Куди ж ти несеш обід?
— Татові несу на лан, коло ставу.
— Йди зо мною, бідо, бо я також несу туди обід. Пішли разом.
— А хто обід варив?
— Мама варили, бо я ще не вмію, а Марія і Катерина ще менші від мене.
— Та не слаба мама?
— Чому не слабі, так качаються по землі, так стогнуть, що аж! Але я за них роблю...
— Ото, ти робітник!
— Ви не знаєте та й говорите пусте. Ану запитайтеся мами, який я розумний! Я оченаш15 знаю цілий...
Жінка засміялася, а Семенко здвигнув плечима та замовк.
За ним біг пес, а він нібито кидав йому кулеші і заманював іти за собою.
IV
Три дні опісля.
Посеред хати сидів Семенко і сестри і корито з маленькою дитиною стояло. Коло них миска із зеленими накришеними огірками і хліб. На постелі лежала їх мама, обложена зеленими вербовими галузками. Над нею сипів рій мух.
— Понаїдайтеся та й тихо сидіть, бо я понесу дитину до Василихи, аби поплекала. Тато казали, аби нести рано, в полуднє й надвечір, а увечір вони самі вже прийдуть.
— Семенку, не переломи дитини.
— Я гадав, що ви спали. Тато, казали давати вам сту-деної води і булки їсти. Марія така чемна, що вона тоту булку ухватила і вкусила вже раз. Але я набив та й відібрав! їстимете?
— Не хочу.
— Тато зсукали ще свічку та й казали, що якби ви вмирали, аби вам дати в руки і засвітити. Коли я не знаю, коли давати...
Мама подивилася великими блискучими очима на сина. Безодня смутку, увесь жаль і безсильний страх зійшлися разом в очах і разом сплодили дві білі сльози. Вони викотилися на повіки і замерзли.
— Тато рано в хоромах16 також плакали, так головою до одвірка лупили! Заплакані взяли косу та й пішли. Взяв дитину й вийшов...
— Семенку, аби ти не давав Катрусю, і Марійку, і Василька бити мачусі. Чуєш? Бо мачуха буде вас бити, від їди відгонити і білих сорочок не давати.
— Я не дам та й татові буду казати.
— Не поможе нічого, синку мій наймиліший, дитинко моя найзолотіша! Як виростеш, щоб між собою дуже любилися, дуже, дуже!.. Аби ти помагав їм, аби не давав кривдити.
— Як я буду служити та й буду дужий, то я їх не дам, а буду до них щонеділі приходити.
— Семенку, аби просив тата, що мама наказувала, аби вас любив...
— Їжте булку...
— Співай дитині, хай не плаче...
Семенко хитав дитину, але співати не смів. А мама обтерла долонею сухі губи і заспівала.
У слабім, уриванім голосі виливалася її душа і потихеньку спадала межи діти і цілувала їх по головах. Слова тихі, невиразні говорили, що кленові листочки розвіялися по пустім полю, і ніхто їх позбирати не може, і ніколи вони не зазеленіють. Пісня намагалася вийти з хати і полетіти в пусте поле за листочками...
1 Марікувати — нарікати.
2 Борше — швидше.
3 Дюгати — колоти, шпигати.
4 Як мийка, усотаний — смертельно втомлений.
5 Єгомость — так називали попа в Галичині.
6 Путерії набрати— путнім стати, набрати розуму, сили.
7 Ясла — відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби.
8 Товарина — худоба.
9 Війт — голова волосної управи.
10 Цізорик — складаний ножик.
11 Не замилили — не помилилися.
12 Збиткувати — знущатися.
13 Грядка — жердка під стелею, що на ній вішають одежу.
14 Співорити — закричати з переляку.
15 Оченаш — "Отче наш..." — слова молитви.
16 В хоромах — в сінях.