ƒоктор —ераф≥кус

ѕетров (ƒомонтович) ¬≥ктор

–оман

------------------------------

–озд≥л ≤

ћ≥нливо й мл€во переб≥гають св≥тл≥ струмки по велик≥й кругл≥й фонтанн≥й мушл≥. «м≥на б≥л€вих струмк≥в в абстрактних арабесках т≥ней розбиваЇ увагу своЇю безпредметн≥стю. ѕереб≥г т≥ней, пад≥нн€ бризок, плюск≥т води символ≥зують дл€  омахи усталений спочинок на п≥вгодини в скверику, коли в≥н, напрацювавшись у б≥бл≥отец≥, повертаЇтьс€ додому.

ѕ≥сл€ врочистоњ мовчазности б≥бл≥отеки, де лунке шепот≥нн€ й рип пера виростають у погрозу у€вленоњ катастрофи, п≥сл€ книжковоњ тиш≥, коли б≥ла одноман≥тн≥сть пр€мокутник≥в паперу, книжок, лискованоњ площини стола замикаЇ в соб≥ обр≥й вражень, Ч зелень дерев ≥ дит€чий метушливий галас заспокоюють. √алас заспокоюЇ тим, що дратуЇ.

≤рц€ б≥жить, п≥дстрибуючи, назустр≥ч:

Ч ƒ€дько  омаха прийшов. ƒ€дько  омаха! ƒобридень, д€дю  омаха!

ƒ€д€  омаха обережно стискуЇ маленьку руку, кладе свого портфел€ з книжками на лавку й с≥даЇ.

Ч ƒобридень, ≤рцю! як ти себе почуваЇш?

Ч ƒ€кую, д€дю  омахо. √аразд. ѕокажи, €к≥ в тебе сьогодн≥ книжки.

¬ласне, њњ ц≥кавл€ть не книжки, а малюнки. ≤рц≥ байдуже, що дивитись, аби дивитись. вона охоче перегл€датиме й прац≥ акад. ѕавлова, ≥ –ошер≥вський "ћythologisches Lеxikon", ≥ атлас ћ≥кенських розколин, ≥ таблиц≥ з уламками посуду в трип≥льському ”јЌ-≥вському зб≥рнику, ≥ портрет ≈рв≥на –оде або ‘едора ¬овка.

¬ ≤рц≥ досить розвинене почутт€ умовности, щоб на своњ запитанн€ задовольнитис€ з тих двох в≥дпов≥дей ≥ по€снень, €к≥ вона д≥стаЇ в≥д д€д≥  омахи, дарма що де€к≥ з цих в≥дпов≥дей межують ≥з знущанн€м.

Ч ўо це? Ч питаЇ ≤рц€, показуючи малюнок доби палеол≥ту, де на кам≥нц≥ вир≥зьблено не то ведмед€ з головою кон€ки, не то кон€ку з лапами ведмед€.

Ч ÷е, Ч по€снюЇ  омаха з щирою й неп≥дробленою сумл≥нн≥стю людини, що звикла н≥коли не зважати на авдитор≥ю, Ч це р≥нерит з ор≥нь€кськоњ сто€нки –еб'Їр.

ƒ≥вчина одриваЇ голову в≥д книжки, щоб подивитись, чи в≥н жартуЇ, чи н≥. ”певнившись, що в≥н говорить серйозно, ≥, мусл€чи п'€терицю слиною, вона перегортаЇ стор≥нки дал≥.

Ћюдськ≥ постат≥ в тваринних машкарах, под≥бн≥ на американських мавпочок з дрот€ними н≥жками, привертають увагу ≤рц≥. ≤рц€ тикаЇ брудними заслиненими пальц€ми, лишаючи на стор≥нц≥ пл€му, ≥ питаЇ:

Ч ј це?

Ч ÷е малюнок на кост€н≥й тарахкалц≥ ћадленського шару з-п≥д скел≥ ћеж на п≥вдн≥ ‘ранц≥њ. ќц≥-о люди танцюють св€тий танець сарн.

≤рц€ захлинаЇтьс€ од веселого реготу.

Ч як≥ см≥шн≥! як≥ вони см≥шн≥! ≤ € хочу так! ≤рц€ починаЇ плигати, у стил≥зован≥й под≥бност≥ в≥дтворюючи рухи людей кам'€ного в≥ку.

“аблиц≥ в книжках з рефлексолог≥њ можуть зворушити й не менше од картин сучасних французьких та н≥мецьких експрес≥он≥ст≥в. ÷≥кав≥сть ≤рчина така р≥зноман≥тна й всеос€жна, що дос€гаЇ ступен≥в мудроњ й лаг≥дноњ байдужости: њй байдуже, що дивитись, аби дивитись. ”се вона сприймаЇ з однаковим захопленн€м. Ќе любить ≤рц€ лише тих книжок, де нема малюнк≥в, ан≥ таблиць.

ѕерегорнувши таку книжку з початку до к≥нц€ ≥ ще раз розкривши њњ, щоб саму себе перев≥рити, вона розчаровано каже:

Ч який ти, справд≥, такий, д€дю  омахо!

Ч який?

Ч ј такий... Ч вона п≥дшукуЇ слова ≥ неспод≥вано дл€ себе знаходить: Ч “акий абсолютний дивак!.. Ќав≥що ти носиш з собою зовс≥м порожн≥ книжки?

 омаха заздрить ≤рц≥. ѕ≥сл€ тридц€тьох рок≥в ус≥ книжки здаютьс€ прочитаними ≥ вс≥ продуманими. ¬≥н уже п≥знав ту г≥рку огиду пересичености перед книжками, отеЇ taedium libelli, що з року в р≥к зб≥льшуЇтьс€ ≥ що в≥д нього попри вс≥ зусилл€ вже н≥коли не можна зв≥льнитись, коли зникаЇ колишн€ юнацька в≥ра в книжки ≥ марною стаЇ над≥€, що €кась нова книжка раптом, €к виграш у льотер≥њ, принесе неспод≥ваний дар визволенн€.

“ака дол€ кожноњ людини, що маЇ справу з книжками.  ниголюби, €к≥ все своЇ житт€ провод€ть у б≥бл≥отеках, приход€ть до б≥бл≥отеки з любови до книжок, щоб серед книжок загубити њњ. Ѕ≥бл≥оф≥ли, б≥бл≥ологи, б≥бл≥отекар≥ майже н≥коли не пишуть книжок. ≤нод≥, правда, серед них можна натрапити на ос≥б, що з ман≥€кальною уперт≥стю прот€гом дес€тил≥ть незм≥нно працюють над одн≥Їю €кою-небудь працею, але вони н≥коли њњ не к≥нчають.

÷е €к у шлюб≥: перше почутт€ оджито, ≥ в≥д коханн€ лишилас€ т≥льки звичка, €коњ нема змоги з себе скинути.  оли й Ї будь-€к≥ рештки коханн€, то т≥льки т≥, що притаманн≥ звичц≥. “≥льки звичка, та ще мл€в≥сть ≥ байдуж≥сть не дають повстати проти колишнього коханн€ й обернути його в ненависть, спалити його, €к √ерострат спалив храм ƒ≥€ни ≈феськоњ й ќмар, неб≥ж ћагомет≥в, Ч ќлександр≥йську б≥бл≥отеку.

¬ в≥ц≥, через €кий уже переступив  омаха, ≥ думки, ≥ книжки здаютьс€ такими нерад≥сними й безобр≥йними, €к ≥ дн≥, що њх в≥ддано книжкам, лекц≥€м ≥ б≥бл≥отец≥. ¬ байдужост≥  омахи не лишилос€ вже жадноњ крапл≥ ц≥кавости. Ќ≥чого, окр≥м звички.

≤рцю турбуЇ питанн€: "„и буде ще раз л≥то?" ƒл€ нењ р≥к Ч доба. –≥к згодом вона зовс≥м не та, що р≥к тому. ƒл€  омахи дн≥, тижн≥, роки зливаютьс€ в один одноман≥тний плин, що в ньому тижн≥, м≥с€ц≥, нав≥ть роки линуть ≥ зникають непом≥тно. ƒл€ ≤рц≥ кожен день Ч в≥дкритт€ нових крањн ≥ незнаних обр≥њв. Ќевеличкий обшир коло нењ в садку, на майдан≥, де вона бавитьс€, ховаЇ безл≥ч н≥ким не знайдених ≥ не уловлених скарб≥в.  ожен новий наступний день дл€ нењ Ч рад≥сний ≥ щедрий подарунок всеблагоњ дол≥. ƒл€  омахи день замкнено в усталений розклад незм≥нно в певн≥ години ≥ хвилини повторених вулиць, бльокнотних нотаток, прочитаних лекц≥й, перегорнених стор≥нок, списаних аркуш≥в ≥ перегл€нених студентських справ. ƒл€ ≤рц≥ день безмежно довгий. ¬ розпор€дженн≥  омахи Ї лише п≥вгодини, коли в≥н дозвол€Ї соб≥ посид≥ти в садку, погр≥тись на ос≥нньому сонц≥, порозмовл€ти з ≤рцею Ч Їдиний його прот€гом дн€ сп≥врозмовник, Ч щоб пот≥м посп≥шити додому, заснути на годину ≥ с≥сти ввечор≥ знов за книжку, коректи й руколиси.

« людьми  омаха н≥€ковий, стриманий ≥ мовчазний. « ≤рцею в≥н балакучий ≥ веселий. « ≤рцею в≥н нав≥ть жартуЇ ≥ бавитьс€, чого в ≥нших випадках од нього аж н≥€к не можна було б спод≥ватись.

 омаха з ≤рцею при€телюють нещодавно. якось, нудьгуючи в п≥вдр≥мотн≥й утом≥ п≥сл€ к≥лькох лекц≥й в ≤Ќќ та сид≥нн€ над книжками,  омаха спочивав на лавочц≥ в садку, а коло нього маненька д≥вчинка л≥пила з земл≥, €коњ вона нашкребла на дор≥жц≥, пир≥жки. ƒ≥вчинка була стандартна п'€тил≥тн€ д≥вчинка: огр€дненька, пухка, рожева, €сноока й €сноволоса.

ƒесь на перехрест≥ надривно дуд≥ли в дудки комборбезн≥ карасинщики, трамвањ дзвен≥ли ≥ гуркот≥ли, вози, вантажен≥ вуг≥лл€м, здригались на бруку вулиц≥, хлопчики вигукували останн≥ новини про вибори в англ≥йський парл€мент, св€ткуванн€ ћёƒу, таблиц≥ виграш≥в.

¬ересневе сонце гр≥ло м'€ко й лаг≥дно. —он€шн≥ пл€ми тремт≥ли на дор≥жках, посипаних жорствою. ‘онтан плюскот≥в, ≥ €сн≥ струмки переб≥гали на велик≥ й кругл≥ фонтанн≥ мушл≥. ћал≥ д≥ти гул€ли на майданчику коло фонтану, насп≥вуючи, прис≥даючи, розкидуючи руками: "0такий високий! ќтакий широкий!" ÷е про пир≥г... —ераф≥кус кун€в. ƒ≥вчинка коло нього копирсалас€ в засм≥ченому порос≥. ¬она щось шепот≥ла, заглиблена в своњ справи, в≥дсутн€ дл€ всього того, що не стосувалос€ до њњ роботи. ƒ≥вчинка сподобалас€  омас≥ своЇю серйозною уважн≥стю. ¬≥н розгл€дав њњ згори вниз кр≥зь л≥нзи своњх окул€р≥в, але вона не звертала на нього уваги. ¬≥н не ≥снував дл€ нењ, €к не ≥снувало й н≥чого довкола, окр≥м купки пороху та бруду, з €кою вона вовтузилас€.

ƒ≥ти то Ї д≥ти...  оли скласти пальц≥ "козою", зробити страшн≥ оч≥ та погрозливо приказувати: "коза-дереза, за п≥вбока луплена", н≥би й справд≥ коза хоче рогами забодати, д≥ти регочутьс€ до гикавки. —пос≥б бавитис€ з д≥тьми загальновживаний ≥ традиц≥йний.

ўоб зав'€зати знайомство з д≥вчинкою,  омаха скористувавс€ з цього малоориШ≥нального, досить трафаретного звичаю: пальц≥, складен≥, н≥би роги, схилена голова та приказка речитативом.

ƒ≥вчинка одступила на крок:

Ч ƒе ти навчивс€ такого хул≥ганства? я такого не люблю!

¬она була надто серйозна й надто обурена, ц€ поважна й незалежна п'€тил≥тн€ д≥вчинка, щоб  омаха не засм≥€вс€. « чемности д≥вчинка на його см≥х в≥дпов≥ла посм≥шкою. ¬она не хот≥ла ображати чужого д€дю, що не вм≥Ї поводитис€ з д≥тьми. ¬она трималас€ з д€дею протекц≥онально, €к старша, досв≥дчен≥ша й розумн≥ша. “акий тон ≥ манеру в ставленн≥ до  омахи вона засвоњла з перших же дн≥в знайомства з ним.

Ќа звичайне запитанн€, з €ким годитьс€ звернутис€ до малоњ дитини:

Ч як твоЇ ≥м'€? Ч вона в≥дпов≥ла не в≥дпов≥ддю ≥ не мовчанкою, крут€чи пальц€ми к≥нчик фартушка й сором'€зливо дивл€чись уб≥к, а запитанн€м в≥д себе:

Ч ј тебе?

ј тому, що незнайомий д€д€ м≥г не зрозум≥ти, про що його питають, вона, уточнюючи, повторила запитанн€:

Ч як тебе звуть?

¬≥н в≥дпов≥в:

Ч  омаха!

¬она п≥двелась, в≥дступила вб≥к, заклала вимазан≥ ручен€та за спину, виставила наперед своЇ кругленьке черевце ≥ запитала:

Ч —правд≥?

Ч —правд≥.

ƒ≥вчина замислилась. ¬она повернулась до нього вс≥м своњм тулубом ≥ досить довго розгл€дала  омаху, його обличч€, вбранн€, руки, довг≥ ноги й велик≥ черевики. ¬она обдивилас€ його з н≥г до голови. “од≥ п≥двела оч≥ Ч так≥ прозор≥ ≥ €сн≥, Ч ще дещо пом≥ркувала й, прийшовши до певного лог≥чного висновку, сказала:

Ч ј чому ти такий дуже великий, €кщо ти комаха? јдже ж комахи бувають маленьк≥?

¬она ще раз погл€нула на нього, великого, гучноголосого й чудного. Ќадто чудного, щоб бути под≥бним на людину, ≥ надто великого, щоб бути тотожним комашин≥. ¬она шукала поЇднанн€ суперечностей, лог≥ки в €вищах, що спростовували одне одне.

якщо цей  омаха ≥ був людиною, то €коюсь ≥ншою, не такою, €к ус€ решта. ѕопри всю свою грузьку, т€жку масивн≥сть, в≥н здававс€ абстракц≥Їю й ф≥кц≥Їю. Ўвидше, справд≥, не людина, а похмурий Шном, що живе в таЇмних льохах, глухих, заплутаних п≥дземних переходах, в≥длюдкуватих самотн≥х печерах, що не звик бувати серед людей ≥ рад≥ти, побачивши сонце. ” нього було щось од гомункулюса, колби, л€боратор≥њ, од леШенди про ‘авста, од пл€нк≥вських теор≥й, од химер, ≥люз≥й, схем ≥ формул. јн≥ його величезне т≥ло, ан≥ його червоне, голене, под≥бне на шматок св≥жого м'€са, обличч€ не переконували в реальн≥й правдопод≥бност≥ його ≥снуванн€.

”  омахи була непропорц≥йно велика голова з опуклинами на чол≥, а на м'€зистому широкому нос≥ в≥н, надто короткозорий, зам≥сть окул€р≥в носив складн≥ л≥нзи, що в них св≥тло розкладалос€ на геометричн≥ блиски, на трикутники, куби, квадрати, н≥би геометризоване св≥тло перетворювалос€ на математичну схему.

1 2 3 4 5 6 7