Уже зоря золоторога,
де полинами зацвіло,
кладе на огненні пороги
своє сивіюче крило.
На тротуарах не лілеї
й не лебединий в небі крик,—
дзвінка безодня над землею
чолом задуманим горить.
В поля з пахучої долоні
червінці осінь просіва...
А десь біжать залізні коні
і пахне холодом трава...