Про гетьмана Сагайдачного

Адріан Кащенко

Сторінка 3 з 4

Та тiльки польський уряд дивився на ту козацьку славу лихим оком, бо, з одного боку, походи Сагайдачного на Чорне море дратували турецького султана i вiн, маючи Польщу за зверхника козакiв, погрожував королю Жигмонту вiйною, з другого ж, польськi пани й магнати, власники українських земель, вимагали од короля, щоб той вгамував козаччину, бо селяне, їхнi пiдданцi, пiд впливом козаччини не хотiли їм коритися i або бунтувалися, або тiкали на Запорожжя.

Король Жигмонт був запеклим ворогом українського народу взагалi, а козакiв, як оборонцiв українства i православної вiри, ненавидiв зокрема. Пiд впливом панських домагань вiн вислав на Україну комiсарiв разом з польським вiйськом, щоб зменшувати кiлькiсть козакiв i доводити українську люднiсть до покори панам. Тi комiсари вимагали од козацької старшини й Сагайдачного, щоб вони вирядили з вiйська всiх новоприбулих людей, щоб зменшити кiлькiсть козакiв до одної тисячi i щоб не смiли зачiпати туркiв. Щоб не доводити вiйни з Польщею, Сагайдачний дав обiцянку комiсарам, що пiдпише згоду на їхнi вимоги, та тiльки не на всi, а поїде просити короля про змiну деяких пунктiв умови, i таким способом одтягав справу, сподiваючись, що тим часом пiдскоче якась вiйна i козаки знову будуть потрiбнi Польщi, поки ж вiйна минеться, то забудуться й тi комiсарськi вимоги.

На цей раз воно справдi так i сталося. Року 1617-го королевич польський Володислав, домагаючись московської корони, пiшов на Москву з невеликим вiйськом i опинився там у скрутному становищi, бо й тi жовнiри, що були при ньому, не дiставши вчасно плати за службу, бунтувалися i навiть розходилися по домiвках. Треба було королевича рятувати, i король змушений був звернутись до Сагайдачного, щоб зiбрав якнайбiльше козакiв i йшов королевичу на помiч.

Маючи надiю, що за послугу козацтва польський уряд лишить козакам всi їхнi права, Сагайдачний охоче почав скликати козакiв i, зiбравши їх 20 000, лiтом року 1618-го повiв своє вiйсько пiд Москву, поруйнував по дорозi Путивль, Єлець, Лебедянь, Щацк, Коломну й iншi городи. Московське вiйсько намагалося заступити Сагайдачному шлях, та не спромоглося, i вiн, погромивши московських стрiльцiв, прнйшов пiд Тушино, де в облозi стояв королевич.

Визволенi з облоги поляки дуже радiли Сагайдачному, i Володислав прислав йому коштовнi дарунки, а вiйськовi козацькому подарував клейноди: булаву, корогву й бубни.

Другого ж дня пiсля сполучення з поляками Сагайдачний хотiв захопити Москву раптовим ночним нападом, але московцi, довiдавшись про майбутнiй штурм, спромоглися одбитись. Проте козацьке вiйсько так налякало московських боярiв, що вони скоро з королевичем замирилися, вiддавши Польщi Смоленщину й Сiверщину.

Повернувшись з, походу, Сагайдачний вирядив запорожцiв на Сiч, городових козакiв розпустив по домiвках, сам же поїхав у Київ клопотатись по просвiтним та релiгiйним справам. Це було його помилкою, бо коронний гетьман Жолкевський разом з королiвськими комiсарами скористувалися з того, що гетьман лишився без вiйська, i примусили його пiдписати згоду на те, щоб козакiв лишилося всього 3 000, а останнi повернулися б у пiдданцi до панiв.

Коли пiсля того Сагайдачний поїхав на Запорожжя, козацтво зустрiло його дуже неприхильно i хоч як шанувало його за славнi походи, а не подарувало того, що вiн пiдписав умову з поляками без волi вiйськової ради. Пiсля дорiкань Вiйсько Запорозьке скинуло Сагайдачного з гетьманства, а обрало Бородавку.

Сагайдачний не образився з того, бо такi змiни у козакiв були звичайним дiлом, i, передавши булаву Бородавцi, поїхав у Київ служити Українi тим шляхом, який мав найпевнiшим.

Пiд той саме час кiнчалася будiвля в Києвi на Подолi Братського монастиря i розпочиналася дiяльнiсть при тому монастирi школи. Попередня праця Плетенецького, Борецького й Сагайдачного не загинула даремно, — українське нацiональне життя почало прокидатись, i Сагайдачний взявся з своїми спiвробiтниками до дальнiшої боротьби проти латинства та спольщення українського народу.

Пiсля смертi православних владикiв — львiвського Балабана (1607 року) та перемиського Копистинського (1610 року) — король Жигмонт давав владицтва тiльки унiатам, i до 1619 року на всю Україну лишився тiльки один владика львiвський — Тисаровський, та й той добув владицтво тiльки через те, що обiцяв королю перейти на унiатство, та не додержав тiєї обiцянки. Зрозумiло, що коли на Українi були тiльки унiатськi владики, то боротися з латинством вже не було кому, i з того почався занепад православного церковного життя.

Прибувши в Київ, Сагайдачний з своїми спiльниками завзявся вiдновити на Українi православну єпархiю, i, почувши, що поуз Київ має вертатися в Туреччину патрiарх Теофан, вiн закликав патрiарха спинитись в Києвi до престольного свята Печерського монастиря i разом з iншими представниками православiя почав просити, щоб патрiарх посвятив для України митрополита i владикiв. Теофан довго не наважувався цього зробити, опасуючись помсти католикiв i короля Жигмонта, i тiльки пiсля того, як Сагайдачний, що хоч i не був пiд той час гетьманом Вiйська Запорозького, а все-таки держав пiд своєю рукою всiх українських городових козакiз, взяв на себе вiдповiдальнiсть за безпеку для патрiарха i обiцяв проводити його до Молдави з повком козакiв, патрiарх згодився задовольнити прохання українцiв i висвятив за осiнь та зиму 1620 року митрополита в Києвi i п'ятьох владикiв на українськi й бiлоруськi кафедри.

Король Жигмонт, прочувши про те посвячення, звелiв всiх нових владикiв захопити i вкинути у в'язницi, та Сагайдачний з козаками не попустив того зробити i переховував всiх владикiв по рiзних монастирях, патрiарха ж Теофана сам з повком у 3 000 козакiв проводив аж до мiста Бушi на молдавському кордонi.

Новi владики, в числi котрих був i Борецький, поки що правили церковнi справи по своїх єпархiях тiльки потай. Сагайдачний же вичiкував такого випадку, коли козаки знову будуть потрiбнi Польщi, щоб домагатись у короля затвердження їх на єпархiях. Обставини скоро справдi почали складатись зручно до того.

Турецький султан, роздратований вкрай новим нападом запорожцiв на Царгород, що вони вчинили вже пiд приводом Бородавки, i нападами полякiв на пiдлеглих йому в тi часи угорцiв, послав на Польщу своє вiйсько i так погромив полякiв бiля Днiстра пiд Цецорою, що сам коронний гетьман Жолкевський наложив там головою, а польний гетьман дiстався туркам у бранцi.

Пiсля того погрому Польща опинилася у дуже скрутному становищi, бо готового вiйська вона майже зовсiм не мала; для того ж, щоб спорядити нове вiйсько, не мала грошей. Доводилося знову звертатись до козакiв. З цього випадку i хотiв скористуватись Сагайдачний i року 1621-го вирядив на польський сейм посла Лаврентiя Деревинського клопотатись, щоб за участь козакiв у вiйнi було затверджено православних єпископiв.

Якi кривди терпiли тодi праваславнi, можна собi уявити з тих докорiв, що висловив Деревинський на сеймi польським сенаторам. Вiн казав мiж iншим так:

"Як помножається в коронi польськiй слава божа, за помiччю нововигаданої унiї? Вже по бiльшостi мiст церкви запечатанi, маєтностi церковнi попустошенi, а по монастирях замiсть монахiв худобу замикають. Через те дiти сходять з свiту без хрещення, тiла мертвих вивозяться з мiст без церковного обряду, як стерво; люди без шлюбiв живуть в нечистотi; не сповiдаючись i не причащаючись, з свiту сходять! Невже це не самому Боговi образа? Невже не помститься за це Бог? Перейдемо до iнших кривд та утискiв нечуваних. Чи то не кривда народовi нашому, що, не кажучи про iншi мiста, чиниться у Львовi? Хто грецького закону — не унiат, той не може мешкати в мiстi, анi торгувати на локтi й кварти, анi до цехiв не може бути прийнятий. Король хоче мати ледве чи не бiльшу половину вiйська од народу руського, а як сей народ буде заступати грудьми сю державу, коли й надалi не буде задоволений в своїх бажаннях та домаганнях? Як ми можемо забезпечити собi спокiй од сусiдiв, коли не маємо спокою помiж себе дома?"

Та всi тi докори українського посла пiшли на вiтер, — сенатори й король були глухi до його промов i нi у чому не хотiли полiпшити становища православної вiри. Тодi Сагайдачний разом з Борецьким та владикою Курцевичем поїхали на Сiч умовляти запорожцiв, щоб не йшли на помiч польському вiйську, поки король не затвердить владикiв. Пiд впливом промов Сагайдачного та Борецького запорожцi давали клятьбу, що боронитимуть православну вiру до загину, а проте, коли королiвський посол сипнув грошима та надавав всяких обiцянок, запорожцi не втерпiли, щоб не пiти на вiйну, бо споконвiку мали вiйну з бусурманами святим дiлом, полiтика ж була їм не зрозумiла. Скiнчилося на тому, що Запорозьке Вiйсько доручило Сагайдачному з Курцевичем їхати до короля клопотатись про ствердження владикiв, само ж пiд приводом Бородавки виступило в поход до Днiстра на помiч Польщi.

Поки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довiдався про те, що запорожцi виступили з Сiчi, і не схотiв нi у чому поступатись на користь як православнiй вiрi, так i козацтву, у розмовi ж з Сагайдачним обмежився самими тiльки ласкавими словами, так що той нi з чим поїхав до козацького вiйська.

Тим часом у вiйську настрiй одмiнився. Бородавцi козаки дорiкали, що не вмiє керувати вiйськом i пiд час сутичок з турками стратив уже багато козакiв; коли ж Сагайдачний прибув до вiйська, запорожцi зараз же скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.

Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козакiв од Днiстра i лишити полякiв без помочi доти, аж поки король задовольнить його домагання, та тiльки, знаючи, що на 35 000 польського вiйська наступає сам султан Осман з величезною для тих часiв силою у 300 000 турецького вiйська, вiн розумiв, що таким вчинком вiддав би польське вiйсько на певну загибель, а саму Польщу разом з Україною на руїну. Вчинити так вiн мав за зраду як Польщi, так i Українi, i через те український лицар обмежився тiльки тим, що ще раз у листi просив короля задовольнити бажання козакiв за їхню помiч у вiйнi, сам же якнайскорiше почав гуртувати бiля себе не тiльки всiх козакiв, а й тих, хто, не бувши козаком, хотiв козакувати.

Збирання козакiв Сагайдачному дуже добре вдалося, бо на його заклики збiглося бiльше, як 40 000 узброєного люду.

1 2 3 4