Гайдамаки

Тарас Шевченко

Сторінка 2 з 7
Поділюся
Моїми сльозами...
Та не з братом, не з сестрою
З німими стінами
На чужині... А поки що —
До корчми вернуся,
Що там робиться.
Жидюга
Дрижить, ізігнувшись
Над каганцем: лічить гроші
Коло ліжка, клятий.
А на ліжку... ох, аж душно!..
Білі рученята
Розкидала, розкрилася...
Як квіточка в гаю,
Червоніє; а пазуха...
Пазухи немає —
Розірвана... Мабуть, душно
На перині спати
Одинокій, молоденькій;
Ні з ким розмовляти, —
Одна шепче. Несказанно
Гарна нехрещена!
Ото дочка, а то батько —
Чортова кишеня.
Стара Хайка лежить долі,
В перинах поганих.
Де ж Ярема? Взявши торбу,
Потяг у Вільшану.

Конфедерати

"Одчиняй, проклятий жиде!
Бо будеш битий... одчиняй!
Ламайте двері, пики вийде
Старий паскуда!"
"Постривай!
Стривайте, зараз!"
"Нагаями
Свиняче ухо! Жартувать,
Чи що, ти хочеш?"
"Я? з панами?
Крий боже! зараз, дайте встать,
Ясновельможні (нишком — свині)".
"Пане полковнику, ламай!"
Упали двері... а нагай
Малює вздовж жидівську спину.
"Здоров, свине, здоров, жиде,
Здоров, чортів сину!"
Та нагаєм, та нагаєм.
А жид зогнув спину:
"Не жартуйте, мості-пане!"
"Добривечір в хату!
Ще раз шельму! ще раз!.. годі!
Вибачай, проклятий!
Добривечір! а де дочка?"
"Умерла, панове".
"Лжеш, Іудо! нагаями!"
Посипались знову.
"Ой паночки-голубчики,
Єй-богу, немає!"
"Брешеш, шельмо!"
"Коли брешу,
Нехай бог карає!"
"Не бог, а ми. Признавайся!"
"Нащо б мав ховати,
Якби жива? Нехай, боже,
Щоб я був проклятий!.."
"Ха-ха-ха-ха!.. Чорт, панове,
Літаню співає.
Перехрестись!"
"Як же воно?
Далебі, не знаю".
"Отак, дивись..."
Лях хреститься,
А за ним Іуда,
"Браво! браво! охрестили.
Ну, за таке чудо
Могоричу, мості-пане!
Чуєш, охрещений?
Могоричу!"
"Зараз, зараз!"
Ревуть, мов скажені,
Ревуть ляхи, а поставець
По столу гуляє.
"Єще Польща не згінела!" —
Хто куди гукає.
"Давай, жиде!"
Охрещений
Із льоху та в хату,
Знай, шмигляє, наливає;
А конфедерати,
Знай, гукають: "Жиде! меду!"
Жид не схаменеться.
"Де цимбали? грай, псявіро!"
Аж корчма трясеться —
Краков'яка оддирають,
Вальса та мазура.
І жид гляне, та нищечком:
"Шляхетська натура!"
"Добре, годі! тепер співай!"
"Не вмію, єй-богу!"
"Не божись, собача шкуро!"
"Яку ж вам? Небог у?"
"Була собі Гандзя,
Каліка небога,
Божилася,
Молилася,
Що боліли ноги;
На панщину не ходила,
А за парубками
Тихесенько,
Гарнесенько
Поміж бур'янами".
"Годі! годі! це погана:
Схизмати співають".
"Якої ж вам? хіба оцю?
Стривайте, згадаю..."
"Перед паном Хведором
Ходить жид ходором,
І задком,
І передком
Перед паном Хведірком".
"Добре, годі! тепер плати!"
"Жартуєте, пане:
За що платить?"
"Що слухали.
Не кривись, поганий!
Не жартуєм. Давай гроші!"
"Де мені їх взяти?
Ні шеляга, я панською
Ласкою багатий".
"Лжеш, собако! признавайся!
А нуте, панове,
Батогами!"
Засвистіли,
Хрестять Лейбу знову.
Періщили, періщили,
Аж пір'я летіло...
"Єй же богу, ні шеляга!
їжте моє тіло!
Ні шеляга! гвалт! рятуйте!"
"Ось ми порятуєм".
"Постривайте, я щось скажу".
"Почуєм, почуєм,
Та не бреши, бо, хоч здохни,
Брехня не поможе".
"Ні, в Вільшаній..."
"Твої гроші?"
"Мої!.. ховай боже!
Ні, я кажу, що в Вільшаній...
Вільшанські схизмати
По три сем'ї, по чотири
Живуть в одній хаті".
"Ми це знаєм, бо ми сами
Їх так очухрали".
"Та ні, не те... вибачайте...
Щоб лиха не знали,
Щоб вам гроші приснилися..
Бачте, у Вільшаній
У костьолі... у титаря...
А дочка Оксана!
Ховай боже! як панночка!
Що-то за хороше!
А червінців! хоч не його,
Так що? аби гроші".
"Аби гроші, однаково!
Правду Лейба каже;
А щоб певна була правда,
Нехай шлях покаже.
Одягайся!"
Поїхали
Ляхи у Вільшану.
Один тілько під лавою
Конфедерат п'яний
Не здужа встать, а курника,
П'яний і веселий:
"My zyjemy, my zyjemy,
Polska nie zginela".

Титар

"У гаю, гаю
Вітру немає;
Місяць високо,
Зіроньки сяють.
Вийди, серденько,
Я виглядаю;
Хоч на годину,
Моя рибчино!
Виглянь, голубко,
Та поворкуєм,
Та посумуєм;
Бо я далеко
Сю ніч мандрую.
Виглянь же, пташко,
Моє серденько,
Поки близенько,
Та поворкуєм...
Ох, тяжко, важко!"
Отак, ходя попід гаєм,
Ярема співає,
Виглядає; а Оксани
Немає, немає.
Зорі сяють; серед неба
Горить білолиций;
Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю;
На калині, над водою,
Так і виливає,
Неначе зна, що дівчину
Козак виглядає.
А Ярема по долині
Ледве-ледве ходить,
Не дивиться, не слухає...
"Нащо мені врода,
Коли нема долі, нема талану!
Літа молодії марно пропадуть.
Один я на світі без роду, і доля —
Стеблина-билина на чужому полі.
Стеблину-билину вітри рознесуть:
Так і мене люде не знають, де діти.
За що ж одцурались? Що я сирота?
Одно було серце, одно на всім світі,
Одна душа щира, та бачу, що й та,
Що й та одцуралась".
І хлинули сльози.
Поплакав сердега, утер рукавом.
"Оставайсь здорова. В далекій дорозі
Найду або долю, або за Дніпром
Ляжу головою... А ти не заплачеш,
А ти не побачиш, як ворон клює
Ті карії очі, ті очі козачі,
Що ти цілувала, серденько моє!
Забудь мої сльози, забудь сиротину,
Забудь, що клялася; другого шукай;
Я тобі не пара: я в сірій свитині,
А ти титарівна. Кращого вітай, —
Вітай, кого знаєш... така моя доля.
Забудь мене, пташко, забудь, не журись
А коли почуєш, що на чужім полі
Поляг головою, — нишком помолись.
Одна, серце, на всім світі
Хоч ти помолися!"
Та й заплакав сіромаха,
На кий похилившись.
Плаче собі тихесенько...
Шелест!.. коли гляне:
Попід гаєм, мов ласочка,
Крадеться Оксана.
Забув; побіг; обнялися.
"Серце!" — та й зомліли.
Довго-довго тілько — "серце",
Та й знову німіли.
"Годі, пташко!"
"Ще трошечки,
Ще... ще... сизокрилий!
Вийми душу!.. ще раз... ще раз.
Ох, як я втомилась!"
"Одпочинь, моя ти зоре!
Ти з неба злетіла!"
Послав свитку. Як ясочка,
Усміхнулась, сіла.
"Сідай же й ти коло мене".
Сів, та й обнялися.
"Серце моє, зоре моя,
Де це ти зоріла?"
"Я сьогодні забарилась:
Батько занедужав;
Коло його все поралась..."
"А мене й байдуже?"
"Який-бо ти, єй же богу!"
І сльози блиснули.
"Не плач, серце, я жартую".
"Жарти!"
Усміхнулась.
Прихилилась головкою
Та й ніби заснула.
"Бач, Оксано, я жартую,
А ти й справді плачеш.
Ну, не плач же, глянь на мене:
Завтра не побачиш.
Завтра буду я далеко,
Далеко, Оксано...
Завтра вночі у Чигрині
Свячений достану.
Дасть він мені срібло-злото,
Дасть він мені славу;
Одягну тебе, обую,
Посаджу, як паву, —
На дзиглику, як гетьманшу,
Та й дивитись буду;
Поки не вмру, дивитимусь".
"А може, й забудеш?
Розбагатієш, у Київ
Поїдеш з панами,
Найдеш собі шляхтяночку,
Забудеш Оксану!"
"Хіба краща є за тебе?"
"Може, й є, — не знаю".
"Гнівиш бога, мок серце:
Кращої немає
Ні на небі, ні за небом;
Ні за синім морем
Нема кращої за тебе!"
"Що се ти говориш?
Схаменися!"
"Правду, рибко!"
Та й знову, та й знову.
Довго вони, як бачите,
Меж мови-розмови
Цілувались, обнімались
З усієї сили;
То плакали, то божились,
То ще раз божились.
(й Ярема розказував,
Як жить вони будуть
Укупочці, як золото
І долю добуде,
Як виріжуть гайдамаки
Ляхів в Україні,
Як він буде панувати,
Коли не загине.
Аж обридло слухаючи,
Далебі, дівчата!
"Ото який! мов і справді
Обридло!"
А мати
Або батько як побачать,
Що ви, мої любі,
Таке диво читаєте,
Гріха на всю губу!
Тоді, тоді... та цур йому,
А дуже цікаве!
А надто вам розказать би,
Як козак чорнявий
Під вербою, над водою,
Обнявшись, сумує;
А Оксана, як голубка,
Воркує, цілує;
То заплаче, то зомліє,
Головоньку схилить:
"Серце моє, доле моя!
Соколе мій милий!
Мій!.." — аж верби нагинались
Слухать тую мову.
Ото мова! Не розкажу,
Мої чорноброві,
Не розкажу против ночі,
А то ще присниться.
Нехай собі розійдуться
Так, як ізійшлися, —
Тихесенько, гарнесенько,
Щоб ніхто не бачив
Ні дівочі дрібні сльози,
Ні щирі козачі.
Нехай собі... Може, ще раз
Вони на сім світі
Зустрінуться... побачимо...
А тим часом світить
З усіх вікон у титаря.
Що то там твориться?
Треба глянуть та розказать...
Бодай не диііиті.ся!
Бодай не дивитись, бодай не казати!
Бо за людей сором, бо серце болить.
Гляньте, подивіться: то конфедерати,
Люде, що зібрались волю боронить.
Боронять, прокляті... Будь проклята мати,
І день, і година, коли понесла,
Коли породила, на світ привела!
Дивіться, що роблять у титаря в хаті
Пекельнії діти.
У печі пала
Огонь і світить на всю хату,
В кутку собакою дрижить
Проклятий жид; конфедерати
Кричать до титаря: "Хоч жить?
Скажи, де гроші?"
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили — нема,
Нема ні слова.
"Мало муки!
Давайте приску! де смола?
Кропи його! отак! холоне?
Мерщій же приском посипай!
Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!
Завзята бестія! стривай!"
Насипали в халяви жару...
"У тім'я цвяшок закатай!"
Не витерпів святої кари,
Упав сердега. Пропадай,
Душа, без сповіді святої!
"Оксано, дочко!" — та й умер.
Ляхи задумалися стоя,
Хоч і запеклі. "Що ж тепер?
Панове, ради! Поміркуєм,
Тепер з ним нічого робить,
Запалим церкву!"
"Гвалт! рятуйте!
Хто в бога вірує!" — кричить
Надворі голос, що є сили.
Ляхи зомліли. "Хто такий?"
Оксана в двері: "Вбили! вбили!"
Та й пада крижем. А старший
Махнув рукою на громаду.
Понура шляхта, мов хорти,
За двері вийшла. Сам позаду,
Бере зомлілую...
Де ж ти,
Яремо, де ти? подивися!
А він, мандруючи, співа,
Як Наливайко з ляхом бився.
Ляхи пропали; нежива
Пропала з ними і Оксана.
Собаки де-де по Вільшаній
Загавкають та й замовчать.
Біліє місяць; люде сплять,
І титар спить... Не рано встане:
Навіки, праведний, заснув.
Горіло світло, погасало,
Погасло... Мертвий мов здригнув.
І сумно-сумно в хаті стало.

Свято в Чигирині

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.

Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчуками, бувало, горить,
А ясновельможний, на воронім коні,
Блисне булавою — море закипить...
Закипить, і розлилося
Степами, ярами;
Лихо мліє перед ними...
А за козаками...
Та що й казать? Минулося;
А те, що минуло,
Не згадуйте, пани-брати,
Бо щоб не почули.
Та й що з того, що згадаєш?
Згадаєш — заплачеш.
Ну, хоч глянем на Чигирин,
Колись-то козачий.

Із-за лісу, з-за туману,
Місяць випливає,
Червоніє, круглолиций,
Горить, а не сяє,
Неначе зна, що не"треба
Людям його світу,
Що пожари Україну
Нагріють, освітять.
І смерклося, а в Чигрині,
Яку домовині.
Сумно-сумяо. (Отак було
По всій Україні
Против ночі Маковія,
Як ножі святили).
Людей не чуть; через базар
Кажан костокрилий
Перелетить; на вигоні
Сова завиває.

А де ж люде?..
1 2 3 4 5 6 7