Дорога до Іліона

Євген Шморгун

Сторінка 5 з 29

Той відсовується, бурчить:

— Дурень — то й дурень. І на тому спасибі.

— Ну, не ображайся — ненароком зірвалося. Бо мені не за себе, а за Єлену боязно,— пояснює Гомер, уже жалкуючи, що так обізвав товариша.— Ти вибач, я погарячкував, не подумав. Зрозумій, мені тепер знаєш як? Обіцяв собі, що ніколи не завдам Єлені болю. А зараз ось... Як їй буде пережити таке?

Аліферс мовчить: нехай Гомер подумає, ніби це від образи він. Хай подумає — довірливішим буде... А таки добре, що сліпцеві не дано бачити нині його, Аліферсове, обличчя!

Йдучи сюди, Аліферс ще не знав, про що саме говоритиме з Гомером. Бо для нього все це було такою несподіванкою, яка хіба що в сні могла приснитися. Але він знав, що йти треба і говорити треба, бо це наспів його, Аліферсів, час. І ось розмова зав'язалася. Саме собою вийшло так, що й непогано для Аліферса зав'язалася. Тепер будь уважним, Аліферсе, звір біжить прямо у твоє сильце — тільки б не сполохнути.

— Якби ти не був сліпий, то я сказав би тобі, хто з нас двох більший дурень. Та нехай уже буде по-твоєму.

— Це ти про що?

Ага, зачепився! Ну, тепер будь що буде — назад вороття немає. Та й нагоди такої більше може не випасти. Але обережніше, Аліферсе, обережніше. Спроквола тягне:

— Та все про те ж... Мм... А знаєш, давай краще поговоримо про вчорашнє свято Деметри. Тебе, Гомере, мало не на руках носили. Це ти задля свята і пісню нову склав?

— Ти мені зубів не заговорюй. Намірився — то кажи, що маєш.

— А я... Я нічого й не хотів сказати. То просто так. Теж вилетіло.

— Не крути, Аліферсе.

— Ну, якщо напрошуєшся...— Аліферс бере Гомера за руку, притишує голос, ніби їх у хаті хтось може підслухати.— Тільки щоб це було між нами.

— Із цих стін не вийде,— обіцяє той.

Проте Аліферсові такої обіцянки замало. Що йому Гомерове "Із цих стін не вийде", коли він зараз ставить на карту так багато! Зважуватися на випадковість Аліферс не збирається. Його гра має бути безпрограшна. Тому мнеться, відтягує — уже навіть не вдавано, уже насправді:

— Ай, краще я помовчу. Гомєрові далі несила терпіти:

— Та говори ти, не тягни! Клянуся водами Стікса 6, що я про цю нашу розмову нікому-нікому.

Ну, тепер інша річ. Тепер Аліферс скаже, аякже! Чому б і ні? Все одно ніхто не знатиме про це ніколи. Бо в усій Елладі не знайдеться людини, яка порушила б страшну клятву водами Стікса. Адже душа того, хто цієї клятви не дотримає, буде вічно тинятися безпритульною і все чекати перевозу через річку похмурого підземного царства Аїда... Тепер Аліферс скаже.

— Кгм!..— прокашлюється він, ніби йому дуже трудно говорити.— Так-от: не буде Єлена дуже побиватися за тобою. Не буде. Бо не кохання єднає її з тобою, а тільки жалість.

— Що?! — шепотить погрозливо Гомер.— Ти не заговорюйся!

— Еге, я так і знав. Сам же просив: "Розкажи!" Ото й слухай... Єлена прийшла у твій дім із жалості до тебе, сліпого. Це всі в полісі знають. А не кажуть — бо теж тебе жаліють.

* С т і к с — річка в підземному царстві Аїда; її водами клянуться боги.

На мить у серце Гомера закрадається підозра: чи не до того Аліферс хилить, ніби Єлена жалкує, що не за нього вийшла заміж? Та Аліферс вгадує це, поспішає запевнити:

— Не подумай тільки, що я із заздрощів. Моє давнє тут ні до чого. Моє минулося, забулося — та вже й по всьому. Як бачиш, через Єлену навіть дружба наша не розладналася. Це теж усі бачать, усі знають. І ще знають те, що наш спільний друг Ксенон за Єленою сохне...

— Аліферсе!

— Ти ж хотів знати правду,— никне той.— Ти ж хотів. Гомер опускає голову:

— Так, хотів... Дякую, Аліферсе. Пробач за миттєву слабкість. І... йди звідси, залиш мене самого.

— Як знаєш, — слухняно підводиться Аліферс із лавки.— І ти мені пробач. Якось так воно... Якби не обізвав мене дурнем — ніколи б тобі цього не розповів. А так... Може, й не треба було...

Уже в дверях він ще на хвилю затримується:

— Хочеш, Гомере, я тобі допоможу? Ти не подумай лише нічого такого — я від душі. Із нашого поліса має йти купецький караван, ніби у Фокею чи й ще далі. Я трохи знаю цього купця. Із ним ти зможеш пройти чималу частину дороги до Іліона. Я домовлюся — він тебе візьме... Не сумуй, друже. Ходять же по світі й сліпі аеди-співомовці і не пропадають. А ти що — гірший? Зате, сам казав, тебе чекає попереду твоя велика пісня... То як? Мовчиш? Ну, я піду, Гомере, а ти подумай. Подумай, Гомере...

* * *

Якесь неясне тремтіння охоплює Аліферса. Це від потаємних радості й страху, що неочікувано враз хлюпнули в душу, перемішалися та й вирують, вирують. І таке змішане почуття жене його, підганяє: швидше! швидше!

Хтось вітається до нього, хтось пробує зав'язати розмову. Але Аліферс нічого не бачить, не чує, не знає і знати не хоче, крім одного: йому треба поспішати. І вже коли опиняється, віч-на-віч з прибулим купцем Меандром, до нього знову повертається ясність думки і гострота сприймання.

— Добридень, шановний! — вітається поштиво, проте ледь торкається долонею грудей (нехай побачить бродяга-купець і зрозуміє, що вони — не рівня!).— Хай береже тебе великомудрий син Зевса на всіх шляхах! Як торгується твоїм людям у нашому благословенному богами полісі?

Купець Меандр — кучерявобородий мужчина середніх літ зі статурою доброго вояки і з приховано-бігаючими очима — звично помічає і недбало кинуту до грудей руку Аліферса, і його погордливий вигляд, і дорогий візерунчастий плащ. Але й інше примічає: прийшлий раз у раз покушує верхню губу — нервується. Значить, якесь пильне діло має.

— З волі Гермеса, непогано торгується, — ухильно відповідає купець.— Через тиждень сподіваюся розпродати крам, то можна буде й вирушати в дорогу, до Ефеса.

До Ефеса... Ну звичайно ж, купець іде до Ефеса, а не до Фокеї...

"Хе! — подумки спохоплюється Аліферс— Та це й краще, що в протилежний бік. А якщо ще повернути справу так, ніби Гомера туди Єлена спровадила, то... Хе! Нехай думає сліпець, ніби навмисно Єлена спровадила, щоб усьому полісу доказати: Гомер без неї годен хіба що для посміховиська. Тоді вже сліпцеві назад вороття не буде...

І Аліферс веде неквапом:

— На наше місто ніколи ще торгові люди не були ображені, це вже я тобі кажу, шановний. Будеш стрічати у світах інших купців — так і передавай їм. Хай сміливо повертають сюди свої каравани. Наше місто...

"Давай, давай в обхід",— усміхається про себе купець, вичікуючи, коли цей велемовний і хвальковитий муж перейде до діла.

— А в тебе що ще із краму залишилося? — несподівано перериває свою балачку Аліферс.

— Зовсім небагато: три сувої єгипетського полотна, та сім талантів 7 листатої міді, та синього заліза два таланти, та мішок різного дріб'язку — ото й усе.

— І що ти за це сподіваєшся вторгувати? Аліферсова цікавість насторожує купця: чи не задумана

тут якась капость? Проте він і вигляду не подає.

— Це як богові Гермесу захочеться: може, більше, може, менше. Звідки мені те знати?

— Ну, а все ж таки?

Талант — у Стародавній Греції грошово-вагова одиниця.

— Для чого це тобі, благородний? Ти ж не збираєшся купити весь мій крам зразу?

— А якщо збираюся?

"Бачив я таких!" — думає купець. Аліферс явно починає не подобатися йому. Бо він, купець-прохода, який уже немало світу зміряв і ногами, і на кораблях, ніяк не може добрати, на що той націлюється. Отож, щоб відскіпатися від Аліферса та разом трохи збити його пиху, Меандр з ледь прихованою насмішкою каже:

— Якщо збираєшся — сорок дворічних бичків прижени та й забирай з мішками.

— Сорок бичків? Мм... Гаразд!

Якби оце зараз захиталася земля під ногами, то купець Меандр здивувався б менше, ніж із Аліферсового "гаразд!". Бо таке вже траплялося на його віку, коли ні з того ні з сього земля починала двигтіти і гойдатися. Але щоб хтось отак, не торгуючись, раптом зголошувався мало не вп'ятеро переплачувати за крам — такого Меандр не те що не бачив, а й від інших не чув.

— Що ти сказав, благородний? — розгублено закліпав він повіками, і очі його перестали бігати.

— Я сказав: гаразд!

— Навіть не бачивши краму? Аліферс підвишує голос:

— Ти, купець, погано чуєш?

"Божевільний багач... Не інакше — божевільний..." — гарячково думає Меандр. Починає шалено калатати серце. Він уже почувається мисливцем, на якого під самісінький кінець полювання враз із гущавини лісу виходить прудконога лань. І йому вже боязко голосно дихнути, щоб не сполохати дичину, поки вона ще не переступила тієї невидимої лінії, де її перестріне гострий спис, посланий умілою і дужою рукою... Поспішно виправдовується:

— Як можна не чути, благородний!

Проте Аліферс почуває себе мисливцем не в меншій мірі, ніж купець. І він уже бачить, що його спис влучив. Тож залишається тільки спритно докінчити справу.

О, Аліферс знає, як розмовляти з такими! Маєш достаток — вважай, маєш відмичку до серця будь-якого, навіть найгоноровитішого купця. Бо якщо заради наживи людина мандрує по світі з товаром, сновигає по теперішніх таких непевних дорогах, то з нею можна домовитися про що завгодно. І тим скоріше вона піддається, чим знатнішого перед собою бачить.

— Чи, може, низьку ціну назвав і вже жалкуєш?

Можна було 6 обійтися і без оцих зневажливих слів, але Аліферсові кортить ще й похизуватися: хай знає, що перед ним не якийсь простачок.

Купець розпливається в догідливій усмішці:

— Як можна, благородний! Куди накажеш відвезти крам?

— Палац Аліферса тобі покаже всяк у цьому місті.

— Слухаю, благородний! Хай боги благословляють тебе на кожному кроці. Спішу виконувати, благородний!..

Меандр уже готовий дати належне розпорядження слугам. Проте Аліферс зупиняє його:

— Зачекай, купець, я ще не все сказав.

— Я весь — сама увага.

— Ти маєш вирушити з міста сьогодні.

— Але ж...

— Поки зайде сонце, щоб слід твого каравана уже прохолов.

"Дивак якийсь! — мружиться купець. — Ну та нехай. Якщо йому хочеться платити за те, щоб я не пробув зайвого дня в його задрипаному полісі, то для чого маю перечити?"

— Зрозумів. Спішу виконувати, благородний.

— І ще одне: ти візьмеш із собою людину.

— Хоч десять, благородний. Аби тільки в дорозі вони харчувалися не з моєї торби.

— Ця людина сліпа.

"Хм, а він, виявляється, із заковикою. Певно, підрахував добре вартість своєї забаганки. Ич, хитрюга! Може, я ще з того всього матиму фігу, а не заробок? Такого слухай, та вух не розвішуй".

— Але що я робитиму з сліпим? Е, благородний, це мені, вибачай, починає уже не подобатися.

— Ти доведеш сліпоґо тільки до Ефеса.

— У кого накажеш там залишити його, благородний?

— Просто залишиш — і все.

1 2 3 4 5 6 7