Поезії (збірка)

Іван Багряний

Сторінка 4 з 7

Клякси на папері!

Класичні крадії із Алігієрі!

Де ж ваша Муза власна?!

Нежива.

Втопилася в атраментній** імлі,

Відірвана від рідної землі.

Бо ж ви — лиш євнухи з екстазом на лиці

Чужих коханок немічні співці.

Своєї Беатріче не було у вас,—

Чужу обслинили ви пильно... І тепера

Вже не впізнать її ні в профіль, ні в анфас

О "імператори" римованого зера!

2

О "імператори" римованого зера!

Естети рафіновані й святі,

Конкістадори й відкривателі світів

В чорнильних океанах на папері!

Я знаю вас, педанти від химери!

От я порушив ваш канон з вінків —

Зробив сонет з шістнадцяти рядків

І чую ґвалт... Ах-ах! і що ж робить тепера?

Але нехай! Це ж— ніде правди діти —

На сміх, на глум, це вам на зло, піїти!

Те коло зачароване — сонетний той вінок

Нехай порушує шістнадцятий рядок.

О маги! О жерці! О лицарі етеру!..

Ні, не дошкулять вас хоч би які слова.—

Чутливість ваша вбога і чорства,

Мовляв ваш метр, мовляв Микола Зеров.

3

Тож так про вас сказав Микола Зеров.

Він все життя трудився для чужих богинь,

Щоб цеї істини, гіркої, мов полинь,

Дійти в кінці, кінчаючи кар'єру.

Химер і візій опустивши сферу,

На землю грішну став нарешті він

І рідну Беатріче вглядів між руїн,

Що, як Катліна в Шарля де Костера,

В розпуці і сльозах, брудна й простоволоса,

Всіма покинута, про смерть у Бога просить...

І вирішив співець абстрактної краси,

Що перевів своє життя на пси,

Що марно римував... О, де блукав той розум?!

Кому потрібна пісня нежива?..

Й схиливши голову, прошепотів крізь сльози:

"Чутливість наша вбога і чорства..."

4

"Чутливість наша вбога і чорства

І не вгамує спраги молодої"* ,

І не привабить Беатріче тої,

І не зачепить серця...

Юнка степова.

У полі дикім десь сама собі співає.

Свавільна й горда (хоч заручена з бідою),

Як тая ластівка крилата над водою,

Дивніша над усі ваші "дива"*,—

Вона гордує вами, дивлячись у вічі...

То Беатріче! То прекрасна Беатріче!

Всіма безчещена, та чиста і свята,

Незаплямована, як іскра золота,

Неупокорена...

Але стривай на Бога!

Пощо й до кого це? Це пісня не нова

Та не збагне її душа "жерців" убога,

Убога, і чорства, і квола, і крива.

5

Так, вбога, і чорства, і квола, і крива

Душа... Рardon! Яка душа з пустелі?

Класична порожнеча Торрічеллі!

І тільки...

Але, Боже! Голова**

Мені йде обертом, дим очі закрива***,

А серце занудилося і проситься з оселі,—

Сонети — це щось вроді каруселі:

Крутись і повертайсь... і раз... і два...

О Боже, Боже! Що за мука з ним —

З сонетом цим в дурній уздечці рим!

Тепер я розумію, пощо — тільки й чуть —

Сонетярів всі геніями звуть!

Це все тому, що в римовім ярмі

Вони працюють тяжко гейби на галері,

Що кволість серця надолужують штаньми

Жерці і маги, клякси на папері.

6

Жерці і маги, клякси на папері

В часи потрясень грізних і боїв

Втекли від світу геть і ніжних солов'їв

Вдають із себе десь в класичній сфері...

Не в сфері — в запічку, десь в умебльованій печері.

Закохані в іржу класичних слів,

В Богів клясичних, навіть у ослів

Плетуть вони вінки тій гіпсовій Венері,

Юноні й Гері... То сонетяні вінки.

То наші греки — кобеляцькі земляки.

А потім ці "труди", ці "архітвори часу"

Юрбі голодній кидають з Парнасу...

Устами спраглими, в шуканні сил для бою,

Герої і мужі нової Трої

І рвуться до джерел...

й геть кидають за двері:

"Нікчемні крадії з Алгієрі!"

7

Нікчемні крадії з Алігієрі.

Ну як то може отакий поет

В таку епоху кропати сонет,

Від світу втікши й защіпнувши двері?!

Великий Данте, бач, писав не на папері,

Він Беатріче виспівав, та то був не сонет.

Крапками, бач, не вмів орудовать поет,

Тож треба виправить, навчить його манері.

І от наш маг дописує, сюсюкає й воркоче,—

Він Беатріче Дантову домалювати хоче.

І не впізнати вже її, обслиненої тричі,

Тії прекрасної чужої Беатріче.

Своя ж... Та що ви, що ви! Чорта з два,—

Вона подібна в магів до медузи.

О ви, піїти! О жерці чужої музи!

Де ж ваша власна муза?

Нежива...

8

А ваша власна муза нежива.

Паперу тонни списано, атраменту цистерни.

І нагромаджено писань стіжки модерні

Аж-но йде обертом, читавши, голова.

Та в тих писаннях лиш "поезії дива"*,

Конкістадори, каравелі і таверни,

Еллади древньої усі боги химерні,

Усе, що хочете, й премудрість найнова

Про "суєту суєт"...

Ну, словом, див сувої!

І все те без вогню, без іскорки живої.

Маразмом старости повиті стоси рим

А ля Зеров, чи Рильський той Максим,—

Поезія дезерції від світу в "ранню осінь",

У "Синю далечінь", в "Захмарні журавлі"...

І ждуть-пождуть Марію всі — немає й досі,

Втопилася в атраментній імлі.

9

Втопилася в атраментній імлі.

Маріє! О Маріє! Сестро й нене!

Прекрасна Беатріче з Бористену!

Куди пішла і де сліди твої?!

На плутаних стежках через чужі краї

Ідеш, зацькована і зраджена своїми,

Бичем страшним посічена, йдеш мимо,

Закривши лиця божеські свої.

І не взнає ніхто тебе. Й ніхто тебе не кличе.

Геть одвертаються жерці чужої Беатріче,—

Для них повія ти, вони тебе кленуть

І "бурою блювотиною" звуть.

Кастрати! Фольксдойчери! Юберлюди.

Безносі євнухи, не здібні ні любить,

Ані страждать, ні серцем пломеніть,

Чужих коханок немічні приблуди.

10

Перепрошаю: "немічні співці"

(Щоб не грішити супроти канону,

Щоб не порвавсь вінок — нехай нас Бог боронить!

Ми повертаємо назад два слова ці).

І йдуть вони. Й ведуть на манівці

Усіх і вся, "як бранців до полону",

У "вимріяний світ", за димову заслону

Химер придуркуватих, ніби мудреці.

Женіть їх геть! Женіть з душі й парнасу!

Геть облупіть сапатого Пегаса

І барабан зробіть! І бийте стільки сили,

Щоб всі боги чужі до чорта полетіли.

Геть розженіть! А далі — з сили всеї

Сурміть! Зовіть! Крізь клекіт гроз і бур

Ведіть до бою з'єднаних, як мур,

Героїв і мужів нової одіссеї.

11

Отут би й крапка. Так — канон!

Ну, він мене й доїхав!

А ще лиш піввінка. Але не скажем "нас",

Бо цим вінком вінчати мушу вас,

То треба доробити вам на втіху.

Однак... Та що я — раб?! Та ну його до лиха!

Пощо труджусь? Пощо марную час?

І піввінка цілком влаштує вас,

Бо цілого не витримає жоден карк.

Для сміху

Я вечір потрудивсь і маю тут кінчати,

Бо цілого вінка не знаю де подіти.

Коли на вас надіти — (він) вас розчавить вмить,

А вам ще треба жить, щось думати й робить.

Тож вас шкодуючи, кінчаю.

Все. Пока.

З вас вистачить на гурт і піввінка.

Братислава, "Нова Доба", 15.VIII 1944 р.

Любі Х.

Розцвіла б в оранжереї —

Не було б потіхи з неї,—

Та вона в боях зросла,

В буревіях розцвіла,—

Через те вона і люба,

Ця дівчина наша Люба.

7 січня 1945 р., в Братиславі

Крім дати і місця написання, в чернетці є уточнення: "в редакції часопису "Нова доба", під час різдвяної вечері недавно ще партизанської молоді".

З Парагваю до Одеси

Відпливають пароплави,

А з Мюнхену відлітають

Літаки на Парагвай.

Поспішають на Одесу

Павіани і горили,

А за ними гірко плачуть

Дрібні мавпи й какаду,

Та з Мюнхену поспішають

Розважати їх "герої"

І сміються, і глаголять,

І співають на ходу.

То спішать до Парагваю

Віршомази і "повстанці",

І "пророки" —

за морями

Вони бавитимуть мавп.

ПАРАЛЕЛІ

З Гонолулу до Одеси

Відлітають альбатроси,

А з Мюнхену в Гонолулу

Відлітають паничі.

Альбатроси, як матроси,

Хоч ніхто їх і не просить,

На Одесу йшли крізь просинь,

Хвилю крилами б'ючи.

Йшли морями, небесами,

Над горами й островами

Гнали вдень і уночі...

Поспішали, як на месу,

Бо летіли на Одесу,

Бо летіли крізь туман

На Дністровий лиман.

А з Мюнхену в Гонолулу —

"Пане сотник, чи ви чули?!"

Пане сотник, чи ви чули,

Чи ви бачили той рух?

Грім традиції і дух?!!

Чув, бодай би я оглух!

ВІД'ЇЖДЖАЮТЬ МАВПИ НА ОДЕСУ

Від'їжджають мавпи на Одесу

З Уругваю,

А за ними гірко плачуть

Какаду.

А з Мюнхену десь до Уругваю

Поспішають

Завойовники, чубами предків

Мають,

"Славних прадідів великих"

Прославляють,

"Гімном небо потрясають"

На ходу.

Павіани, шимпанзе й горилі

Гірко тужать,

Пароплавами пливуть десь

На чужину.

"Запорожці" літаками

Браво кружать,

За Вітчизну один одного

Паплюжать,

В Уругваї будувати хочуть дуже —

Ох і дуже —

Україну.

В Україні ж сохне стара мати,

Сохне, дожидає —

У віконце виглядає

Раним-рано:

Ой немає наших славних "запорожців",

Ой немає,

Тільки до Одеси — то не військо не "визвольне"

Прибуває,—

То невільники — горили, шимпанзе

І павіани.

В Уругваї, в Уругваї нова радість стала,

Уже стала!

І не плачуть, вже сміються какаду.

А в Одесі, а в Одесі мати плакать

Перестала,—

"Мабуть, так судилось на роду".

Гей, в Одесі вийшли гості з моря,

Вийшли з хвилі

Та й будують Україну

Аж по Харків;

Розважають діток такі добрі,

Такі милі,

Такі славні, такі любі шимпанзе

Й горили...

І ночами тяжко плачуть

У безсиллі —

В Уругвай у снах тікають

З зоопарків.

Відпливають каравели

До Венесуели...

Чом же, чом же ви, славні віршомази,

Стали невеселі?

Чи не ви ж благали Бога,

Скільки було змога,

Про мандрівку по золоте руно.

І тепер вам

Стелиться дорога.

Шлях казковий через гори,

Через синє море...

Стали, стали мрії ваші дійсністю:

Ви — конкістадори!

Бийте ж, бийте в барабани,

Гупайте в тимпани:

Бути вам Кортезами не в віршах, а на ділі

Бог призначив, пане!

Відпливають каравели

До Венесуели...

Ну чого ж ви, славні віршомази,

Стали невеселі!?

ВІД МАКЦАБІВСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ –

ДО УНРАДІВСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

Він ліз без мила... (ах, приємно!)

І тіг усіх у прірву ту.

Він навіть мзду приймав таємно,

Щоб видавать свою "Мету",

Комбінував, трудивсь, як раб,—

Робив для дяді полуКЦАБ.

І все завів би до кагли,

Та добрі люди не дали.

Ой, добрі люди не дали —

"Великі плани" поламали,

Води на тім'я налили

І в хлопця забавки забрали,

Зсадили з МКЦАБу*,

і тепер —

Він став опозиціонер.

Усюди він шумить не в міру —

Організує недовіру.

Бо не дали провадить грою

Непередрішенство герою.

Сказати просто: злість загризла,

Вона ж йому під хвіст полізла.

Тепера він всім душу мулить —

Свої гріхи він іншим тулить.

В АЛЬБОМ ДОРОГОМУ "ЛІДЕРОВІ"

1

Попер за тридев'ять земель,

Щоб показать "Союз земель".

Купив "земельку" Дон-Левін,

"Союз" купив так само він,

Та як розглянувсь — о, страхіття!

Землі з мішок, а решта — сміття.

Ти пер за тридев'ять земель,

Щоб показать "Союз Земель"...

Чого ж ти пер? Біда ж тепер!..—

З земель тепер пісок попер!

У НАС НЕ ТАК, ЯК У НИХ!

Йон — утік, Трушкевич — утік,

Кампагнек — утік, Вітман — утік,

Міністри й посли утекли на той бік, —

І кожен прокляв їх

за зраду навік!..

Тільки у нас — о нене моя! —

Тільки у нас —

"Вкрадено" Крутія.

Чому? Бо була то персона грата?..

Господи, прости нам, що брат дурить брата!

Нехай нас обійде та слава проклята,

Що й ми ніби мали зрадника й ренегата!

СОЮЗ "ХРЕСТОНОСЦІВ"

"В груповій боротьбі проти революційно-демократичного руху об'єдналися навіть соціалісти з монархістами та з бандерівцями.

1 2 3 4 5 6 7