Де подівся Леваневський

Антоненко-Давидович Борис

Коли глухої ночі Євграфа Фірсовича Горєлова зненацька арештовано, він був певний, що це явне непорозуміння. Його не збентежило й те, що протягом чотирьох годин усю невелику квартиру перетрусили й забрали конспекти лекцій з історії, які він приготував для своїх студентів з педінституту, та кілька випадкових книжок. Він навіть не попрощався з вкрай переляканими дружиною й дочкою і вийшов з дому, мов на якусь часинку в дрібній діловій справі

Те, що в місті з якогось часу почалися арешти, — Євграф Фірсович знав, але що ж тут дивного? В умовах переможного наступу соціалізму класово ворожі елементи, видимо, чинять одчайдушний опір, і цілком слушно сказав Горький: "Якщо ворог не здається, його треба знищити". Дуже можливо, що під час масових арештів трапляються помилки — кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається, але ці помилки, безперечно, виправлять, тож виправлять і грубу помилку з його арештом.

Не похитнуло певності Євграфа Фірсовича й те, що, коли його привезли в НКВС, у кімнаті із заґратованими вікнами йому наказали роздягтись до тіла й ретельно обшукали весь одяг та білизну, промацуючи кожний шов. Здивувало тільки, навіщо відрізали на штанях металеві ґудзики — а як же триматимуться без них штани? На його прохання покликати когось із відповідальних працівників оперативник грубо гримнув на нього: "Мовчати!" І це зрозуміло — оперативники й вахтери не можуть знати, хто з привезених винен у чомусь, а хто ні, вони тільки виконують свій обов'язок, а до того ж дуже можливо, що й відповідальних працівників у таку пізню пору немає тут: треба ж і їм відпочити колись.

Не стурбувала Євграфа Фірсовича й опрічна камера з прикріпленим до цементової підлоги залізним ліжком і твердим матрацом: не могли ж пустити його розгулювати по коридору й заглядати через прозурки в камери, де сидять справжні злочинці!

Він так і не заснув до ранку, сповнений незвичайних вражень і чекаючи, коли настане день і розв'яжеться прикре непорозуміння з його арештом. Але й ранком його нікуди не покликали й до нього ніхто не прийшов. Лиш дали пайку хліба, насипали на папір з чайну ложечку цукру та принесли горнятко прохололого окропу. Це вже не подобалось Євграфові Фірсовичу — чого ж зволікають з ним? І цукру дали зовсім мало — він звик пити солодкий чай. Та й хіба не можна було дати справжнього окропу замість цієї тепленької водички!

Трохи згодом стало чути, як двері камер у корвдорі розчиняються й зачиняються. Розчинили двері й до його камери, і коридорний наглядач скомандував: "Устати! Струнко!", ніби Євграф Фірсович не помилково затриманий, а звичайний арештант. Зайшов якийсь чоловік у військовій уніформі з червоними петлицями й, спитавши коридорного: "Новенький?", щось записав у зошиті, і не встиг Євграф Фірсович звернутись до нього, як чоловік з червоними петлицями зник, а коридорний перед самим носом Євграфа Фірсовича грюкнув дверима й клацнув замком.

Це обурило Євграфа Фірсовича, він став стукати кулаками в двері й кричати, що о першій годині в нього лекція в педінституті, на нього чекатимуть студенти, а його затримують тут хтозна-чого...

Коридорний не одразу підійшов до дверей. Одчинив віконечко, через яке Євграфові Фірсовичу дали раніш сніданок, і стомленим голосом спитав:

— Ну, що там ще?

— Мені на лекцію треба збиратись уже, а я тут сиджу хтозна-чого. В чому річ?

— І сидітимете й далі тут. А якщо будете стукати в двері, в нас карцер є, де вам прочитають лекцію, як треба поводитись. Ясно?!

Коридорний пристукнув віконечко, і Євграф Фірсо-вич стояв кілька хвилин спантеличений, не знаючи, на яку ступити. Звісно, коридорний — дрібний гвинтик у складній системі органів безпеки — що він може знати, але повинні ж уже прийти й відповідальні працівники. Де ж вони?

Якщо попервах Євграф Фірсович почував себе в опрічній камері, як і вдома, коли несподівано псувалась електрика й доводилось вимушено байдикувати, нетерпляче дожидаючи монтера, що прийде й полагодить освітлення, то далі йому стало здаватись, ніби він сидить, як за часів воєнного комунізму, на глухій залізничній станції і тягуче чекає поїзда, що невідомо коли прийде, та й не знати, чи пощастить пробитись до нього крізь натовп таких же знудьгованих, як і він, людей.

Але не можна ж так сидіти без кінця! Не інакше як сталося щось незвичайне, що прикувало до себе увагу відповідальних працівників НКВС і тому вони забули Євграфа Фірсовича. Але — що саме?

І тільки тепер Євграф Фірсович пригадав, що вдень перед арештом він прочитав у газеті приголомшливе повідомлення: десь зник пілот Леваневський, що мав перелетіти через Північний полюс. Цей переліт був би сенсаційним досягненням радянської авіації і за перебігом його уважно стежив увесь Радянський Союз. І раптом радіозв'язок з літаком Леваневського урвався! В офіційному повідомленні ще не було тривоги, але з того факту, що про це повідомлялося, відчувалось, що справа серйозна й не виключена можливість аварії. А може, й трагедії?.. Може, лежить тепер Леваневський тяжко покалічений (а то й мертвий) на крижині між уламками потрощеного літака, а навколо скута морозом пустеля і скажений буран вкриває його білим саваном снігу?..

Увечері перед арештом Євграф Фірсович не втерпів і зателефонував до знайомого секретаря обласної газети дізнатись, чи є нові відомості про Леваневського, але нового нічого не було, лиш загадкова мовчанка з літака Леваневського.

Згадавши все це, Євграф Фірсович трохи заспокоївся. Ну, певна річ, відповідальні працівники НКВС, як і всі громадяни, стежать за наслідками розшуків Леванев-ського, і їм тепер не до Євграфа Фірсовича та дивного непорозуміння з ним.

Аж наприкінці третьої доби, пізно ввечері, його повели довгим коридором з усякими поворотами до якогось кабінету. І перше, з чим звернувся Євграф Фірсович до людини середніх літ з брезклим, посірілим від нічної роботи обличчям, що сцціла в кабінеті за письмовим столом, було запитання:

— Насамперед скажіть, будь ласка, що сталося з Ле-ваневським?

— Вас приведено сюди не для розмов про Леваневсь-кого, а у вашій справі... Я ваш слідчий, моє прізвище — Чусовітін.

— У якій справі? — щиро здивувався Євграф Фірсович.

— Ось про це й будемо говорити, — відповів слідчий і поклав перед собою аркуш чистого паперу, на якому чітко написав угорі "Протокол допиту".

"Що за протокол? Який може бути допит? Чи він має мене за злочинця?" — подумав Євграф Фірсович і обурено спитав:

— Що це значить? Чому мене тримають ось уже три дні? На якій підставі?

— Спокійно, спокійно! — застережливо підніс правицю слідчий. — Ви обвинувачуєтесь у контрреволюційній агітації і контрреволюційній організації.

— Що, що? — не пойняв віри своїм вухам Євграф Фірсович.

— Стаття п'ятдесят восьма, пункт десятий і одинадцятий, — уточнив слідчий, іронічно посміхнувшись.

— Та ви що — збожеволіли? — вигукнув Євграф Фірсович, до краю вражений. — Я — і контрреволюційна агітація!

— Так, так, саме ви, а не хто інший. А взагалі киньте прикидатись дурником. Такі понти* ми вже не раз бачили тут, і запевняю вас — вони не допоможуть! Отже — ваше прізвище, ім'я, по батькові?

'Понт (кримін. жаргон) — викрут, виверт.

82

Євграф Фірсович був так ошелешений від несподіваного перетворення його арешту на серйозну політичну справу, що слідчий мусив сам називати його анкетні дані й спинився тільки на запитанні про партійну приналежність.

— Член РКП(б)? З якого року?

— З сімнадцятого, — знайшов у собі сили твердо відповісти Євграф Фірсович, але слідчий вивів його з рівноваги новим запитанням:

— У білих арміях служили?

"Та він що — знущається з мене? Хіба йому невідомо, хто я?" — подумав Євграф Фірсович і гордо відповів:

— Я — колишній московський червоногвардієць, брав участь у штурмі Кремля, воював на Дону й Україні...

Він глянув скоса, що там записує слідчий, і побачив тільки кінець фрази: "...арміях не служив".

— Та-ак... — протягнув замислено слідчий і пильно подивився на Євграфа Фірсовича.

— Ви викладали історію в педінституті?

— Так.

— А що ви казали на своїх лекціях про Троцького?

— Нічого особливого не казав...

— Ні, ви вихваляли Троцького, в нас є матеріал про це.

— Я вихваляв Троцького? — щиро здивувався Євграф Фірсович.

— Так, так, — ви.

Євграф Фірсович напружив пам'ять, намагаючись пригадати, що й коли він міг сказати десь про Троцького. Нарешті таки згадав:

— Якось студенти спитали мене, ким був Троцький за перших років революції...

— І ви стали висвітлювати роль Троцького в Жовтневій революції?

— Я коротко відповів студентам, що Троцький був спочатку головою мирної делегації в Бресті, а потім наркомом військових справ.

— Цебто розповідали про дипломатичну й військову ДІЯЛЬНІСТЬ його?

— Так... — нерішуче промовив Євграф Фірсович, не вловлюючи підступної різниш між словами "відповісти" й "розповідати".

— Ну от і гаразд. На перший раз досить. Прочитайте й підпишіть протокол.

Євграф Фірсович узяв папір і став читати чітко написані рядки. У протоколі було написано ніби те, що казав Євграф Фірсович і разом із тим відчувалась якась тональна різниця між сказаним і записаним, але виявити її й заперечити він уже не міг. Занадто стомився від нервового напруження й збентеження, щоб заглиблюватись в зміст і критично аналізувати щось. Непевною рукою він підписав три сторінки протоколу і якийсь час вагався, куди покласти перо на столі слідчого.

— Ми ще з вами будемо говорити на цю тему, а поки що раджу вам добре подумати й пригадати все, що ви будь-де й будь-коли говорили про Троцького, — сказав наостанку слідчий, і Євграфа Фірсовича повели до його камери.

Слідчий міг би й не радити цього, бо однаково Євграф Фірсович до ранку не міг заснути, намагаючись пригадати, де й коли він сказав щось необмірковане, що призвело до створення проти нього цілої справи. Та хоч як напружував він свою пам'ять, а нічого, крім відповіді студентам, не міг пригадати. Але що ж у цій відповіді злочинного? Він сказав правду. Не міг же він брехати студентам і вигадувати для чогось небилиці! Так, Троць-кий був першим головою мирної делегації на Брестських переговорах, був наркомом військових справ, але хіба в цьому суть? Важливо те, що він помилився зі своєю теорією перманентної революції, взагалі він фразер, а не політик.

1 2 3 4 5