Потім повернулась назад і взяла другий сувій, та в цей час перша ляля зарюмсала на балконі й Катя нерішуче спинилась серед кімнати.
Від плачу дитини Ольга відразу ж прокинулась, але першу мить не могла зорієнтуватись, де вона лежить. Протерши очі й пізнавши свою кімнату, вона підвелась глянути на близнят, але їх на канапі не було. Ольга зразу ж стала на ноги й стурбовано оглянулась по кімнаті.
Катя стояла з сувоєм серед кімнати ні в тих ні в сих. Ольга заспокоїлась і усміхнулась до Каті:
— Ти вже няньчити їх почала?
Катя зніяковіла й мерщій однесла сувій назад на канапу.
— А де ж друге? — бентежно спитала Ольга й кинулась до балкона, відкіля знову почувся крик немовляти.
— Нащо ж ти поклала його там, та ще й на сонце! — сплеснула Ольга руками й, схопивши дитину, пригорнула її до себе.
— Бідний мій хлопчику! Сонечко припекло!..— виціловувала Ольга мокрі від сліз крихітні щічки й насварилась на Катю, що знову зашилась у куток, де лежали її цяцьки: — У-у, яка недотепа наша Катя — куди поклала свого братика! От ми їй!..
Катя удавала, ніби клопочеться укладати Мацьоку в її іграшкове ліжко спати, а сама нишком позирала, як мама турботно переповиває заплакану "фіксу", й гірко думала: "Шкода, що я не встигла повикидати їх з балкона! Тепер мама не любитиме мене..."