Україна біля Тихого океану

Багряний Іван

І

Життя далекосхідних українців зовсім не висвітлено досі як слід, а там, де й висвітлено, то хибно, з викривленням в цей чи той бік. Так, російська література взагалі замовчує й затирає це питання, і хоч твори російських письменників про Далекий Схід (ось як твори Фадєєва та інших) рясніють українськими іменами й українським фольклором (бо без цих імен і цього фольклору немає Далекого Сходу!), як рябіє і вся історія цього краю, надто ж історія громадянської війни на Далекому Сході українськими прізвищами героїв, народних ватажків, прославлених на всю російську імперію, одначе ніде в російській літературі не побачите натяку, що це українське, що це український народ, шо це герої України, Ні навпаки, скрізь той самий галас, за Леніним, про край "нашенський". про народ "нашенський" — цебто російський.

Забуті своїми...

Нічого в тому дивного. Бо основне питання російської політики на Далекому Сході — русифікація його за всяку ціну, аж до фальсифікації статистичних переписів включно. Так було за царату, так і за совєтів, із тією тільки різницею, що там, де царським чиновникам не підіймалась все-таки рука в питанні зумисного виправлення статистичних всенародних переписів, то в совєтів вона, тая рука, "не дрогнула". Отже, пізнати правду з російських джерел було годі.

А з українських... Дослідженням своїх земляків і висвітленням життя нашого народу не можемо нахвалитись. Із загальної — і то давньої — історії ми багато, може, навіть занадто, пишемо, фантазуємо, "досліджуємо", але не з недалекого й конкретного, з живого, сьогоднішнього дня... Ні белетристика, ні поезія, ні малярство, ні історіографія, пі драматургія, ні кіно, ні інші засоби відображення життя нашої нації не можуть відзначитися бодай одним твором про Далекосхідну Україну. Ми пишемо про все — і про доктора Гальванеску (Смолич) і навіть про Алтай (Гжицький), тільки не про життя, скажімо, яких 1,5 мільйонів українців, то справді завоювали цей велетенський край.

На жаль, українська література про Далекосхідну Україну нічим не може нахвалитись. Мавши нагоду й можливість протягом майже шести років знайомитись із життям українців на тих притихоокеанських землях, я хочу поділитися своїми враженнями, своїми спостереженнями та й висновками на основі цих спостережень.

Початок колонізації

Експансія російського народу на землю Далекого Сходу, або, як казали, на "Зелений клин", сягає десь у 70 —80-ті роки минулого сторіччя. Після підписання Пекінської угоди перед царським урядом виринуло питання опанувати ті безконечно далекі й безконечно дикі пущі та нетрі біля Тихого океану, заволодіти ними по-справжньому, заволодіти людьми, посісти. Особливо після тога, як Китай, зрікшись прав на ті приуссурійські та приамурські землі, згідно з Пекінською угодою, фактично взяв курс на присвоєння їх шляхом живої й нібито приватної експансії китайського й маньчжурського (та й корейського) народів, що мали потроху посісти все ліпше і створити більшість у цьому краю, давши таким чином йому китайський колорит, і зробити його дійсними китайськими землями. З огляду на те царський уряд вдався до такої ж самої політики, закликаючи і всіляко заохочуючи сміливих з європейської частини імперії.

Чому українці?

З росіян, охочих іти на ті невідомі й тяжкі для опанування землі було мало. Взагалі треба сказати, що російський матеріал і тут, як і в інших випадках, був для нього не придатний. Міг задовольнити ратай і вояк витривалий і випробуваний. Потрібний був той, хто любить володіти землею (як землею), хто тієї землі уміє доглядати і триматися на них, накладаючи за них головою.

Це основна причина, чому царат використав Україну, українську селянську стихію, всіляко схиляючи українське селянство до експансії Сибіру аж десь під "Країну вранішнього сонця".

Другим мотивом була, безперечно, національна політика царату — розміщувати й розпорошувати українців між іншими племенами імперії з метою асиміляції, з тим. щоб створити єдиний "русский" народ.

Причини української еміграції

Щодо причин, які штовхали український народ до цієї земельної емансипації, то це було малоземелля України, поруч з отим внутрішнім "куркульським" змаганням захоплювати й освоювати землю. Так і вирушили українці навколо земної куш всіма морями й суходолом, на край світу. Епопея надзвичайних масових мандрівок у незнані краї, в невідомі землі, й героїчних змагань на місці з дикою природою, чужими племенами і первісною фауною, зазнаючи всяких злиднів і пригод... Хіба ж це не тема для українського Кіплінга!

У мандрах за щастям

Наскільки ж це була потужна експансія українського народу землі, свідчить її тривалість, масовість і добровільність в основі. Так, у російських матеріалах на цю тему розповідається, між іншим, і про таку цікаву подробицю, як їхали полтавці суходолом на волах із України на Зелений Клин (це майже 12 тисяч км); везли вони із собою майно, і було їх так багато, що це здивувало населення місцевостей, де ці шукачі щастя зупинялися. Люди витюгикували, мовляв, як же Вас і багато! А дядьки з гумором відповідали: "Еге, там їде ще більше! Вся Полтавщина і сам губернатор із нами".

Оповідання про ці мандри мені доводилось чути від живих людей, від дідів, що пройшли цей шлях суходолом, переправлялись через Байкал "паромом" і добирались до химерної землі, туди, "де їх ще не було..." Так само, як і оповідання тих, що пливли на Зелений клин водою — вирушивши з Одеси через Босфор і Суец, обпливали навколо світу... Це тільки уявити!.. Не то новітні добровільні галерники, не то конкістадори! Коли слухаєш живих свідків, про перейдені шляхи, подолані перешкоди, нелюдські труднощі в цьому змаганні за щастя й добробут — мимохіть спадає на думку: скільки тут тем для поем і романів, для справжньої великої літератури, в цій земельній експансії українського народу.

Колись і нині

Справжня колонізація Далеко Сходу почата потужними хвилями полтавців, киян, катеринославців, це завоювання земель отими безробітними арміями з України.

Там, де нині розташувалися великі міста, перші українці застали ще не заселені місця. Так, на землях теперішнього крайового осередку Хабаровська стояла лише одна поштова конторка; вона ж і урядова станція, біля якої, до речі, тигри весь час крали вартових ночами. На місці ж безлічі теперішніх сіл був дикий, первісний, непрохідний праліс.

Всі тії труднощі, оті змагання українського народу на цих землях, найперше зі стихією за землю, не можна ні з чим порівняти, хіба тільки з війною, де перевага була на боці стихії, а люди гинули, як мухи, з голоду і холоду...

Нині ж це квітучий край! І хто б там що казав, таки — український край.

II

Що таке Зелений Клин. Його географічно-господарське значення

Величезний простір так званого Далекосхідного краю (території, де могла б вміститись мало не ціла Європа), з погляду сільськогосподарської колонізації, на 70 — 80 % абсолютно не родючий і залишається ще й нині пустелею. Зате ті землі, які для господарства придатні, заселені досить щільно. Це смуга понад Середнім Амуром та понад Уссурі. В широчінь — це вузька ділянка — від Амура, що становить кордон із Маньчжурією, і вглиб до нетрів, вона сягає в середньому 100 — 120 км. Так само і понад Уссурі. Зате в довжину тягнеться на якихось 2 тисячі км уздовж залізниці від західного кордону на схід до Хабаровська і від Хабаровська повертає на південь до Владивостока.

Етнографічні відомості

Ось ця смуга, ці землі над Середнім Амуром та Уссурі й заселені в основному українцями, що становлять тут абсолютну більшість, коли виходити з фактичного стану, а не з тенденційної, кульгавої російської (а особливо совєтської) статистики. Так, згідно з брошурою "Дальневосточный Край", видання акційного видавництва "Книжное дело", все населення ДСК в межах колишньої Дальнєвосточної республіки на 1925 рік складалося щось із 3,5 млн осіб. З них українців (за тими ж даними) понад 1 млн. Далі йдуть росіяни — біля 800 тис, корейці — біля 600 тис, китайці — десь біля 400 тис. Решта — туземні племена, що деякі з них налічують лише по якихось 200 чоловік (як ось плем'я Удеге).

Українці в далекосхідному краю

Але ці дані про співвідношення на весь колосальний край у цілому; коли ж узяти співвідношення в отій густо заселеній сільськогосподарській смузі (найбільше, а може, і єдино придатний для колонізації сільськогосподарської), що є основою всього краю, то тут чисельна перевага на боці українців. А маємо багато районів — і то основних сільськогосподарських районів, де українське населення становить сто відсотків.

Отже, серед населення Приамур'я і Уссурійського краю українці мають більшість. Особливо, коли взяти до уваги тенденційність совєтської статистики, тенденційність методу проведення перепису, коли за всяку ціну намагалися зменшити число українців, зараховуючи їх до росіян. Так, за перепису 1937 р. ми спостерігали, як доходило до суперечок між агентами Статбюро й переписуваним населенням; особливо з нами трапилось подібне, й ми мусили доводити свою національну приналежність дискусійним порядком.

Міське і сільське населення

Все населення цих земель можна розподілити на дві категорії: на постійне й на плинне. Хто не пам'ятає крику совєтської преси про текучість населення у містах далеких північно-східних околиць. Це якраз стосується Далекосхідного краю в першу чергу. Москва відряджала туди силу чиновників, партійних і безпартійних, але вони здебільшого не трималися там. Про Хабаровськ навіть була серед його мешканців приповідка, що в цім місці є все, крім хабаровців, і що це заїздок туристів і "літунов". Так і з іншими містами та різними будівельними об'єктами. Населення цих міст і об'єктів, формально становлячи якийсь відсоток у загальній статистиці, в той же час не є стале, а плинна частина.

Стале ж населення — це сільське населення, основа краю. І те населення — українське у своїй абсолютній більшості. Це варта цікавості подробиця.

Заслуговує на увагу подібність цього краю до наддніпрянської України щодо розселення національностей. Як і в Україні, село українське. Місто ж... місто, лихо його знає й чиє; тут напхано чиновників всіх національностей. Звичайно, і в місті чималий відсоток [українців], але вони губляться в цьому російсько-китайсько-корейсько-жидівсько-тунгуському конгломераті.

В цьому, як і ще в дечому, Далекосхідний край подібний до Великої України.

Отже, основа краю — це українське село.

1 2 3 4