Гриць і панич

Іван Франко

Сторінка 14 з 14

При урядовій заохоті і підмозі організувалися по містах руські гвардії, а по селах збирано тисячі підписів на петиції за поділом Галичини. Поляки чули, що земля горить у них під ногами, і робили шалені скоки, що прискорювали катастрофу.

Никодим, так сказати, з головою кинувся в ті спінені, розбурхані хвилі революційного руху. Він був душею всього, бігав, говорив, платив, підмовляв, приєднував, плакав і грозив, де було треба. Невеличкий запас оружжя був уже напоготові; були деякі надії на зраду в гарнізоні, була майже певність, що русини — не такий небезпечний противник, були обіцянки воєнної підмоги з Угорщини, скоро тільки удасться перший удар.

Було се д[ня] 1 листопада 1848 року. Сей пам’ятний для Львова день хилився вже до вечора. На Високім замку гриміли гармати. Ратуш тільки що розсипався в розвалини від гарматних куль. Академія і театр із сумежними будинками палали величезним огнищем. Ціле середмістя було як пекло. Крик, писк, біготня, тріск меблів, викидуваних на вулицю, гойкання гвардіяків, ремісників і всякого дрібного люду, що зривав тротуари і з наваленні меблів, повозів та каміння робив барикади. Лускіт вистрілів, зойки ранених, стогнання конаючих.

Військовий відділ, обсадивши готель Жоржа, збоку зайшов до гирла Галицької вулиці, що була заперта барикадою проти теперішнього склепу Балабана. Дві польові гармати бухнули в той отвір градом картечі, та барикада остоялася. З-за неї повстанці відповіли не густими, але влучними карабіновими вистрілами. Кілька вояків упало, решта розскочилася на боки. Знов заграли картечівниці; барикада ще стояла, але вистрілів із-за неї не було чути.

— До штурму! — гукнув коменда, і укриті досі за каменицями вояки збіглися на вильоті Галицької вулиці і пустилися бігти до барикади. Та в тій хвилі грюкнула з-за барикади сальва вистрілів, залунали крики в рядах вояків, кілька ранених упало, решта мусила знов відступити.

Тільки один лишився. Се був Гриць. Він стояв на місці, мов прикований тим видом, що розстилався перед ним. На барикаді піднялася раптом висока, зачорнена порохом фігура панича Никодима Пшестшельського. Його очі горіли диким огнем. У руках мав він біло-червону хоруговку з вишитим на ній польським білим орлом. Піднявши її високо і махаючи нею в напрямі до вояків, він крикнув щосили;

— Niech żyje Polska niepodległa! Za mną, bracia!*

Щось страшне, болюче ворухнулося в Грицевій душі. Перед ним промигнуло батькове лице, сумне та знесилене, як було того пам’ятного вечора після панських побоїв, і його слова: "Панським гарним словам не вір, їх обіцянки май за нізащо, пам’ятай, що їх Польща — то хлопське пекло!" І чи не правду мовив батько? Адже ось тут коло нього лежать постріляні хлопські сини, а їм бач чого забагається!

Се міркування не було й міркування, се були якісь наглі блиски в Грицевій голові, якісь конвульсійні рухи в його серці. Рівночасно з ними, майже несвідомо, машинально, його руки вхопили карабін, підняли його, навели... Майже не мірячи, він потягнув за курок. Грюкнув вистріл, і трафлений в саме серце Никодим Пшестшельський на лице повалився з барикади.

В тій хвилі сильна рука збоку вхопила Гриця за плече І потягла за ріг камениці. Була крайня хвиля, бо в той самий момент із-за барикади гукнула ще одна сальва, а з противного боку ще раз гаркнули картечівниці. З хрускотом упала барикада, з криком розскочилися повстанці. Нова команда — і вояки одною сальвою очистили вулицю аж до самого ринку. Повстання було скінчене.

Гриць ішов у ряді, робив усе на команду, але не тямив нічогісінько. Вистріл, що повалив панича, бачилось, прошиб і його власне серце. Довго ще потім він ходив, мов сам не свій, не тямив ані того, що говорив при рапорті, — здається, за нього говорив Осип, — ані що було з ним, коли йому перед цілим полком голосили відзнаку і припинали медаль за хоробрість. Тільки тоді отямився, коли йому оголошено, що за його незвичайну заслугу і на просьбу старого батька йому дається необмежений урльоп з військової служби. Сам генерал Гаммерштайн зібрав між офіцерами сто ринських для нього на дорогу.

Усе те в Грицевій тямці промайнуло, мов дикий, важкий сон. Він вповні отямився аж тоді, коли дихнув рідним гірським повітрям, уцілував руки батька і матері та привітався з рідною хатою.

_____________________

* Ще Польща не загинула (польськ.). — Ред.

* Ангел божий (польськ.). — Ред.

* Хлопський рід найкращий, коли плаче, найгірший, коли сміється (лат.). — Ред.

* Картопля.

* Не сваріться.

* Розуміється, п. Никодим говорить тут в дусі тодішніх польських патріотів. Та треба сказати — і навіть оборонці австрійського уряду не заперечують того, — деякі урядники в ту пору поводилися так, що серед селян могла повстати думка, буцімто уряд бажає собі різні. Розуміється, балакання про наказ із Відня, про фатальні "три дні" і т. і. легенда, а не історія.

* Стій! Досить! (нім.). — Ред.

* Пане шляхтичу! (нім.). — Ред.

* Хай живе Польща! (польськ.). — Ред.

* Хай живе Дилевський! Ура Дилевський! Наш депутат Дилевський! (польськ.). — Ред.

* Лови його! Держи! Бий поганця! Лови! Лови! (польськ.). — Ред.

* Держати його! Не пускати його! Це поганець! Шпигун! (польськ.). — Ред.

* Низький слуга пана добродія! (польськ.)

Але я прошу вас, любий пане, що ви хочете від мене? (нім.). — Ред.

* Поки Стадіон у Львові був, доти Курцвайль добре жив. Стадіон сідав на воза (себто був усунений), іди, Курцвайль, до коза (себто до тюрми)! (польськ.). — Ред.

* Стій! (нім.). — Ред.

* Розступіться! (нім.). — Ред.

* Рушниці напоготів! (нім.). — Ред.

* Стій! Пустити! (нім.). — Ред.

* Пане, ви арештовані. Ідіть за мною на гауптвахту (нім.). — Ред.

* Ну, добре! Ідіть також за мною (нім.). — Ред.

* Ну, добре (нім.). — Ред.

* Пане! (нім.). — Ред.

* Гм, гарний хлопець! (польськ.). — Ред.

* Це дурниця (польськ.). — Ред.

* Чорте! (польськ.). — Ред.

* Що? Що? Що? (польськ.). — Ред.

* Поляк та русин — то все одно (польськ.). — Ред,

* Тут нема жодних русинів (польськ ). — Ред.

* Кругом, марш! (нім.). — Ред.

* Хай живе незалежна Польща! За мною, брати! (польськ.). — Ред.

8 9 10 11 12 13 14