Справжній чоловік

Антоненко-Давидович Борис

Сатира

Паля Степанівна нагло одружилась. Подія, власне кажучи, не така вже й важлива і варта уваги, хіба що тільки для родинних мемуарів та пліток сусідам, але тут сталося деяке ускладнення. Тим-то й цей малопомітний факт набрав ваги для ширшого кола людей.

Паля Степанівна — панна як панна, вона була вже кілька років на виданні, але ніхто з ветеринарного інституту — ні ректор, ні завканц, ні два молоді викладачі, ні навіть сторож і ректорова куховарка, що була сусідкою з Палею Степанівною в інститутському флігелі, не сумнівались, що вона вийде заміж за Діагностику. Сам Діагностика був зовсім не від того і, якщо боявся спочатку гарбуза, то тільки через завканца. Завканц — дрібненька, брутальна, безпринципова людина, дрянцо — як висловився собі на мислі Діагностика, і це тільки він міг би якось підвести Діагностиці москаля. Але ці побоювання були марними, їх породило те, що Діагностика вже трохи підтоптався на сорок другому році свого віку, а завканц щойно тільки вийшов із того недорікуватого стану, коли на нього можна було б зовсім не вважати. Звісно, було не без того, щоб завканц залицявся до Палі Степанівни, але якби Діагностиці оце тепер молодощів, а не чотири десятки життєвого досвіду, він міг би посміятись із жалюгідних завканцівських змагань. Завканц рішуче не подобався Палі Степанівні, і на це було кілька поважних причин. Він швидко говорив, ковтаючи кінцівки й зневажаючи злучники та прийменники, і тоді завжди стрибали на співбесідника крапельки слини, потім, він часто зловтішно сміявся й брав на глузи всіх, кого знав, а найголовніше — в завканца маленькі, холодні сірі очі, широкий рот з тонкими губами і на голові проект недалекої лисини. Хтось пустив чутку, що завканц подав заяву до комосередку і Паля Степанівна певна, що його вже десь записали до компартії. Але поза тим — що може бути прозаїчнішого, ніж завканц, і це тоді, коли яких шість років тому Паля Степанівна мало не вийшла заміж за сотника з Чорноморського кошу й трохи-трохи не вискочила з ним укупі за кордон. Ні, завканц і ті перспективи родинного щастя, що їх він міг запропонувати Палі Степанівні, аж ніяк не збігались із її поглядами на життя. Тим-то й ніхто у ветеринарному інституті не здивувався, дізнавшись, що завканц піймав облизня й до кімнати Палі Степанівни, що отут же, у дворі інституту, тепер стеле стежку Діагностика. Ця зовсім уже маловажна подія із завканцом спинила нашу розповідь тільки через те, що після цього фіаско завканц недотепно прозвав викладача діагностики, поважного Костя Євлангійовича Стрибуна — "Діагностикою" і ця безглузда назва чомусь швидко прищепилась в інституті, а крім того (і це найголовніше), завканц дозволив собі називати Палю Степанівну цілком офіційно "Параскою Степанівною". Це було занадто болюче місце і болюче тим, що тут Паля Степанівна не могла нічим зарадити. Одного разу вона спробувала виправити завканца і нагадала, що її, як усім відомо, звуть Палею, а не Параскою, але завканц одразу ж сперся на свої знання укрмови й до того заявив, що він взагалі проти перекручування імен: перекручувати своє власне ім'я — це міщанська спадщина минулого, так би мовити, забобони.

Нам часто доводиться розплачуватись за помилки й необачності своїх батьків, і так було в даному разі й з Палею Степанівною. Чому і як — чи батько здуру вигадав, чи піп, уводячи в хрест, навмисне накапостив — її назвали Параскою. Коли Паля Степанівна ще не могла подати свого голосу, бо їй було тільки два місяці, батько торгував на базарі та ярмарках шапками і його тоді зовсім не обходило, як зватиметься його перша донька; інша річ, коли Паля Степанівна почала вчитись у гімназії, а батько купив за містом хутір і сімдесят десятин. Перемінити імені, на жаль, не можна було і залишалося тільки якось його пом'якшити. Отоді Параска стала Палею, а другу доньку, що народилася через десять років після Параски, досвідченіший тато назвав уже Лідою.

Ну що ти робитимеш з хворобою — завканцем, що, безперечно, прекрасно, каналія, догадується про все і навмисне, коли в канцелярії щонайлюдніше, голосно каже: "Параско Степанівно! Дайте, будь ласка, мені "Діло поточного листування". Ну що ти робитимеш із ненависним завканцем? Єдиний Діагностика міг би покрити

Палю Степанівну своїм авторитетом і захистити її від такого знущання.

І Діагностика радо зробив би це. Він носив до Палі Степанівни цукерки, торти, помаранчі (і про це не могли не дізнатись його колеги з інституту), і ці дарунки всі майже напочатку трактували як вияв старечої легковажності й несерйозності, потім мовчки примирились і не звертали уваги. Ніхто вже не питав його — куди це він і до кого — коли випадково зустрічали Діагностику пізно ввечері з пакунками: хто ж міг сумніватися, що ці золотаві помаранчі й жовті з сухотними рум'янцями "крим-ки" призначені зникнути між двома правильними низками перлових зубів Палі Степанівни!

Проте одного вечора, цілком несподівано для себе, він натрапив на картину, що примусила його зробити, як-то кажуть, переоцінку цінностей.

Того вечора Діагностика дістав випадково квитки до опери на добрі місця й надто рано помчав до інститутського флігеля, щоб Паля Степанівна встигла вдягнутися та причепуритись. Діагностика мав найкращі наміри: сьогодні в опері йде "Кармен", вічно свіжа, вічно прекрасна, пристрасна "Кармен"; кожна інтелігентна жінка повинна конче послухати "Кармен"; а Паля Степанівна взагалі, здається, з усіх опер бачила тільки "Запорожця за Дунаєм", та й то на повітовій сцені. Тут Діагностика пригадав трагедію своєї химерної нації, що не спромоглася досі створити справжньої української жінки, бо таки справді — міркував він: пересічна українська жінка — або ж культурний примітив, що її інтелектуальні обрії не виходять за межі Уманського чи Лохвицького масштабу, або ж вона зрусифікована. Україна не мала своєї жінки, як Росія — росіянку, або Польща — польку, і в цьому Діагностика давно вже вбачав одну з причин того, що сталося. Ні, Діагностика робитиме з Палі Степанівни новий тип української жінки. її молодість і краса не змарнуються з ним; він дасть їй культуру й кохання, вона — кохання й спочинок. 1 це буде чудовий альянс. У доборі й спаруванні в людей повинні бути такий же сенс і поміркованість, як і в спаруванні племінної худоби. Ця теорія, може, й не стосується безпосередньо його фаху, але Діагностика не вузький спеціаліст. У кожнім разі так диктує природа, а те, що спілкується з природою, є завжди добре.

Діагностика молодцювато зійшов на другий поверх, роздягнувся в сінцях і ввійшов до кімнати Палі Степанівни. Проте йому не судилося цього разу перенести через поріг радість та певність своїх сил і віру в прекрасне майбутнє, що сповнювало його завжди через вінця, коли він ішов до Палі Степанівни. Несподівано виявилося, що Паля Степанівна не одна і гірше те, що — не втрьох чи вп'ятьох, а вдвох. У кімнаті Палі Степанівни сидів коло столу якийсь шелихвіст, студент у кепці й апетитно уминав за обидві щоки той самий торт, що його так любовно й педантично вибирав учора Діагностика в найкращій цукерні. Глянути тільки, як по-індичому студент ковтав великі шматки, не виявляючи жодного захоплення перед мистецьким витвором кондитера-штукаря, і можна подумати, що то не торт стоїть перед ним на столі, а якийсь поганенький кавун, і що студентові зараз — хоч клоччя, хоч вовна, аби кишка була повна. Студент не подобався Діагностиці. Не подобався він іще більше тоді, коли Діагностика за п'ять хвилин пізніше дізнався, що студент учиться не у ветеринарному, а в ІНО. Коли б •це був свій студент, він, безперечно, шанувався б перед своїм професором і йому можна було б показати його місце самим тільки науковим авторитетом Діагностики, а той факт, що студент учиться в іншому ВИШІ, десь в ІНО, нейтралізувало будь-які впливи Діагностики на студента. 1 це одразу ж виявилося. Студент недбало привітався, не скинувши і на цей раз кепки ("Ну й тип!" — злісно подумав Діагностика), і навіть коли Паля Степанівна, розливаючи струмки чарівної усмішки, одреко-мендувала студентові Діагностику: "А це, товаришу Карасик, познайомтесь — наш професор, Кость Євлантійо-вич", — навіть і тоді студент оком не повів, а мугикнувши щось нечленоподільне, знову заходився старанно знищувати торт, ніби це до кімнати прителіпала якась рівня йому. Діагностику це обурило вкрай. Йому хотілося крикнути студентові: "Це вам не кубучівська їдальня, ви мій торт їсте!" Але Діагностика вважав себе за європейця і мав досить такту, щоб нічим не виявити свого гніву й мерщій удати, ніби він нічого не помічає. Проте спокуса була надто велика і Діагностика все ж не втримався і печально глянув ще раз на нужденні покраяні недоїдки торту, що і їх ось-ось, мабуть, пожере той варвар. "Якщо вона таких підсвинків буде одгодовувати моїми торгами, то хай мені вибачає: я не стою членом "Общества покровительства животных", — подумав він і вже був твердо поклав собі бути надалі поміркованішим, коли це до нього заговорила Паля Степанівна. І цей голос, як ловкий шулер, перемішав Діагностиці всі його карти, повиймавши з них усе вино та жир, а полишивши саму чирву та дзвінку. Хоч би там якась розгубленість, ніяковість абощо промайнули їй на обличчі чи в голосі — нічогісінько! Голос, як і завжди, трохи хрипкий, але ніжний, інтимний і веселий, а обличчя — рожеві, повні щоки, жовто-золотаві крила волосся і перли зубів крізь пелюстки усмішки. Ну, хіба їй можна щось закинути, та навіть щось недобре подумати! Отой студент — то просто мале тигреня, що розважає її своєю дикістю і апетитом. До опери? Будь ласка, прошу! З великою охотою. Я дуже вдячна вам, Костю Євлантійовичу... Товариш Карасик? Він земляк — з одного повіту і зовсім на неї не гніватиметься.

Проте з цього вечора студент Карасик занадто часто почав відвідувати землячку. Та з чим тільки людина не зживеться. Зжився з цим не таким уже й приємним, але не таким, як виявилось, і загрозливим фактом Діагностика. Паля Степанівна, як і раніш, радо їздила з Діагностикою до опери й драми, ходила з ним гуляти замріяними вечірніми вулицями і навіть те, що студент і далі не одмовлявся пожирати цукерки, яблука та помаранчі, більше вже не дратувало Діагностику.

1 2 3 4 5 6 7