудесні.
      
Мімі ввесь час обережно, але неодступно, ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє,
часом щось шепочучи.
      
      Л е м о н ь є (раптом підводячись, до неї хмуро). Ходім.
      М і м і (охоче, хутко встаючи, до всіх). Adieu!
      С а ф о. Ти куди?
      М і м і (скромно). Ми підем прогулятись.
      
Лемоньє, оглядаючись, ні ва кого не дивиться.
      
      К а р д и н а л (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас в самоті?
      Л е м о н ь є (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять).
      С а ф о. Ну й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити! О ви, мужчини! От уже й утішився... Na!
      К а р д и н а л. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.
      Ш т і ф. Ха-ха-ха. О, ця потішить!
      
Входять С н і ж и н к а і Я в с о н.
      
      С н і ж и н к а (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):
      
      Si voulez de 1'amour,
      Depechez vous to uj ours.
      0-la-la la-la la-la-la18[18].
      
      А, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servusl Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корпія). А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається).
      
За нею Явсон з люлькою в зубах.
      
      К а р д и н а л. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на бал "незалежних новаторів". Helas19[19]!
      С н і ж и н к а. Ах, бал "незалежних новаторів", це - виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Гарсону). Мені на той столик (хитає на стіл Корнія) blanche20[20]... Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспільстві шановних колег моїх? Tres bien21[21]! Я маю дещо сказати нашому Білому Медведю.
      
Янсон мовчки вклоняється й сідає біля Штіфа.
      
      Б л е к (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показує на дівчину в білім боа).
      С а ф о. О, я, я! (Схоплюється).
      К а р д и н а л. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слухаємо всіма вухами наших душ! На стіл! На стіл! Стіл для поетеси!
      Б л е к. Заспокойтесь. Поетеса сьогодні хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
      К а р д и н а л, С а ф о, Ш т і ф. Я, я, я!
      Б л е к. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.
      К а р д и н а л. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса
      починає тихо читати).
      
Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на
плече й тихо говорить:
      
      - Добрий вечір, сумний Медведю!
      К о р н і й (виходячи з задуми). А, добрий вечір... Сідайте... Я, знаєте, той... трохи задумався. Ви давно прийшли?
      С н і ж и н к а. Ні, зараз оце... (Сідає проти нього). Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?
      К о р н і й. Нічого... Що ж може бути нового.
      С н і ж и н к а. Як Лесику?
      К о р н і й. Сьогодні лучче... Далеко лучче. Не плаче... Жар менше... Лучче. Що лучче... то лучче, то правда. То правда...
      С н і ж и н к а. А про Риту нічого не знаєте?
      К о р н і й. Ні, не знаю... Не знаю нічого. Не знаю... Що ж, з Ритою кінець. Це - ясна.. Тільки все-таки їй треба було б якось, той... якось це інакше. Так мені здається... Занадто вона гаряча... дика... самолюбива.
      С н і ж и н к а. Ви каєтесь?
      К о р н і й. Я не каюсь. Ні... Що ж? Тут дві сили... стукнулись... Так мені здається... Каятись нема чого. Лесику лучче... Тільки все-таки... той... все-таки... якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.
      С н і ж и н к а. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість - найслабша перепона, вона. занадто напружена, мій бідний,Медведю! Святість легше всього рветься... Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?
      К о р н і й. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите... Не вмію я вам сказати... тут...
      С н і ж и н к а (гаряче-злісно). Тут тільки смішної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?
      К о р н і й. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут...
      С н і ж и н к а. Ні, тут тільки те! Артист є жрець, артист - весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски - це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м'яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і... і в'яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м'яса! Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об'єктивно, холодно: не правду я кажу?
      К о р н і й. А, маєш. Подумайте. Та хіба тільки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б'є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть... Маєш... І ті також говорять: Подумай. Ну, і думаю, ну, і що? От і єеть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже. Подумай... А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад).
      С н і ж и н к а (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так... Значить, ви - не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічнуї От що, мій Медведю! Сім'я - це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса - в чисто людському. Чуєте, Медведю?
      К о р н і й. А-а, все можна сказати, все... Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки... не так. Що таке краса? Що таке людське? А... все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати... Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда... Але дам. Сніжинко, дам!
      С н і ж и н к а. Не дасте.
      К о р н і й (стукає кулаком по столі). Дам!
      С н і ж и н к а. Не дасте.
      
Підскакує гарсон:
      
      - Месьє?
      К о р н і й (здивовано). Я... нічого. А проте... Дайте мені... пляшку коньяку і дві чарки. Найміцнішого.
      С н і ж и н к а. Може, не треба. Медведю?
      К о р н і й. Не треба? Ні, давайте... Треба. (Гарсон біжить до стойки і зараз же приносить). Дам, Сніжинко! Мушу дати, бо розірве мене те, що от тут... (Показує на груди). Мушу. От і єсть. Хочу не хочу, а мушу.
      С н і ж и н к а. О-ля! Так вам і дозволять!
      К о р н і й. Na, маєш! Хто мені не дозволить?
      С н і ж и н к а." Священний очаг сім' ї ", пелюшки, Медведю!
      К о р н і й. Ні, цього не буде... Це мусить якось інакше. От хай все це якось... той... І вже інакше... Так неможливо. А, ні, так уже далі неможливо! Або хай вона теж заробля, або десь Лесика дати... Я не знаю, а. Боже, я нічого не знаю ще, як там, але так неможливо далі. От і вже. (З мукою). Сніжинко, вірите, мене душить отут (показує на груди), я не можу! От не можу, та й усе. Я мушу щось дати... Я вже мушу! Я не можу дрібничок... От це полотно, я хотів дати щось таке, що мусить... що віки життя мусить пронизати одною ниткою. Розумієте, Сніжинко, провести нитку через усе життя, як бублики нанизати на неї те, що у всіх віках було й буде. От так його понизати, та й уже. Ну, і от... Дрібниця - триста-чотириста франків, і все к чорту. І вже маєш... Нема нічого... І от єсть тобі... А, Боже!
      С н і ж и н к а (наспівує):
      Si voulez de 1'amour,
      Depechez vous toujours.
      Hi, Медведю, нічого ви не дасте. Малюйте пелюшки, єдине вам зосталось; товстенькі буржуазии будутщ купувати й вішати над колисками своїх товстеньких бебе!.. Ха-ха-ха! Закиньте вічне, воно не має ніякого відношення до буржуазок. Зате матимете батистові пелюшки для Лесика. Ну, наливайте, вип'ємо за батистові пелюшки! Ха-ха-ха!
      К о р н і й. Ні, за вічне... Сніжинко. (Наливне).
      С н і ж и н к а. Ну, а признайтеся, болить серце за кігтями Пантери? Га? Признайтеся.
      К о р н і й. Пийте, Сніжинко. І не смійтеся з мене... Ви дуже гарна, а коли смієтесь з цього, то не гарно. Вибачте... але правда.
      С н і ж и н к а. О? Я гарна? Ви думаєте?
      К о р н і й. Дуже гарна. В вас пірнути можна...
      С н і ж и н к а. Чом же ви не пірнаєте?
      К о р н і й. Е, Сніжинко... Ну, за вічне! (П'є).
      С н і ж и н к а. Ні, відповідайте. Я хочу знати.
      К о р н і й. Пийте краще. Не все треба знати...
      С н і ж и н к а. Пелюшки не пускають?
      К о р н і й. Не треба сміятись... Не треба. Сніжинко. В пелюшках теж краса. Ах, краса, краса і в них... Е, наливаймо ще! Все одно, як той казав... Тільки не смійтесь.
      С н і ж и н к а.А я хочу з вас сміятись! Хочу сміятись до.. сліз. Медведю! Чуєте, до сліз! І знаєте через що? Сказати? Га? Сказати? (Хвилюється). Ну що ж, і скажу! Через те. Медведю, що... що люблю вас. Чуєте, люблю... О, ви червонієте?.. Так-так, люблю. Але не так, як... Ні, я не буду про неї говорити. Чуєте? Я не буду про "аеї" говорити. Я люблю вас так, що ви дасте дійсну красу. Я красою оточу, нашу любов, такою красою, що з-під ваших рук може вилитись тільки краса. Чуєте, мій великий Білий Медведю? Але для моєї любові треба бути вільним, моя любов не в'яже і не знає зв'язаних, моя любов - тільки любов. Чуете, Медведю? Хочете випити за мою любов? Хочете? (Хвилюється).
      К о р н і й.






COMY.ru - Мобильные телекоммуникации | Купить весы в Украине vis.ua | Электронные замки в интернет-магазине PlastMarket. Доставка по Украине, гарантия.
bigmir)net TOP 100          SERVER UA - Выделенные сервера
Сторінку згенеровано за 0.030448 сек.