І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).
С н і ж и н к а (розчулено). Ну, нічого, якось все буде. Треба щось зробити... Тільки як же зробити? Туди можна зайти?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, ні, не пустить. Та й не варто туди йти, а надто вам. Треба, щоб вона вас і не бачила, бо й так часто говорить йому про вас L.. боїться. Ах, горе хоч у кого розум помутить... Треба, щоб добродій. Мігуелес з нею поговорив (до Мігуелеса), вона найбільш симпатично до вас ставиться... А ви. Сніжинко, уже з ним, вів вас послухається більш, ніж кого. Якби, так, щоб її кудись хоч на годинку з дому вивезти, щоб подивилась на вулиці, на людей, це б її думки хоч трохи розвіяло б. А його теж... І трупик же. Господи, треба обмити! Треба ж і труну купити, поховати. Якось же чи в поліцію, чи куди тут заяву зробити?.. Я ж нічого тут не знаю.
С н і ж и н к а. Гм!.. Що ж тут придумати? Ви кажете, що вона мене боїться й говорить йому? Ви не подумайте... я для того питаю, що, може, все — таки мені можна піти до неї... Може, вже вона не так дуже вороже ставиться?.. Як ви думаєте? (В очах жадність і напружена увага).
Г а н н а С е м е н і в н а. Ні-ні, лучче не йдіть!.. Буде гірше... Буде гірше... Не треба... Хай добродій Мігуелес...
С н і ж и н к а. Ну, а... добродій Корній як до мене?
Г а н н а С е м е н і в н а. Корній нічого... Я от що думаю: ви. Сніжинко, йдіть на веранду і сховайтесь. Я викличу сюди Риту, скажу, що добродій Мігуелес має важну справу до неї... Як вона вийде, ви тоді через ті двері ідіть до Корнія й виводьте на веранду. А звідти вже сюди та й до себе чи куди там. Тільки дивіться, я буду КАШЛЯТЬ, як можна йти... Щоб на неї не наскочити... От тільки як її з дому вивезти? Я вже думала так, щоб добродій Мігуелес сказав їй, що приїхала одна її подруга, Аня Смирнова, — вони дуже любляться — та заслабла і просить приїхати в отель. Тільки ж чого записки нема?.. От горе.
М і г у е л е с. Я скажу, що загубив записку!
Г а н н а С е м е н і в н а. Aгa! Це нічого. А як же тоді, як ніякої подруги не буде? Що вона подумає? Вона й так боїться, що... Ах, горе ж яке. Господи милостивий.
М і г у е л е с. Та навіщо все це? Я просто з нею поговорю. Сеньйора Рита людина розумна і зрозуміє, що не можна ж так весь час. Як ви думаєте, сеньйоро?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ой, боюсь... Може б, їй це вже десь там сказали, щоб Корнія витягнути?
М і г у е л е с. Ну, добре! А як називається та подруга?
Г а н н а С е м е н і в н а. Аня Смирнова.
М і г у е л е с. Аня Смирнова? Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. І от ще що: не показуйте й знаку, що ви що — небудь знаєте. Боже вас борони! Так, наче нічого не сталось. А то й не рушить нікуди. І ви, Сніжинко, слідіть же, як я буду знак давати... Буду кашлять, значить можна йти. І до нього в кімнату, і сюди.
С н і ж и н к а. Добре.
Г а н н а С е м е н і в н а. От, Господи, до чого дожила на старість! Ну, та що ж зробиш?..
М і г у е л е с. Чекайте, сеньйоро... Мені здається, що сеньйориті Сніжинці треба підождати на веранді доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсім, бо вона може вернутись і не застати...
Г а н н а С е м е н і в н а. А правда, правда... Ох, і не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й піде Ще? .
М і г у е л е с. А потім ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? І яка з себе?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не бачила, не знаю... Фотографію бачила, здається — блондинка.
М і г у е л е с. Гм! Ну, та нічого! Якось викручусь... Ідіть уже.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, Сніжинко, ховайтеся... Іду...
Сніжинка виходить на веранду, а Ганна Семевівна — в кімнату Рити. Мігуелес схвильовано ходить по ательє.
С н і ж и н к а (визираючи із дверей тихо). Мігуе-лес!
М і г у е л е с. Що?
С н і ж и н к а. Ви її довше не пускайте додому.
М і г у е л е с. Добре.
Сніжинка ховається, а вів знов ходить. Виходять Р и т а й Г а н н а С е м е н і в н а.
Р и т а (в чорному, дуже бліда, на лиці строга, хмура задума). Добрий вечір, Мігуелес. Що ви мені хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
М і г у е л е с. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогодні приїхала в Париж і хоче вас бачити. По дорозі вона дуже заслабла і зовсім хвора зараз...
Р и т а. Це дуже неприємно. Шкода...
М і г у е л е с. Ця особа — ваша подруга Аня Смирнова.
Р и т а (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
М і г у е л е с. Вона приїхала сьогодні вранці й дуже хвора...
Р и т а." Сьогодні вранці й дуже хвора"... (Здавлює голову). Вибачте, добродію, мені трохи голова болить... Я вас не розумію, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
М і г у е л е с. Ваша подруга, Аня Смирнова...
Р и т а. Ну?
М і г у е л е с. І хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
Р и т а. Ах, так-так... Зараз?
М і г у е л е с. Зараз.
Р и т а. Я не можу зараз... І взагалі, я більше не можу. Ви мені вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ритонько, Аня дуже хвора і хотіла б вас бачити. Аня Смирнова.
Р и т а (здавлює голову). Чекайте... Мені трохи голова болить і здається все сном... Ви говорите... Ах так! (Живіше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижі? Давно?
М і г у е л е с (все більш і більш почуваючи себе ніяково). Вона сьогодні вранці приїхала, дуже хвора і просить вас прийти...
Р и т а. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нічого зараз не розумію. Чого Аня в Парижі? І через що ви, Мігуелес? Я нічого не розумію.
М і г у е л е с. Її знайомий — мій приятель... І, словом, я знаю...
Р и т а. І хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж мені зробити? Чекайте (Ніби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тільки я не можу довго... Я на півгодини. Гм. Добре! Це навіть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь і... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мігуелес, у мене зараз одна така важна робота, що мені голова запаморочилась... Я навіть з хати не виходжу. Це, мабуть, всі помітили? Правда? У Корнія теж... Ми мусимо спішити...
М і г у е л е с (з ніяковістю). О, сеньйоро, я вас цілком розумію...
Р и т а. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Біжить до себе).
М і г у е л е с (до Ганни Семенівни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
Г а н н а С е м е н і в н а (витираючи сльози). Я розумію вас. Я розумію... Але ви додержте вже до кінця.
М і г у е л е с. Я не знаю, чи зможу довго... Мені хотілось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну що ж робити? Ви бачили самі, яка вона... В неї якась думка сидить, і вона нічого не бачить і не чує. Вона ж так збожеволіє... Принесіть уже таку жертву. Хай вона навіть розсердяться на вас. Що ж робити?
М і г у е л е с. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, якось уже...
Виходить Рита одягнена.
Р и т а (піднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карній, лице сіре, стомлене, тупо — суворе). Корнію! Ти ж пам'ятаєш своє слово: ти нікуди не підеш. Чуєш?
К о р н і й. Я сказав. Рито, що нікуди не піду. Я сказав, і вже.
Р и т а (до Ганни Семенівни). Мамо, ви мусите мені дати обіцяння, що Корній до мого приходу нікуди не піде...
Г а н н а С е м е н і в н а (несміла). Йому б треба хоч трошки на свіже повітря пройтись...
Р и т а. Ні-ні!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мігуелеса. Хапливо поправляється). А наша робота? Ти мусиш вести її далі. Чуєш, Корнію?
К о р н і й. Та сказав же. Рито...
Р и т а. Я більше як сорок хвилин не буду. Мігуелес, це недалеко?..
М і г у е л е с. Недалеко.
Р и т а. Я Ані два тільки слова і зараз же назад. Я мушу тобі, Корнію, неодмінно щось сказати. Ну, я йду. (До Мігуелеса). Ходімте.
М і г у е л е с. До побачення! (Виходять).
Корній ходить в задумі по хаті.
Г а н н а С е м е н і в н а (обережно зупиняючи його). Нію!
К о р н і й. Що, мамо?
Г а н н а С е м е н і в н а. Годі журитись, сину... Не можна ж так уже...
К о р н і й. Я, мамо, не журюсь.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ну, як же не журишся? Всю ніч і ввесь день сидите обоє, нічого не їсте... щось думаєте... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще діти...
К о р н і й (тихо). Ні, мамо, так більше дітей у мене не буде... А, так не буде...
Г а н н а С е м е н і в н а. Як "так"? Як же це "так" ?
К о р н і й. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
Г а н н а С е м е н і в н а. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всіх людей буває. Що ти і говориш, сину?
К о р н і й (посміхаючись). Ага, от то і єсть, як у людей. От то і єсть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Так віки було, сину.
К о р н і й (так само). Ага, от то і єсть, що віки.І От то і єсть... |
Г а н н а С е м е н і в н а (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобі.. голова болить? |
К о р н і й. Буде, мама.. Я нічого не знаю. От і вже... Я зараз нічого не знаю... Я знаю, що єсть два... ні, три трупи в хаті.. От це я знаю...
Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Господи, Нію, що ти говориш?! Які трупи? Де? |
К а р н і й (посміхаючись, показує на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он і ось... Ну, і годі, мамо. Годі... Ідіть до Лесика... Я хочу сам побути... Мені болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От іменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдіть, мамо, йдіть...
Г а н н а С е м е н і в н а. Нію... Тут хоче тебе бачити Сніжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулиці... голова б посвіжішала. Ти ж не спав, не їв.