Ні, не в кущ він пішов, а повернув поза кущем. Чмелена Кат-ря за ним повертає й опинилась серед невеликої круглої поляни.
Бистре око її не помилилося, вгляділо зразу, що Катрі треба, і вона, як стріла, полинула до пенька, на котрому сидів Пилипко, прихилившись до дерева головою.
— Пилипку!.. Синочку мій! — нестямно скрикнула Катря і вхопилася за його.
Палючий огонь не опік би так боляче їй рук, як опекло їх холодне Пилипкове тіло!
У Катрі перед очима дим закурив, запекло біля серця, голова кругом заходила. Якась невиразна думка знялась в її голові, проплазала гарячим мозком та там і заколіла.
Опукою повалилася Катря біля сина та вже більше й не підводилась. В неї од нестямки розірвалося серце.
На третій тільки день кинулись селяни шукати Катрю і знайшли її, вже задубілу, біля мерзлого сина.
— Отаке-то вчинилося! Недаром сонце всі оці дні такі стовпи ставило,— мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи.— Шкода молодої сили — подавив мороз.
— Та й краще! — одказав Катрин близький сусіда, високий та сухий, наче дошка, чоловік.— Не задавив би мороз, то голод догриз!
— А хлопчик? Яка то була втішна дитина! — знову каже дід.
— Не жалкуйте, діду, малого: раніше вмерло, менше горя знатиме! — знай одно товче Катрин сусіда.
Люди тільки важко зітхнули та перехрестилися.
Чи не від божевільних речей Катриного сусіди?
1885