Та з переляку плаче і, запинаючись, починає говорити.
Ганя.
Місцевість наша зветься...
Юрасик.
...Верховина.
Навколо там саменька грабовина.
Смерек та буків не росте при хижі.
Праворуч дві скали, зовуться Крижі.
Мисливець-розвідник розгортає карту і разом з іншими пильно розглядає написи, але, мабуть, нічого із названого не знаходить.
Мисливець-розвідник.
Так, значить, ти говориш Верховина.
А може, Круторівна полонина?
Юрасик.
Не відаю, де тая Круторівна.
Це, може, там, де є гора Жарівна?
Але від нас вона далеко, пане.
Мисливець-розвідник.
Ти брешеш все мені, хлопча погане. На карті назв таких зовсім немає. Кажи, де хата, у якому краї?
Юрасик.
Я вже казав, отам вона, ізнизу.
Мисливець-розвідник.
Ану, несіть сюди побільше хмизу,
Підсмалимо оцих вовчат в кострищі,
То будуть знать, де нижче, а де вище.
"Чугайстер".
Не бійтеся, скажіть мені всю правду.
Я рятівник ваш. Можу дать пораду,
Як ізцілити партизана-брата
І де знайти загубленого тата.
Та й вас не будуть смажити в багатті.
Юрасик.
Не бути вам повік у нашій хаті!
А ти, пузань, Чугайстром одягнувся,
Бодай в могилі тричі повернувся
За люту хитрість. Знайдеться Чугайстер,
Усіх чудес невигаданих майстер.
Гуцульський, наш, — врятує партизана,
А ви звідсіль не вийдете до рана!
Мисливець-розвідник.
Гей, сосунці, звідкіль таке завзяття?!
Беріть їх разом, кидайте в багаття.
Два солдати, скинувши гуцульські свити, поволі підступають до дітей, як звірі, що потім спритно кидаються на здобич. Юрасик і Ганя також повільно відступають все ближче і ближче до провалля.
Журно-журно шумлять дерева, а з того шуму чується голос Молодої Смерічки.
Молода Смерічка.
Бодай ми всі ні гілочки не мали,
Аби на них ці дітки не палали.
З'являється Золотава Птаха. Вона до самісінької травиці припадає і слізно квилить до гуцулят. Але перелякані діти не чують її голосу.
Золотава Птаха.
І я дівчам колись в огні горіла,
За те мі доля дарувала крила.
Врятуй і їх, старенька мамо-доле.
Забита доля... Воленьку, мій боле!
Солдат хапає Юрасика.
Мисливець-розвідник.
Так скажете, куди Іти до хижі?
Юрасик з силою виривається із рук солдата.
Юрасик.
Горіть самі в огні, звірюки хижі,
А нас Чугайстер знайде в глибокості,
Життя вдихне, зцілить побиті кості.
Течи, вода, долинами,
Іди, біда, глибинами...
Юрасик підсаджує собі на плечі маленьку сестричку, робить кілька кроків до обриву і стрибає у провалля. Солдати якусь хвилину стоять розгублені, а потім відкривають шалений вогонь невідомо по кому і куди. У відповідь на цю стрілянину громохкою луною з іншого боку спалахнув ще сильніший вогонь із багатьох автоматів і кулеметів. Вороги розбігаються по хащах, лише "Чугайстер", переляканий несподіваною стріляниною, попхався в розщелину.
Не припиняючи вогню, на скелю вбігає група партизанів. Вони оглядають лобовину, багаття, підбирають покинуту зброю.
Командир застави.
Дивись, підлізли прямо до застави,
Порушивши усі свої устави,
А то було в гущавину — ні кроку.
Перший партизан.
В могилу заманулося до строку.
Ще й вогнище?.. Такого не бувало.
Другий партизан.
Рішили смажить українське сало!
Перший партизан.
Щоб п'яти ним підмазати для втечі.
Другий партизан.
Чого це тут лежать гуцульські речі?
Перший партизан.
Неначебто щось труситься в галуззі.
Командир застави.
Ведіть його мерщій до гурту, друзі.
"Чугайстер".
Їх бін Чугайстер. Рятував гуцули.
Командир застави.
Такого ми ніколи ще не чули.
Обслідуйте цього артиста, хлопці.
Он бачу пістолетика при боці.
За чим до нас пожалував у гості?
Перший партизан.
Чого лиш не вигадують у злості.
Хлопці з реготом знімають зелений капелюх, і на сонці зблискує широка лисина "Чугайстра". Зривають плаща, розмазують по обличчю чорну фарбу. Розмахують перед його носом паперовими крильцями і крутять куховара, мов товсту колоду, поставлену сторчаком.
Командир застави.
Ведіть до штабу, може, щось цікаве
Там розповість опудало лукаве.
В дідів казкових рядяться фашисти.
Нечисто роблять.
Перший партизан.
Діло в них нечисте.
Командир застави.
Максиме, Грицю, в розвідку по сліду!
Партизан.
Єсть, командире, я негайно їду.
Командир застави.
А ти лети в засаду на Глибоку.
Скажи, нехай там дивляться в три ока!
Командир застави оглядається і помічає якусь метушню навколо полоненого "Чугайстра".
Командир застави.
Ну й жируни! Я ж наказав — до штабу...
Третій партизан.
Рішили нарядить його, як бабу,
Ну, скажемо, як відьму з лисогір'я.
Четвертий партизан.
Для цього треба помело із пір'я.
Командир застави.
Облиште це. І у такім наряді,
Я думаю, що гостю будуть раді.
Майже з дитячою веселістю партизани наряджають "Чугайстра". Замість розмазаної бороди чіпляють кінський хвіст, на паперових крилах малюють якихось чортиків. На голову до капелюха прикріплюють димлячу головешку.
Третій партизан.
Це ж цар. Йому ходити не годиться.
Один із партизанів.
Для цього є парадна колісниця.
Аж ось вона.
Він витягає з гущавини широкий пень з довгим корінням. Під веселий регіт партизанів "Чугайстера" садовлять на пень і, взявшись за коріння, витягають за скелі. Регіт довго не стихає.
Командир застави.
Ну, прямо діти, й годі.
О, скільки тої радості в народі,
Яку тепер війна втопила в тузі.
Куховар-партизан.
Давайте пообідаємо, друзі.
Партизани сідають колом, витягають хліб. Куховар ділить варене м'ясо на плащі. Молодий партизан, усівшись на камені, дістав із мішка невеличку гармошку. Тихо ллється мелодія української пісні "Засвистали козаченьки". Партизани не голосно, але дружно підспівують:
Із Путивля на схід сонці,
На схід сонці рано,
Виїжджали ковпаківці —
Славні партизани.
Зажурилась Ярославна,
Сум з грудей полинув —
На Карпати хлопець славний
Пішов та й загинув.
Не загинув. Через гори,
Через ріки, броди,
Через галицькі простори
Славний хлопець ходе.
Ледь пісня на хвилинку затихла, із провалля долинув придушений, далекий стогін.
Перший партизан.
Мені почувся стогін у ярузі.
Командир застави.
Й мені здалось... Прислухаймося, друзі.
Немов і справді хтось невтішно плаче.
Що ж, треба подивитися одначе.
Вірьовку!
Перший партизан.
Ой, не треба, командире.
Обрив стіною, глибоко без міри.
Командир застави.
Я альпініст, не бійтеся, хлоп'ята.
Вірьовку треба до пенька прип'яти.
Він підперізується кінцем довгої линви, а другий кінець партизани прив'язують до пенька.
Так буде добре. Опускайте швидко.
Партизани опускають командира в провалля, гуртом тримаючи вірьовку над обривом.
Перший партизан.
Щось видко?
Командир застави (з провалля).
Та нічого ще не видко,
Пітьма така, хоч стрель собі у око.
Перший партизан.
Що там реве?
Другий партизан.
Чи звірі, чи потоки, Не розберу.
Перший партизан.
Гей, де ви, командире?
Уже не чуть нічого з цього виру.
Третій партизан.
Й вірьовка враз послабшала.
Зірвався!..
Перший партизан.
Недобре щось. І я туди подамся.
Третій партизан.
Чекай, немовби заблищав ліхтарик.
Перший партизан.
Та то каміння світлого прошарок...
Знову зашумів дрімотний бір, а з шуму того почувся голос Столітнього Бука.
Столітній Бук.
Гай, гай, синки, іще ніхто і в гості
Не повертався з тої глибокості.
Пауза. Всі стоять в напруженому мовчанні над проваллям, заглядають униз, але там лише морок та густе грабо-виння з бур'яном. Хвилина, ще хвилина, а з провалля ні слова. І нарешті:
Тягніть доверху...
Швидше, ще скоріше.
Перший партизан.
Що сталося?
Другий партизан.
Не рвіть, тягніть рівніше.
На скелі з'являється командир з хлопчиком і дівчинкою на руках. Дівчинка, як видно, не пошкоджена, лише перелякана, а хлопчик без пам'яті чи, може, й мертвий. Його маленька голівка безсило схилилась на плече, подряпані ручки звисають додолу. Командир обережно кладе дітей на мохову постелю. Довго ніхто не може сказати ні слова Тишу порушує сама Ганя.
Ганя.
Вони вже партизанами вдяглися.
Скажи їм, Юрцю. Юрцю, підіймися!
Скажи, що ми не поведем до двору,
Не вкажемо і стежечки на гору.
Нехай в огні печуть.
Командир застави.
Полеж, маленька.
Покличте, хлопці, лікаря швиденько,
Водиці з цукром дайте гуцуляті.
Ганя.
А ви такі, як той, що в нашій хаті.
Ні, ні, нема... Немає в нас нікого
І не було вусатого, стрункого.
В бабусі тиф і курочка хворує...
Туди не дійдеш, бо потік вирує.
Втрачає свідомість, ронить голівку на мох. Бійці приносять води з цукром, дають дівчинці і хлопчикові пити. Ганя п'є жадібно і довго. До неї зразу повертається свідомість, а Юрась і губами не ворухне, лежить нерухомо, він, мабуть, мертвий. Ганя торкає братика за голівку, за руки, мов намагається розбудити.
Ганя.
Юрасику, прокинься! Йой, жовніри,
Нас не печіть, хоч майте трохи віри,
Що заблудилися. Скажіть мені, солдати,
Ви ж чули, як Чугайстера гукати,
Бо я забулася, а братик мій убився.
Командир застави.
Ти заспокойся, люба, подивися —
Ми не жовніри, партизани, доню.
Ганя.
А може, й справді... Є стрічки червоні.
Командир застави.
Так, партизани.
Ганя.
І по мові чути. А щойно вороги були отута.
Командир застави.
Вони втекли під нашою пальбою —
У хащини безладною юрбою.
А одного в убранні чудернацькім,
Що звавсь Чугайстром, злапали зненацька.
Ганя.
Не вірте, не Чугайстер він, а ворог.
Таких багато є тепер у горах.
А ми шукали справжнього Чугайстра,
Усіх чудес невигаданих майстра.
Командир застави.
Навіщо?
Ганя.
Рятувати партизана,
Що в нашій хижі. Бо у нього рана.
Командир застави.
Який він, доню, можеш розказати?
Ганя.
Він зветься Ковалем... Стрункий, вусатий.
Командир застави (до зв'язківця).
Лети у штаб, є вість про комісара.
Ганя.
Так, так, це комісар... За ним жовнірів хмара
По сліду нишпорить, аби його схопити.
За голову його сто тисяч заплатити
Хтось обіцяє. Йой, помре від рани.
Коб викликать Чугайстра, партизани.
Той допоміг би... Юрчик наш убився,
А я забула вигук.
Командир застави.
Не журися. Ось попоїж-но хлібчика із м'ясом,
А ми вже щось придумаєм тим часом.
Ганя ламає хліб і м'ясо на три кусники.
Ганя.
Це Юрцеві, якщо він жити буде,
А це бабусі. Попоїсть, забуде
І гнів на нас. А хворому не стало.
Перший партизан.
Та їж усе. У нас є хліб і сало,
А ось і мед. Візьми собі всю склянку.
Партизан дає склянку меду маленькій Гані. Вона щось хоче сказати, мабуть, слова зворушливої подяки, та в цей час з'являється лікар з молоденькою медсестрою.
Ганя.
Я знаю тую дівчину Оксанку.
Вона мені дала свою хустинку.
Нову, червону.
Медсестра.
Серденько Галинко!
Що сталося із братиком?
Ганя.
Не може
Ожити він.