За ним рушає й серйозний Серьога.
— Ну-ка, землячки! Подходи, подходи! За копейку целая булка! Целая булка, хар-рошая французская булка за одну копейку! Вот игра так игра. Эх, американская игра! Ну-ка, красавица, еще копеечку!
— Эй, лапацня! — кричить Мартин. — Вертайсь, ось ще будете грать... Може, всю торбу виграєш?
— Молчи, хахлацкая морда! — злісно озирається Серьога. — Лучше молчи!
— Та нявжо? Ой, злякався!.. Рятуйте, люди добрі: кацап лаптем хоче вбити!
В юрбі сміх. Чуються іронічні, насмішкуваті викрики до "кацапів", тюкання й регіт. "Кацапи" озираються й собі глузують з "хахлів", їхні товариші заступаються за своїх і починається звичайна баталія. Будочника вже не слухають, і він пробирається кудись далі зі своїми булками й торбою. Серьога ляга спиною на якийсь клунок, лицем до "хахлів", і злісно дивиться на них, простягнувши ноги. Поруч його, спершись на лікті, лежить рудий кучерявий "кацап" з широкою жовтою бородою й розстібнутим коміром сорочки. Решта "кацапів", сидячи кружка коло чайника, іноді повертають од кухликів голови і сміються з "хахлів" спітнілими червоними обличчями.
Київці й полтавці змішалися докупи й розташувались коло вогню. Мартин, одсунувши бриля на потилицю, стоїть і дивиться то на "кацапів", то на дядьків, які, посміхаючись у вуса, іноді й собі вставляють щось до сварки. Дівчата піддержують своїх криками й сміхом. Баталія все зростає.
— Заткни рот, — кричить Серьога. — Все поле заво-нял! Й нанимать не приедут через тебя!
— Ай-я-яй! От розумно! — хита головою Мартин, — Навіть наш рябко такого б не придумав.
— А вот у нас, в Рассее, так псьі так точно брешут, как ти...
— В "Рассєє", — передражнює його Мартин, потім хитає з жалем головою й каже: — Ех, дурне-е, дурне... Аж серце болить дивитись, що тратить бог глину на таке чортзна-що...
— Нічого, Серьога! — підводячи голову, потішає дядько-курець. — Кажи так: хоч дурний, та здоровий!
— А ты й старий, та дурак, — сміється "руда борода".
— Ого! — сміються коло вогню. —"Борода" обізвалась!
— От там-то, братці, розуму!
— Затуляй тепер носа!
— Ша-ша!.. "Борода" щось говорить.
Але "борода", гидко вилаявшись, змовкає; "кацапи" сміються. Таку ж саму лайку кричить Мартинів сусіда, молодий, білявий парубчак.
— А тьі сначала молоко оботри на губах. Не высохло! — пацаючи ногою в лапті, говорить Серьога.
— "Ма-ла-ко"... — передражнює парубчак. — А в тебе давно засохло?
— Він молока не ссав, — вставляє хтось. — Його мати з цицьки квасом годувала. Серед "хахлів" сміх.
— Ще лається! — кричить Мартин. — Це з тих, що ціну тільки збивають. Он на Синельниковій на тому тижні ставали робочі по 70 рублів до Семена, а прийшла кацапня й поставала по 55! Йому що? Аби нажерлось. Ач, смокче як! Ішло б собі в свою Расєю та й ставало б там хоч за спасибі. Сюди преться! Повиганять к чортовій матері, щоб не смерділи тут!..
— Гляди, брат, чтоб тебя не погнали, — посміхається "борода".
До таборів наближається дядько Корній. Чорний, з гострим верхом і з спущеними донизу крисами, бриль, чорні тонкі вуса, теж спущені вниз, і смугляве лице роблять його схожим на японця. Він ступає ліниво, поважно, накинувши наопашки чумарку, і впевнено позирає на табори гострими, розумними очима. Дядька Корнія всі поважають і трохи навіть бояться, надто молодші.
— Що, танцювати зібрались чи битись? — кидає він, ніби одриваючи слова, пихкає цигаркою й поглядає на ворожі табори, — Драстуйте.
— Драстуйте. Танцювать не танцювать, а тропарів прочитать кацапні треба було б... — відповідає Мартин.
— А чого так?
— Та матюками тут усіх наділяють.
— А!.. Вони на це багаті... Так ти ж чого сердишся? Хіба тебе обділили?
Всі сміються. Не встигла сварка знову початись, як із-за барака виїжджає зелений хургон, запряжений парою коней, і дзвінко постукуючи колесами, м'яко підкочує до робітників.
— Наймать їдуть! — голосно кричить хтось. І про сварку враз забуто.
Усі з серйозними, цікавими лицями озираються і стежать за хургоном, на якому сидять двоє: один, видко, робітник, з віжками в руках, а другий — хазяїн, з батогом. Дехто вже схоплюється й хоче бігти назустріч, але дядько Корній робить рукою знак, озирає всіх гострим поглядом і, одриваючи, говорить:
— Стій на місці! Чого бігти? Сам під'їде, як треба. Набиваться ще...
— Атож! Стій на місці! — зараз же підхоплюють навіть ті, що збирались були бігти, й одходять назад.
"Кацапи" теж пильнують хургона, який, нарешті, підкочує зовсім близько й зупиняється. Чоловік з батогом у руках підносить руку до козирка і, озираючи всіх, говорить.
— Драстуйте.
Дехто теж тягне рукою до козирка, дехто обзивається настороженим, чекаючим голосом:
— Драстуйте й вам...
Чоловік помалу злізає з хургона й підходить до робітників, похльоскуючи батогом і бігаючи карими хитрими очима по юрбі. Повна, дебела постать його, в піджа-ці і штанях у чоботи ступає важко і твердо. Запалене й заросле чорною бородою лице здається байдужим і тупим.
— Драстуйте! — знов тягне він козирка, підступивши зовсім близько.
— Драстуйте... — спокійно й поважно відповідає Кор-ній, пронизуючи його своїми маленькими очима.
Чоловік якийсь час мовчки обдивляється, потім, ні до кого не звертаючись, ніби про себе, бубонить:
— Робочих би мені...
— А ми ж що: пани, чи як? — посміхається Корній.
— Наймаєтесь?
— Та вже ж не танцювати сюди посходились. Вам багато?
— Та так... чоловіка з п'ятнадцять...
— Повноробочих чи третяків?
Чоловік не зразу відповідає і все оглядає юрбу, яка теж стежить за ним десятками пар цікавих, напружених очей.
— Та й повноробочих, і третяків... — повагом муркає він. — І дівчат... трохи...
— Є й дівчата, і третяки, і повноробочі... Це в яконо-вію чи до хазяїна?
— До хазяїна... До мене.
— Куди? Куди?.. — пробігає по юрбі і — потім: — До хазяїна... До мужика!..
— Гм... — незадоволено стискує губи Корній і замовкає.
Чоловік пильно зиркає на нього й ніби байдуже питає:
— А чого ти так, дядьку, хмикаєш?
— Та так... не до талії робота!
— Що? Економичеський кандьор лучче? — тупо посміхається хазяїн.
— Та краще кандьор їсти, ніж у мужика робити. А почому даєте?
— Даю добре. В якономії так не дадуть. Повноробо-чому до Семена 50, третяку 40, а дівчатам 20.
— 0-го-го-о! — протягує Корній. — Ну ми з вами сватами не будемо...
По юрбі йде гомін. "Кацапи" підходять ближче, допитуються ціни й теж починають між собою балакати. Хазяїн мовчки стоїть і подивляється на робітників.
— Ні-ні... — підступає ближче дядько-курець. — Це ви, хазяїне, скупенько даєте... Так-так... Скупенько. За таку ціну й танцювать не наймете. Нам уже по 60 давали, та й то не йдемо... Як же його йти?
Дядько розводить руками, хита головою й, чекаючи, погляда на хазяїна. Той задумливо й ніби байдуже колупає пужалном землю. Потім, не підводячи голови, тупо і спокійно починає:
— Харч буде добрий: на сніданок риба або молоко. На обід борщ, каша з салом... На полудень чи риба, чи сало, чи молоко... На вечерю галушки чи затірка. Харч добрий... їж, скільки хочеш, за тим не ганяємося.
— А робота яка? — несміло питає хтось з юрби.
— Робота? — зирка туди хазяїн. — Робота, як скрізь, робота. Орать, косить, в'язать за жаткою, коло машини... Яка ж робота?
— Так-так! — іронічно обзивається збоку Корній. — Зранку в полі, ввечері в полі, уночі в полі, празник в полі та все в полі. Ні спочинку, ні сну... знавмо!
— Чого "ні спочинку, ні сну"? Є й спочинок, і сон...
— Та ви тут стелете м'яко, та як слатиметься там? І борщ, і сало, й молоко... Просто харчевня, та й годі!.. Та воно так тільки тут, а там як загатить тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся... Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочиш, як строку того добудеш.
— По-свойськи, значить? — посміхається дядько-курець.
— Атож!
Хазяїн мовчки погляда на Корнія.
— А в якономії краще? — в'яло посміхається він.
— В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити...
Починається суперечка. Балакають дедалі спокійніше, млявіше; хазяїн усе частіше задумується і хльоскає батогом по траві. Корній одходить і робить цигарку.
"Кацапи" про віщось радяться чи сваряться й подивляються на "хахлів", які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на "кацапів".
Нарешті хазяїн стискає плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.
— Наймаюсь! Чорт його бери! — кричить сердито Мартин. — Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане — диви, он як вони вже щось міркують, їй-богу, переб'ють. Я вже знаю їх.
— Не мели, хлопче, чортзна-чого! — сердито переби-ва його дядько Корній. — Кацапи теж не дурні, — на дурничку спини гнути не схочуть. А коли хочеш ставати — ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш...
— Хто збиває? — визвірився Мартин.
— Та ти!
— Я?!
— Атож, який чорт!
— Ну, побачимо!.. О! О!.. Дивіться — один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде, накажи мене бог!
Але "кацап" не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову й щось думаючи. Підійшовши, він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:
— Вот что, братцы... Это самое, значит, что ругались там мы промежду себя, это, братцы, бог с ним... Глав-ное, вот нам столковаться надоть, как насчет найма-то?.. А? Мы так полагаем, что, ежели надбавка будет, дак нада ставать. Что ж лежать-то здеся? Й бокам терпко, й есть нечего... Все сухарики погрызли... Как вьі у себя раздумали?
Корній задумливо шкрябає носа.
— Гм... — мугикає він. —"Надбавка"... А яка надбавка?
— Да так, ежели по пять цалковых полнорабочим да по троячке неполнорабочим, дак й можно бы...