Вірші для Доні

Бердник Олесь

Вірші для Доні
1974–1984

Колискова
Зорі ховаються, ніченька тане,
Сонечко ясне встає із туману,
Верби вмиваються росами чистими,
Міниться обрій хмарками барвистими.

Все так чудово, все так спокійно,
Всесвіт задумався — ласкаво, мрійно.
"Горя немає, — шепоче зірниця, —
То лише сниться… То лише сниться…"

1974 р.
Снігова баба*
Витала в небі мала сніжинка,
Білокрилесенька янголина.
Серед хурделиці-заметілі
З неба злетіла, в наметі сіла.

Ішло дівчатко яснооке,
Зліпило сніжку крутобоку.
Упала сніжка з рук дитини,
Та й покотилася в долину.
А по дорозі снігу-снігу
Навертюхалося в тому бігу.
Була сніжинка — тепер бабище,
Пухка потвора, снігомарище.

З вугілля очі, рот і вуха,
Відро помийне для капелюха,
Із моркви ніс, мітла для сміху,
На глум дорослим, малим — на втіху.
Зима лютує, тріщать морози,
У серці баби холодні сльози.
Ночами бабу кличуть зорі
У небо ясне, у даль прозору.

Як з її тілом здолать тяжіння,
Гидкого збутися чортовиння —
Нехай бере собі, хто хоче,
Відро помийне, з вугілля очі, —
А їй би тільки простори ясні,
Кружляння в небі, політ прекрасний!
А я дивлюся, а я сміюся:
— Не плач, бабище, не плач, бабусю!
Засяє сонце, весна прилине,
Тебе підніме у небо синє,
І ввійдеш ти в легку хмарину.
У білокрилу янголину,
Минуть морози, дитячі глуми.
Холодні ночі, похмурі думи.
Тебе чекають простори ясні,
Кружляння в небі, політ прекрасний.

1974 р.
Пісня*
Розцвілася квіточка, розцвілася,
Та багряним полум’ям зайнялася.

Полюбили квіточку буревії,
Розпалили в серці їй пісні-мрії.

Тріпотіла квіточка, пломеніла,
В сонячному промені вся згоріла…

Впало з серця квіточки сім’я-зерня
Поміж темні зарості, поміж терня.

Ой, не спіте, людоньки, ой, не спіте!
Зернятко дрібненькеє віднайдіте!

Бо Весна полум’яна як надійде —
Квіточка багряная вже не зійде…

1975 р.
* * *

Поміж горами хатинка,
Далі — кручі і долинка…
Тихо, тихо
Вечір лиха
В голубе вікно…
Щось мигнуло,
Спалахнуло,
Світиться вікно…
Ніби квітом
Самоцвітом
Світиться воно…

Усміхнулася хатинка.
А в хатиночці — дитинка…
Та розумно
Тиходумно
Дивиться у ніч —
Хтось там ходить,
Вічно бродить,
Не змикає віч,
Розсіває
Зерна в гаю
І відходить пріч…

Йдуть тумани у долинку,
Ніжно пахне материнка…
Поринає в сон дитинка…
Тихо, тихо
Вечір диха
В голубе вікно,
Виглядає
Із безкраю
Ще когось воно —
Хто блукає
В Диво-краї
Вже давно… давно…

25 жовтня 1979 р.
Доня у вікні
У віконце доня
Дивиться мала,
Квіточка-долоня
Тулиться до шкла.
Доки жити буду.
Навіть хай віки —
Знаю — не забуду
Ніжної руки…
Ніби пташенятко,
У віконці ти.
До тієї хатки
Буду вічно йти…
Там моє кохання,
Там мій Диво-Храм…
Зоряне світання
Розквітає там…
З будь-якої долі
Я вернусь туди.
Днями і ночами
Ти мене зажди.
А в таємну днину
Під твоїм вікном
Зацвіте калина
Небувалим сном,
У вікно постука,
там, де ти стоїш, —
і простягне руку:
— Доню, ти не спиш?
То вставай, дитино,
Та виходь надвір,
Я тебе зустріну
Під промінням зір…
Білий цвіт калини —
То моя любов,
Що у цю хатину
Прагнула ізнов,
Що з’єднала в миті
Душі і серця…
Вічно буде жити
Мить свята оця —
У віконці Доня…
Дивний зоре-Храм…
Квіточка-долоня
Шле привіт вікам…

14 березня 1980 р.
* * *

Візьму Доню у долоні,
Обніму — і полечу,
Вдалині, в небеснім лоні
Нову зірку засвічу.

І скажу: — Ти господиня
Цього світу і твори,
Ця планета — повна скриня
Птахів, бджілок і рослин.

Порядкуй же в цій оселі
Так, щоб жоден не страждав,
Щоб усі були веселі
І ніхто не сумував!

Доня пальчиком торкає
Нову голубу Зорю,
І тихенько наслухає
Те, що я їй говорю…

В оченятах — чиста віра,
На вустах — любові знак…
В цього світу — добрий вирій,
Славна доля!
Буде так!

3 квітня 1980 р.
Мама і доня
— Звідки прийшла я, матусю, до тебе?
Де я до того була?
— Сяяла, доню, зіркою в небі,
Квіткою в лузі цвіла.

Мам із татусем тебе нашептали
Трави шовкові в полях,
Нам соловейки тебе наспівали
У придніпровських садах…

Неба глибинність, ніжність ранкова,
Літня гроза, супокій —
Все це впліталось, як в пісеньці слово,
В доні коханій моїй!

В очках у тебе — обшир чудесний,
В дотику — сила вітрів,
В голосі — ніби дзвіночки небесні,
Пташок закоханих спів.

Ми із татусем лише сплітали
Той дивовижний вінок,
Котрий для тебе давно готували
Промені дальніх зірок.

Тож збережи, моя доню ласкава,
Всі ті дарунки в житті.
Світу на радість, людям на славу —
Квітоньки серця святі!..

1 серпня 1980 р
* * *

У думах броджу довкола
Вашої любої хати,
І маю одну лиш волю —
У вікна її заглядати…

Дивлюся на милі лиця,
Торкаюся їх незримо,
І знаю, що це мені сниться,
І сон той проходить мимо…

Та ні! Не проходить — груди
Наповнює зустрічі диво…
Я знаю — розквітне, буде
Омріяна мить щаслива…

10 листопада 1980 р.
* * *

Диво сиве
Йде по ниві…
Я до Дива,
А воно —
Лише видиво
Щасливе —
Місяць світить у вікно…

Прокидаюсь
І караюсь…
Хочу знову
На той лан,
Там, де Диво
Ходить сиве,
Там, де Діва
Уродлива,
Там, де зоряний туман…

Все можливо
Там, де Диво, —
І політ,
І зореліт…
Уродлива
Кличе Діва,
Сиве-сиве
Кличе Диво
У новий казковий світ…

Нитку сну
Мережану
Я підтримую, пряду,
На чарівному лану,
Моя Діво,
Любе Диво,
Поспішаю, вже іду…
Я знайду тебе, знайду!

1 січня 1981р.
Сон
Біля чудо-хатки, біля тих вікон
Розцвіте фіалково легендарний сон…
Хай тобі він шепче у весняні дні:
Я спішу до тебе наяву і в сні.
Промайне розлука, як єдина мить,
Хай лише у серці Сон-трава горить…

2 березня 1981р.
Метелик
— Метелик! Летиш ти куди?
— Не знаю я слова такого,
Я вдома усюди, завжди,
Для мене всі миті — обнова!

То вічність і мить — то одне,
Бо є, і було, і грядуще
В обіймах тримає мене,
У пестощах промінносущих…

— Метелику! Віснику миті!
Чи можна до тебе в політ?
— Як станеш із радістю злитий,
Тоді мій відкриється світ…

Бо Радість — то любощі гри,
Без простору, часу і цілі,
Дарунки Святої Гори,
Що світові незрозумілі…

5 травня 1981 р.
Щедрівка
І дорослих, і малечу
Привітати хочу знов я:
Добрий Вечір! Щедрий Вечір!
Добрим людям на здоров’я!

Засіваю щире зерня
На усі рясні усюди,
Щастя й радість хай повернуть
В хату всім на світі людям.

Хай радіють разом з нами
Кожна квітка, кожна зірка,
Хай не прийде навіть снами
Те, що в серці зріє гірко!

Хай душа прошепче речі,
Тихі, без багатослов’я:
Добрий Вечір! Щедрий Вечір!
Добрим людям на здоров’я!

13 січня 1982 р.
Хмаринка
— Слухай, Хмарино
Моя білокрила,
Дай мені легкості,
Моці і сили.

Хочу полинути
Вслід за тобою,
Весело гратися
З хмарок юрбою.

— Дівчинко люба,
Дівчинко мила,
Треба для цього
Не моці і сили, —

Треба безжурності
І забування,
Треба безжальності
До розлучання,

Бо якщо спогад
В серденько вколе,
Знову впадеш ти
З неба додолу…

20 липня 1981р.
* * *

Небо, як нива,*
Зорі, мов зерна,
Радує дивом
Простір химерний…
Що там, в безодні,
Всіяній чудом?
Все, що завгодно,
Стукає в грудях.
Стукає серце
В ребра темниці,
Ніби відерце
В диво-криниці.
Вирватись хоче
В ирій далекий,
В буряні ночі,
В зоряний клекіт.
Так воно й буде.
Так воно й сниться!
Землю розбудить
Казка-зірниця…

1 березня 1984 р.