Він і вуса підстриг, щоб його не заставляли ловити мишей!
— Тоді він не романтик, а звичайний трутень і паразит,— сказав я.
— Правильно! — загула аудиторія.
— Дозвольте! — промовило кошеня-стиляга.— Я недавно читав роман, в якому письменник малює юнака-романтика. Цей романтик грає на більярді, причому на гроші, не хоче вчитися, не хоче працювати і тікає від московського буденного життя на курорт. А я теж мрію навчитися грати на більярді, то чому я не романтик? Я глянув на стилягу.
— Письменник не викінчив образу свою "романтика". Треба, щоб його герой, крім усього іншого, ще й не витирав очей, коли вони закисають.
Мої слова поглинув регіт, і знищене кошеня-стиляга шмигнуло від сорому у бур’ян.
— Ще є запитання?
— Скажіть, бог є? — несподівано спитала стара кішка.
— Бога нема! — відповів я категорично.
— Але ж люди вірять у бога? — стояла на своєму кішка.
— А ви особисто вірите в бога? — спитав я її в свою чергу.
— Вірю! — твердо відповіла вона.
Гомін присутніх засвідчив, що вірить не лише вона, а й ще дехто. Це мене стурбувало. Доведеться докласти чималенько праці, щоб прояснити свідомість цих нещасних. Але ж відсіч темряві треба було давати зараз, негайно. Для мене особисто проблеми бога не існувало. Я систематично дивився телевізор і слухав усі антирелігійні лекції, отже, був на рівні сучасної науки. Але як довести цій старій дурепі, що вона помиляється, вірячи в бога?
— Добре! — сказав я.— Ви вірите в бога, а як ви вважаєте — бог один і в котів, і в людей?
— Безперечно!
— Тоді скажіть, як, по-вашому, бог ловить мишей?
— Звичайно!
Я засміявся, згадавши слова відомого французького філософа-атеїста, який сказав, що не бог створив людину, а людина створила бога "по образу своєму і подобію", і коли б у кішок був бог, то він напевне ловив би мишей.
Я розповів про це аудиторії, і багатьох примусив замислитись, а стара кішка розгубилась.
— Але дехто розуміє бога як вищу силу, як причину всього сущого. Хто б створив світ, коли б не було бога? — спитав кіт-підлабузник.
— Це ви так думаєте? — руба поставив я питання.
Він зразу ж засовався: признатися, що він вірить у бога — соромно, а сказати, що не вірить,— страшно.
— Це не має значення,— відмахнувся він.— Я чув такі думки від людей.
— А звідки людям відомо, що світ створений богом?
— Як звідки?
— Та так! Чим ви можете довести, що його створив бог?
— Ну… Але... Розумієте... Аудиторія засміялася.
Я вирішив допомогти опонентові:
— Ви, може, маєте на увазі Біблію?
— Не я, а люди.
— Але чи можна вірити Біблії? В Біблії, наприклад, сказано, що людину створив бог з глини, але ж ви всі знаєте, що це не так. Чарльз Дарвін довів, що людина виникла внаслідок розвитку з одноклітинного організму, що "творення" людини тривало не один день, а сотні мільйонів років. Так?
— Дарвін, безперечно, правий,— погодився кіт-підлабузник.— Але все ж таки звідки з’явився світ?
— Він існував вічно,— сказав я.
— Як це?
Всі притихли, чекаючи, що я відповім. Питання справді було важке тому, що треба було відповісти популярно, так, щоб зрозуміли найнеписьменніші коти і навіть кошенята.
— Так, припустімо, що бог створив світ. Тоді скажіть, а що було до того, як він почав творити? — запитав я.
— Що було? Нічого не було!
— А як уявити собі оте "нічого"?
— Дуже просто. Ото стоїть комора. Уявіть собі, що комори немає. Оце і буде "нічого"! — Підлабузник зареготав, вдоволений своєю відповіддю.
— Пробачте, шановний друже,— урвав я його регіт.— Але ж комора займає певний простір. Якщо комору знищити, то залишиться місце, яке вона займала, залишиться простір. Так?
— Тільки простір! — погодився кіт.
— Значить, простір існував до того, як ваш бог почав творити світ?
Мій опонент мовчав...
— Ну, кажіть, чого ж ви мовчите?
— Існував.
— Завжди існував?
— Завжди.
— Оце й є вічно! — засміявся я.— Зрозуміли, що таке "вічно"?
— Зрозуміли! Зрозуміли! — загукали всі, в тому числі й кошенята.
— Виходить, що простір міг існувати вічно, а решту всесвіту треба були творити комусь? Де ж логіка? — Я чекав відповіді., але, звісно, не дочекався.— Ні, дорогий колего, бог тут ні до чого. Бог тут зайвий. Всесвіт існував вічно. Бог — це вигадка. Бог — це ваша темнота, ваша неосвіченість!
Злам у настрої присутніх був безперечний. Навіть старий Ничипір дивився на мене з повагою, а стара кішка незрозуміло розводила лапами. Коли я й не зробив її атеїсткою, то віру в бога похитнув неабияк!
Було помітно, що всі дуже стомилися від незвичайного розумового напруження, і я вирішив не читати другої лекції, а звернувся з закликом стежити за Пуголовицею. Коротко розповівши, в чому справа, я запропонував таку резолюцію: "Всім котам, кішкам і кошенятам об’єднатися для боротьби проти браконьєрів. Звернути особливу увагу на Пуголовицю-Петренко, встановивши за ним неослабний нагляд".
— У мене невелика поправка! — підняв лапу кіт-підлабузник. Я пропоную першу фразу резолюції подати в такому вигляді: "відзначаючи заслуги особисто товариша Лапченка, всім котам..." і далі, як було запропоновано.
— Правильно! Правильно! — загули всі.
Якусь мить я внутрішню боровся. Лестощі вершковою сметаною вливалися в душу, але я встояв.
— Ні! — сказав я твердо.— Не особиста слава, а діло найдорожче мені! Я проти такого додатку до резолюції! Що сталося з аудиторією, не можна описати: всі нявкали, кричали, аплодували з таким захопленням, що я мало не заплакав. Але найбільшу радість подарував мені Ничипір. Він підійшов до мене і подав мені лапу:
— Друже Лапченку! Пробач мені. Я був неправий. Потім він швидко повернувся і всією тушею насів на кота-підлабузника. У повітря полетіла шерсть, а на землю закапала кров. Хтось крикнув котові-дворушникові, коли той, вирвавшись з пазурів Ничипора, дременув з лекції:
— Не забудь помолитися богу!
Ця репліка потонула в реготі.
Коли галас стих, я оголосив про закінчення лекції. Дехто побіг додому, дехто пішов ловити мишей, а частина публіки залишилася тут. Між нами зав’язалася розмова на літературні теми. Той котик, що скликав на лекцію (його звали Сіренький), підсів до мене ближче.
— Чому ви так мало спинилися в своїй лекції ка сучасній літературі? — спитав він мене і, не чекаючи відповіді, зробив стислий огляд художніх творів для дошкільнят, де героєм був кіт.
— Звідки ви так чудово знаєте літературу? — здивувався я,— Чи не збираєтесь ви захищати кандидатську дисертацію на цю тему?
— Ні. Я просто працюю в дитячому садочку,— скромно відповів Сіренький, почервонівши від моєї похвали.
— А ще що ви читали? — поцікавився я.
— Я хотів почитати "І один у полі воїн", але вона весь час на руках. Сьогодні її нарешті дочитала мадам Рабурденко, і сьогодні ж почну читати я. Власне, ми читатимемо вдвох з вихователькою дитячого садка,— уточнив він.
— А хто ця мадам?
— Наша лаборантка.
— Добре, коли б організувати нагляд і за нею,— сказав я.
Сіренький відповів слухняно:
— Буде зроблено.
Вечоріло, і професор, можливо, турбувався, що мене так довго немає. Я попрощався і пішов додому.
Як одержати зайві 10 000 кіло риби
Увечері, сидячи з професором і директором господарства за чаєм, я дізнався про цікаву річ. Виявляється, що можна викликати нерест коропів майже на цілий місяць раніше, ніж це буває звичайно. Спочатку я не надавав цьому ніякого значення. Ну й нехай на місяць раніше, так що?
Аж ні. Коли короп виметає ікру на місяць раніше, то його потомство ростиме до початку зими не 5, а 6 місяців! Якщо годувати коропенят, кожне збільшить свою вагу за цей місяць на 100, а то й більше грамів. А коропеня ж не одно! Полічіть, скільки буде прибавки на один мільйон?
Десять тисяч кілограмів прибавки! Десять тисяч кілограмів риби!
— Організуймо ранній нерест! — скрикнув я, але, як і звичайно, професор не зрозумів мого вигуку.
— Привабливо, але ж...— тяг професор.
— Наше господарство вирощує не лише мальків для Дніпровського моря. Воно має завдання вирощувати і рибу на продаж! — доводив директор.
— Так, так...— знову тяг професор.
— Так у чому ж річ? — знову не витерпів я.
Виявляється, що ранній нерест відбувається тоді, колі в ставку тримають разом і коропів, і коропих. Нерест відбувається за несприятливих умов, багато ікри гине, встановити якийсь контроль неможливо.
— Боже! — нявкнув я,— Одна коропиха мече в середньому 450 тисяч ікринок! У нас у господарстві понад тисячу дорослих коропів, або, як ви кажете, маточного поголів’я риби. Пустіть 50 коропих та 100 коропів в один ставок, а нерест решти контролюйте. 50 коропих дадуть 23 з половиною мільйонів ікринок. Коли з цієї маси виживе лише двадцята частина, то матимемо понад мільйон коропенят, які важитимуть на 10 тисяч кілограмів більше, ніж коропенята пізнього нересту.
Треба віддати належне людям: хоч вони довго балакають, але зрештою приходять до правильних висновків. Після годинної розмови Кость, зробив ті ж самі підрахунки, що й я.
— У нас план — 40 тисяч кілограмів товарної риби. Щоб його виконати, ми запланували поставити на відгодівлю один мільйон мальків. А ми дамо не сорок, а п’ятдесят тисяч кілограмів риби! Перевиконаємо план! Завтра ж посадимо півтори сотні коропів — коропих і самців в один із ставків.
Давно вже впала ніч, надворі посвіжіло, почав накрапати дощ. У кімнаті було затишно і тепло. Професор і Кость допили чай і вели далі свою неквапну бесіду. Леночка спала, Костева дружина щось кроїла, а я сидів і мучився. Зараз Пуголовиця "вартує" рибу і, може, домовляється з Ракшею, як пограбувати ставки, а я гріюсь у теплій кімнаті замість того, щоб бути там, куди кличе мене обов’язок.
"Треба йти!" — казав я собі і щоразу зволікав. Нарешті я загадав собі: як тільки дома всі полягають спати, я зразу ж помчу на свій пост. Тепер можна було спокійно подрімати, не мучаючи себе щохвилини докорами совісті. Та не минуло й півгодини, як професор позіхнув, а Кость зараз же запропонував йому відпочити. Я аж муркнув, уявивши себе під холодною мжичкою.
— Прошу лягати, відпочивайте,— звернувся Кость до професора.— А я проїдусь по ставках: погода така, що варта сидітиме в куренях, а браконьєри шастатимуть.
— Чудово! Ти такий милий! — скрикнув я і вибіг за Костем надвір.
Ми сіли з ним у "Москвича" і поїхали, як тут кажуть, на об’єкти.