Homo novus

Бережний Василь

1

Сідаючи за кермо електромобіля, Філ мугикав якусь пісеньку і взагалі почувався, висловлюючись технічно, в оптимальному режимі. Сміливий, нечуваний експеримент завершився навдивовижу щасливо, науковий світ буде вражений, приголомшений, а його ж, окрім цих лаврів, чекає ще й особисте щастя... Отак трагедія може обернутися... На що вона може обернутись, Філ не уточнював. Фактом є те, що Аркадія жива й здорова і незабаром вони одружаться!

Сонце заливало світлом усе довкола — і парки обабіч дороги, і вікна, що зблискували йому навстірч, навіть сірий Печерський міст у сонячному сяйві здавався ажурним і легким. Лишається обігнути оці зелені Дніпровські гори — і він буде в Корчуватому... Аркадія, люба моя Аркадія... Мати ж і не здогадується, що ти жива-живісінька, здоровша, ніж перед тим...

"А що я їй скажу? — раптом подумав Філ, уявивши змучену горем, усю в чорному траурі матір. Лише цієї миті відчув складність, неймовірність становища.— Справді... Що сказати — це ясно, як оцей день, а от як сказати! Людина сама поховала доньку, своїми очима бачила її в труні, ридала, припадаючи до її грудей... І оцій людині прийти і сказати: а ваша Аркадія, знаєте, жива-здорова..."

Філ усміхнувся: психічного удару це їй не завдасть, просто подумає, що в нього не всі дома. Прикро. Такий варіант його теж не влаштовує.

У вічі сяйнуло золото Видубецького монастиря, оточене зеленою хмарою Ботанічного саду. Зупинив машину на обочині, вийшов на моріжок і задивився на затоку, густо заставлену різнобарвними човнами. Звідси вони вигулькують на блакитний шовк Дніпрового плеса, от і зараз електродвигуни дзижчать, ніби джмелі. Онде і його золотистий красень...

І вже уявилось, як вони з Аркадією... Стривай, а чому б не зробити їй несподіванку?

Зійшов до причалу, роздобув голубої фарби і незабаром з правого боку на носі й з лівого на кормі красувалася назва: "АРКАДІЯ". Зрадіє? Усміхнеться? Може, показати їй зразу?

Рука потяглася до відеофону, що висів на шиї, як фотоапарат, але Філ передумав: нехай таки буде сюрприз.

"Все де добре,— подумав, мружачи очі від зблисків хисткої води,— але ж я просто зволікаю час... А з матір'ю треба ж обов'язково порозмовляти, підготувати до зустрічі з донькою... І взагалі... Навіщо мудрувати? Вона людина освічена, про гени і хромосоми, безперечно, знає, принаймні чула щось чи, може, читала... От і розповім їй без усякої дипломатії, як був поставлений і здійснений експеримент по вирощуванню... Ні, "вирощування" не підходить, не те. Ідеться ж про людину... Але ж справді... Аркадія виросла точнісінько така, як була у першому житті, а може, ще краща — пальці довші, музикальні... Вона любила музику, а надто, коли бувало хмарно на душі... Веселою ставала на лижі. Як вона гасала білими сніговими просторами! Кожної зими — в Карпати. Смілива, безоглядна, рвійна... Так і шастає поміж соснами, тільки синя шапочка миготить та червоний шарф метляється!.."

Філове обличчя скривила гримаса болю: на лижах Аркадія й загинула. Страшно згадати — мчала по крутому спуску, спіткнулася і нахромилася на власну палицю... І зараз молодого вченого пронизало гостре відчуття, він почав дивитися на човни, перевів погляд на бані монастиря — он золоті зорі на синьому тлі, та навіть зорові враження не могли заглушити чи бодай заштрихувати трагічну сцену, чіпка пам'ять воскрешала її знову й знову.

"Та не про це треба думати,— з досадою дорікнув собі Філ.— Звичайно, мати не повірить, доки не побачить доньку на власні очі... Але ж і сама Аркадія не мусить знати... Ну, шок, була при смерті, лікували, видужала, переборола, значить, життєві ресурси молодого організму величезні... Цілком правдоподібна легенда, але... Шрамів на животі немає? Що їй сказати — новітнє досягнення хірургії?.. І ще цей пам'ятник на могилі... Ну й ситуація!"

Поволі побрів до машини, підсвідомо сподіваючись, що саме в ходьбі виникне правильна ідея. Так воно й сталось. Уже взявшись за ручку дверцят, раптом подумав: усе розв'яжеться на місці, конкретна обстановка підкаже.

2

Колись білий, січений дощами будиночок на довгій вузькій ділянці, що завжди нагадувала Філові перфострічку, мав такий самий вигляд, як і раніш, до т о г о. І ці низькорослі яблуньки, і кущ бузку біля веранди... От лише тихо, дуже тихо. Тоді так не було. Ну, та нічого, незабаром тут знову лунатиме дзвінкий, веселий голос Аркадії!

Бабуся помітно подалась і ще дужче згорбилась. Проте Філа впізнала. Попросила посидіти, Віра, мовляв, зараз вийде. "Ну, звичайно, для неї — Віра, і завжди залишиться Вірою,— подумав Філ.— Аркадія дуже любила бабусю... Вона, фактично, виняньчила вередуху..."

Думав про се, про те, намагаючись подолати нервове напруження. Та одразу заспокоївся, коли вийшла Аркадіїна мати. Ця середніх літ жінка з виразними слідами колишньої вроди, була втіленням лагідності, доброти. Філ і раніш почувався в її присутності спокійно, врівноважено.

— Добрий день, Віро Харитонівно!

В її очах промайнуло якесь невловне щемливе відчуття, і Філові це полестило: шкодує, що не довелось... Нічого, ще доведеться, усе ще попереду!

Поцілував їй руку, Віра Харитонівна сіла, кивнула і йому на стілець, і деякий час вони мовчали. Похилена бабуся почовгала з вітальні.

— А я оце з кладовища,— зітхнула Віра Харитонівна,— бур'янець виполола, квіти полила...

— Я знаю, ви щонеділі ходите! — несподівано весело, з усмішкою сказав Філ, і в неї здивовано скинулися брови.— Але ця неділя — остання.— І знову його лице розпливлося в не зовсім доречній посмішці.— Чуєте, Віро Харитонівно,— остання.

І ці слова, і посмішки колишнього кандидата в зяті вкрай спантеличили жінку. Потерла чоло сухорлявими пальцями.

— Тобто?.. Я не розумію...

— Зараз поясню.

Філ, поглядаючи то на репродукції, розвішані по стінах, то в розчинене вікно, заговорив про досягнення науки взагалі, біохімії, медицини зокрема, особливо ж детально пояснював, що таке хромосоми, гени, генетичний код, в якому природа зашифрувала спадкову інформацію...

Ошелешена жінка тільки кліпала очима. Невже здогадувалась, до чого йдеться?

— Я... наша лабораторія... ми зробили відкриття: в природі окремих живих структур здійснюється принцип універсальності,— провадив далі Філ, не помічаючи її хвилювання.— Суть цього закону ось яка: в кожній клітині, а не лише в статевій, міститься інформація про весь організм. Як у голографічній платівці — її можна розбити, потовкти, але з одного осколочна відновлюється увесь знімок. Виникла ідея: а чому б не спробувати це на людському організмі? От нещасний випадок, людина загинула — молода, здорова, повна снаги... Чи не можна виростити її з однієї клітинки?

— І ви...— прошепотіла Віра Харитонівна,— ви спробували?

— Так, Віро Харитонівно, спробували. Саме про це я й веду мову.

— І що... успішно? — в її голосі чувся і переляк, і надія.

— Наслідки перевершили усі наші сподівання. Аркадія виросла за вісімнадцять місяців.

Філ сподівався, що Віру Харитонівну це вразить, принаймні хоч здивує: все-таки доньку вона поховала...

— І яка ж вона? — Мати вже, здається, опанувала собою, і в голосі відчувалася стриманість.

— Та така, як була на час трагічної загибелі.

Ні захоплення, ні радості на її обличчі Філ не побачив. Тільки настороженість і тривога.

— А як... інтелектуальний рівень?

— Сказати правду, ми й самі побоювалися,— пожвавішав Філ.— Адже природа пам'яті невідома нам так само, як і століття тому. Але виходить, що все зводиться до інформації. Як інформація затримується у нейронах — це, кажу, ще не ясно, та то вже інша тема. Ми, звичайно, не тримали Аркадію на голодному інформаційному пайку. Поряд з процесом відновлення пам'яті вона, за спеціальною методикою, одержувала і додаткову інформацію — для гарантії, так би мовити.

— А вона знає, що з нею сталося?

— Що загинула і похована? Ні, навіть і не здогадується. І я сподіваюсь, що ви не прохопитесь і словом. Невідомо, як це може позначитись на її психіці.

Віра Харитонівна підвелася, дістала з серванта конверт і мовчки подала Філові.

— Ось, прочитайте.

Це був лист від Аркадії! От тобі й маєш...

"Здрастуй, мамо.

Я давно жду, ти мені щось передаси, нічого нема. Філ пропонує перебратись у Пущу-Водицю, поїдь подивися, може, там більша ділянка, житлоплоща, інакше я не згодна. А."

Ці неоковирні рядки Філ пробіг миттю, і його вразив не так зміст, як сам факт появи листа. Убуток інформації!

— Лист прийшов учора, я не знала, що й подумати... У мене так розболілась голова...— тихо озвалась Віра Харитонівна, і на очах у неї зблиснули сльози.— Добре, що ви приїхали... А то я... Ви ж розумієте... наче сніг на голову... А про Пущу — це справді?

— Так, Віро Харитонівно. Я подумав, що сусіди... Може, навіть краще переїхати в інше місто.

— Я розумію, Філе... А скажіть мені по щирості, ви й тепер... так само до неї?..

— Ви засумнівалися, Віро Харитонівно? Та якщо вже говорити по щирості, то тепер я кохаю Аркадію в сто, у тисячу разів дужче, аніж будь-коли! І сама ідея виростити її з однієї клітини... Та якби не почуття... Ми незабаром одружимось, це вже вирішено... Звичайно, якщо ви не будете заперечувати.

— Ви делікатний, Філе. Але Аркадія...

— О, вона погодилась! Я ж кажу, що все вже...

— Я не про те. Мене стурбувало... Хіба ви не пригадуєте — раніше вона зверталась до мене лише на "ви"? Так у нас заведено з діда-прадіда. А зміст цидулки?..

— Справді... Та ви не ображайтесь, вона ж поспішала та ще ж, розумієте, все це тайком... Цікаво, кого з лаборанток вона підмовила? Ну, та, зрештою, це дрібниця, не варта уваги. Найголовніше і найрадісніше те, що теоретичні припущення здійснилися — механізм біологічної інформації спрацював добре!

Віра Харитонівна зітхнула.

— Ви гадаєте, вся суть у цьому механізмі?

— А в чому ж іще, Віро Харитонівно? Тільки в ньому! І сам вигляд Аркадії — чудове тому свідчення.

— Ну, Що ж,— схитнула головою Віра Харитонівна,— виходить, вас треба привітати з успіхом? Нехай вам щастить, Філе.

Підійшла до нього, легенько торкнулася плеча і, ставши навшпиньки, поцілувала в чоло.

3

"Який це чудовий винахід Природи — тепла літня ніч, наснажена блаженством! — думав Філ, вдихаючи лісові пахощі.— Синє небо, помережане тоненькими гілочками, розцвічене сегментом срібного Місяця і нейронами зірок, скидається на якусь стародавню фреску...

1 2 3 4