Античні літератури

Білецький Олександр

АНТИЧНІ ЛІТЕРАТУРИ

Літературознавство

-----------------------

1

Античними літературами ми звемо сукупність літературних творів старогрецькою і латинською мовами, складених приблизно від VIII віку до нової ери і до V віку нової ери.

Літературні пам'ятки народів Європи до VIII віку до н. е. нам взагалі невідомі. Твори, писані грецькою мовою після V віку н. е., належать до візантійської, а з другої половини XV віку — до новогрецької літератури. Старогрецька літературна мова в цей час давно вже була "мертвою".

Латинська мова, як мова літератури, була довговічніша. Аж до XVIII віку, змінившись, вона все ж зоставалась міжнародною мовою науки. Твори найвідоміших філософів нової Європи (Бекона, Спінози, Гоббса та ін.), славетних утопістів (Кампанелли, Т. Мора), лікарів, астрономів, біологів (анатома Везалія, астронома Коперніка, ботаніка Ліннея та ін.) написані латиною. Елементи латинської мови й досі входять до наукового вжитку медицини і правових дисциплін. Та латинська література раннього середньовіччя, Відродження і наступних століть не являє собою продовження старо-римської літератури, завмерлої разом з кінцем Західної Римської імперії. Історія античних літератур — це, таким чином, історія літератур античного суспільства, починаючи з епохи розкладу в ньому громадсько-родової власності, охоплюючи далі епоху переходу до рабської праці, розквіту рабської праці і кінчаючи часом розкладу рабської системи господарювання і переходом до феодалізму. Час, до якого належать пам'ятки античних літератур, обіймає період приблизно в 1200 років.

Загальна кількість творів, написаних у цей період, була дуже велика. 3а відомостями, що збереглися, первісний склад найбільшого з античних книгосховищ — александрійської бібліотеки (IV вік до н. е.) — дорівнював п'яти сотням тисяч томів, розміщених у багатьох залах. Кількість цих томів треба ще збільшити творами, написаними по-грецькому після IV віку до н. е., і творами римських письменників. Самий тільки перелік відомих нам імен античних авторів із заголовками їх творів становив би окрему, немалу розмірами книгу.

З цього багатства вціліло дуже небагато. Стихійні нещастя, війни, зовнішні й внутрішні, прояви релігійного християнського фанатизму і інші подібні до цього причини скоротили літературну спадщину античності до порівняно мізерних розмірів. Античні "книги" писано на сувоях папірусу[1] — матеріалу неміцного, — і тільки з IV віку до н. е. як матеріал для писання стали вряди-годи вживати пергамент. І самий матеріал, і спосіб виготовлення книги не забезпечували ні тривкості, ні великої кількості екземплярів.

Через те античних "книг" до нас дійшло надзвичайно мало. От повний текст гомерівської "Іліади", приміром, дійшов до нас тільки в списку X віку н. е., хоч уривки є в списках давніших, проте таких, що раніше І віку до н.е. не сягають. Правда, збирати й науково вивчати твори античних літератур в новій Європі по-справжньому почали тільки з XIV-XV віків, із славнозвісної епохи Відродження, коли, як каже Енгельс, "у врятованих при падінні Візантії рукописах, у виритих з руїн Рима античних статуях перед здивованим Заходом представ новий світ — грецька стародавність", і "перед її світлими образами зникли привиди середньовіччя"[2].

Праця, пророблена коло збирання, видання й пояснення текстів античних письменників ученими нової Європи до кінця XIX — початку XX віку, колосальна. Ще на грані нашого віку зроблений був ряд надзвичайно важливих відкриттів. 1889 р. знайдений був, приміром, в Єгипті папірус з вісьмома діалогічними побутовими сценками у віршах поета Герода (IV вік до н. е.), талановитого представника реалістичного напряму в грецькій літературі елліністичної епохи. 1905 р. французький учений Лефевр відкрив там же, в пісках Єгипту, рештки папірусного сувою з уривками з п'яти комедій славетного грецького драматурга Менандра (IV вік до н. е.), про якого до того часу історики літератури судили, головно, з похвальних оцінок античних письменників. Тепер ми знаємо вже близько 4000 автентичних віршів з комедій Менандра. Так само археологічні відкриття XIX-XX віків поповнили наші знання старогрецької лірики, драми, наукової літератури, пізнього грецького роману. Можливість нових відкриттів зостається й на майбутнє.

Таким чином, про історію античних літератур нам доводиться судити на підставі лише частини того, що колись існувало. І проте навіть ці скудні рештки являють величезний інтерес і самі собою, і через ту роль, яку вони відігравали у формуванні літератур нової Європи. Важко показати серед літературної спадщини, зоставленої нам старим світом, хоч одного значного письменника, творчість якого не була б так чи так зв'язана з античною поезією. Одні користувались її образами, розвиваючи їх і збагачуючи їх новим змістом, другі переймали в спадщину її форми, треті учились в античних письменників пошани до людини і людського розуму, уміння вивчати й художньо узагальнювати дійсність. І для нас, що живемо в соціалістичному суспільстві, такому не схожому не тільки на античність, а й на навколишній капіталістичний світ, зберігають цілком значення відомі слова К. Маркса про те, що грецьке мистецтво й епос "все ще дають нам художню насолоду і в певному розумінні є нормою і недосяжним зразком"[3].

Тим часом як в агонізуючому капіталістичному суспільстві античні автори становлять надбання вузького кола аматорів і спеціалістів, у нас, в перекладах на національні мови народів нашого Союзу, їх читають і обговорюють в широкому колі масових читачів. Тим часом як здичавілий фашизм або відкидає античність в ім'я повороту до середньовічного варварства, або намагається прикрити античною традицією, перекручуючи її, власну імперіалістичну зажерливість і ідейне убозтво, у нас великі витвори античного генія служать справі творення нового, розумного, вільного й щасливого життя трудящих.

У нас відомий і в пошані, наприклад, славетний, створений старогрецьким драматургом Есхілом образ прикутого титана Прометея, що став символом усього передового людства, яке бореться проти капіталістичного пригнічення, за свободу своєї думки й волі. Недурно цей образ К. Маркс згадував у передмові до своєї ранньої філософської дисертації, порівнюючи боротьбу Прометея проти богів з боротьбою матеріалістичної філософії проти релігійних і взагалі ідеалістичних пут людської думки.

Це не єдиний випадок, коли художня спадщина античності допомагала вождям революційного пролетаріату зробити наочною свою думку, надати гостроти її виразові, хоча сюжети і герої стародавньої поезії здебільшого міфологічні.

У міфології, як каже Маркс, відбито "природу і самі суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народною фантазією". "Грецька міфологія становила не тільки арсенал грецького мистецтва, а і його ґрунт"[4]. Міфологія давніх греків — це, таким чином, народна творчість, старогрецький фольклор, що передував літературі, разом з нею розвивався і весь час її живив.

Міфологічні перекази є в усіх народів. Але в античній Греції вони, по-перше, відзначаються особливим багатством, а по-друге, через антропоморфічний характер античної релігії ці міфи більше могли живити мистецтво — поетів і художників, ніж міфи інших народів. Крім того, в давній Елладі (Греції) жрецтво ніколи не було єдиним володарем і охоронцем міфів. "Церква" і "богослов'я" ніколи не діставали в Елладі того панування, яке вони мали, приміром, у давньому Єгипті або в Індії. Міфологічний переказ не був канонізований, не перетворювався на "святе письмо". Про ту саму подію з життя богів і шанованих героїв існували часто різноманітні оповідання, якими поети користувалися на свій розсуд, іноді безборонно змінюючи їх.

В тісному зв'язку з міфологією — джерело сили й краси античної поезії. Але в цьому-таки, як побачимо далі, і її обмеженість. Міфологічний фольклор, Зв'язаний з певною, первісною, стадією суспільного розвитку, не мав перспектив росту. Мертвів "ґрунт", починала мертвіти в одноманітності застиглих форм і література, що на ньому виростала.

2

Вивчення античних літератур потребує насамперед обізнаності з античною міфологією. В своїй первісній формі міфічні перекази до нас не дійшли; ми обізнаємося з ними в художній обробці пізніших поетів. У грецькій літературі першу спробу систематизації переказів про богів зробив Гесіод {14} (VIII вік до н. е.) в поемі "Теогонія" ("Походження богів"), що дійшла до нас у неповному вигляді. В кінці І віку до н. е. римський поет Овідій спробував на підставі, головно, грецьких джерел дати поетичний виклад усієї маси античних міфічних переказів у поемі "Метаморфози" ("Перетворення"), — уривки з якої дано в нашій книзі. Римляни засвоїли старогрецьку міфологію і ототожнювали своїх богів із грецькими, тільки змінивши по-своєму деякі імена олімпійців і доповнивши її небагатьма переказами про своїх місцевих богів; через це поема Овідія може правити за джерело, щоб обізнатися з античною міфологією, хоч усього багатства міфів римський поет не вичерпав, а первісний релігійний характер їх в обробці Овідія, двірського поета епохи імператора Августа, утратився. Релігійна легенда стала в Овідія найчастіше просто казкою чи новелою З цікавим сюжетом і доладною формою.

З погляду стародавніх греків, світ не був витвором єдиного божества і постав не "за шість" днів, як розповідає староєврейська легенда, а шляхом тривалого розвитку, в результаті упертої боротьби молодшого покоління богів з древніми, що уособлювали хаотичні сили природи. Напочатку_ був хаос, який Овідій визначає як безладну масу безконечно одноманітного вигляду. З хаосу виникли Гея (земля), Уран (небо) і підземний світ (Тартар). Від Урана й Геї пішли титани — велетні чоловічої й жіночої статі (серед чоловіків — Океан, Іапет, батько Прометея, Кронос та ін.; серед жінок — Рея, Феміда й Фетіда). Від союзу Геї і Тартара пішли гіганти, тіло яких закінчувалось зміястими хвостами замість ніг. Побоюючись за свою владу, Уран спробував усунути своїх потомків. Але Кронос скинув Урана і посів його місце. Скинений Уран, проклявши Кроноса, пообіцяв йому таку саму загибель від його власних нащадків.

1 2 3 4 5 6 7