І
Це каже зоологія:
"...має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська і ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер — є в Азії, залишився і в Європі".
Іще треба розповісти про Карла Івановича і про Хаю — між іншим, а про свиню буду говорити потім.
А тепер іще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок...
Будинок має чотири виходи, входи. Вихід вісім квартир, квартира чотири-п'ять кімнат, а кімнати (назад!) — дають ще квартири. У кімнатах, у квартирі, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом,— чотири квартири: Хая, сім'я товаришки Зої з Зоєю і два товариші: один товариш з товаришкою, тепер жінка (чи як там?): Райський і вона, Яблучкіна. Четвертий — Пєтушков.
От.
А от припустім.
Два балкони: один вище, другий нижче.
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця... (Є такі ярки — цвіркунячі, повно точіння, коли вечір, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть... не знаю). Двадцять кроків гримає духовна музика — це сад "Гастроль". А коли стихає, тоді симфонічна оркестра.
Дивлюсь —
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
...А десь збираються їхати кудись. Під'їдуть до семафора, а там іще семафор, іще семафор...
Так от —
під балконом гризуться собаки, зрідка плачуть коти, мов ті діти.
Вечір. А потім —
ніч.
— Мяу-у-у!
Садок. Із садка арія з "Івана Сусаніна". І тому, що Глинка великий композитор, і місто не місто, і огні не огні, сумно, тоскно, радісно... І знову сумно...
Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильцями...
А коли вистукував цвіркун (тоді прийшов вечір), Хая пішла на балкон і через бильця перехилилась, щоб покликати:
— Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до піднебіння. От повторіть голосно:
— Ка-арль! Ка-арль!
Чоловік живе і він не знає, що він мавпує. Один зробить "гав" — другий зробить "гав!", бо в природі теж: весна заплаче дощами, а потім і осінь заплаче дощами. Між іншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвія нібито ріка і тихенько струмкує, це тому, що Латвія нагадує латаття, а біля латаття вода якось завжди струмкує.
Хая покликала й пішла в кімнату.
А тоді на східцях шум, тупіт, і влітає канарейкою Карло Іванович.
— Шьо, дєтошька?
Карло Іванович "шьо" — прибалтійський акцент: "шьо". Христосик Карло Іванович, во благообразії: русява борідка, а в сірих очах смирення (вода біля латаття тихо струмкує).
Хая показала пальцем:
— Там я напісяла, візьми винеси.
Карло Іванович заметушився, спотикнувся, схопив "генерала" і вискочив.
...А тепер —
— а тепер Хая лежить на канапі. Карло Іванович, коли розсердиться — "Ах, ці жірні шеншіні..." (здається: жірні женшини всюди, навіть, де цвіркун точить крильця, навіть сняться — всюди... жірні шеншіні...).
Карло Іванович увійшов з порожнім "генералом" і поставив його обережно під кровать.
І сів... і не сів...
Хая сказала суворо:
— Іди. Можеш іти. Можеш сьогодні не приходити.
...Коли б'ються півні, а потім один тікає, тоді одному чуб настовбурчений. Так і Карло Іванович.
Карло Іванович пішов, він не розсердився, стримав себе, тому що він північний чоловік, а на півночі довго холодно.
А прийшов сюди через півгодини (на п'ять хвилин) Райський — живе за стіною. Райський прийшов сказати:
— Єрунда!
Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стіл, спеціально, стоси.— Я здихаю! — Єрунда. З жахом: — Що ви робите? — Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згоріли, тоді вилетіла з них літера "з", поширяла над землею й сіла на своє одвічне місце. І пішло звучати в другім таборі:
— З-з-з-з-з-з-з!
— З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, уїдливо, одноманітно…
Райський мовчить. Більше мовчить. Коли висловиться —
-доклад по питанню... Докладач т. Райський.
...Хая взяла, за руку, а потім на вухо, а потім лукаво:
— Правда?
Похмуро:
— Так...
Тоді Хая розвела руками:
— А-я-я... Такий розумний, а теж попались на гачок... Ну й Яблучкіна!
І ще про Яблучкіну, жінку (чи як там?) Райського. А потім грала очима:
— О темпора, о морес! Де нравственість? От візьміть Тему Касальську. Знаєте? Вона каже: мені що? сьогодні один, а завтра другий: не все одно, з якої чашки однакове вино пити?
І брала його руку й трошки томилась:
— Я не можу! Я так не можу!
...А Карло Іванович не засне, поки в Хаї не темно. Довго не темно — прислухається, хвилюється, а коли говірку чути, Карло Іванович сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залізні перекладини балкона, а тулуб і голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в голові кружляє, упасти — розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (її балкон нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов — що таке?
...Чи тут, чи там, чи десь цвіркун точить крильця, а потім симфонія в саду "Гастроль".
...А хтось поїде кудись: під'їде до семафора, а далі ще семафор, ще семафор...
II
Далеко на півдні замислилось море. Далеко далека Ялта — порт. Морські купання, і море пахне, і виноград пахне, а грона з винограду на взгір'ях. Виноград в листях, і тільки зрідка соковито на сонці блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту проміння.
...Тут Лівадія, Оріянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Італії... Пахне тютюном, дурманить тютюном...
Тут нащадки лихої татарви, тепер: "шурум-бурум" — спокійні, задумливі татари... І гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах...
Відпустки дають у травні, в червні і коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свіжий виноград і була ввічлива до Карла Івановича, рідко тривожила його з "генералом".
А виноград "скоро поспіє"...
...Ранок, ще рано: пів на одинадцяту. Вікна на захід, сонце на сході. Сонце зійшло, але не видно: на тім боці.
...Нарешті прокидаються, прокинулись. Нарешті — стук: це шофер.
До Зої увійшов шофер. Каже:
— Дозвольте посидіти. Ще не підвівся... совбарин.
Це про Райського — за ним приїхав.
...Минуло ще півгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
— Мабуть, піду... постукаю.
Іде й каже незадоволено.
— Атвєтствєнной... гіпо-по-по-там.
...Єсть воли волов'яча шия — Райський. Шофер не заїкається; гіпопотам не скаже, скаже зайве "по"; гіпо-по-по-там.
Нарешті прокинувся, умився. Поїхали.
Тоді до Хаї постукав Карло Іванович:
— Дєтошька, ті не пайдьош на шлюжбу?
І чути незадоволений голос:
— А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба?
І тихо (про себе):
— Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Іванович. Але Хая кричить:
— А молока, мабуть, не приніс?
Дійсно, молока не приніс Карло Іванович. І кидається від дверей Карло Іванович.
...З усіх ніг! З усіх ніг!..
Але напроти Пєтушков: теж на службу.
— А-а-а...
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощі лелека вбирає в шию голову і нижче. Так Пєтушков).
Конфетно, карамельне посміхається і руку плавко й обережно:
— А-а-а...
Карло Іванович ухилився:
— Ах! Залиште!
Біжить, побіг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посміхається і чимчикує на службу.
В дорозі:
— А-а-а...
І сюди, і туди безцвітний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. І от —
— служба.
А потім (нарешті) —
— столовка.
Хитає беззубим ротом (він не старий), каже:
— Ми з Григорій Федоровичем...
"Ми пахали"... Це з наркомом. І так думають: тут — відповідальний там, там — відповідальний тут.
Тому:
— служба, і служба "а-прима".
...Коли Пєтушков побіг, прокинулась Яблучкіна.
Стіна. За стіною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками — ходить. І Яблучкіна теж. Це так: два двори, паркан, біля паркану колючки. В колючках — і там собака, і тут собака:
— Грр! Гав! Гав!
— Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Миколаївській церкві годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.
В квартиру увійшла уборщиця. Уборщиця становиться так: між двох дверей — Хаїної й Яблучкіної.
— Баришня!
Тоді вискакують разом.
Яблучкіна:
— Можете убирати... Котік уже сів на автомобіль; (Автомобіль підкреслюється).
Між іншим: за Карлом Івановичем автомобіль не приїжджає.
Хая:
— Да, да!.. Будь ласка, скоріш, а то до нас, мабуть, приїде народний комісар.
(Народний комісар підкреслюється).
Яблучкіна зневажливо подивилась на Хаю. Її очі кажуть: — Народний комісар?.. Гм.. Не віриться.
А потім двері: хлоп! хлоп!
За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дівчина. Але вона розуміє. Вона згадала село, вигін, дівчат і крем'яшки. Згадала — пішла на кухню. Заплющила очі, розставила руки й покрутила в повітрі пальцями: коли зійдуться, тоді спершу до Хаї прибирати, коли ні — спершу до Яблучкіної прибирати. Не зійшлись, треба в Яблучкіної, але вона з тривогою думає, що й народний комісар — це не абищо. Убирала в Яблучкіної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потім уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроваті розкинулась.
— Ах, Боже мій! Чого ви так довго? Я ж просила вас скоріше, бо до нас, мабуть, приїде народний комісар.
А потім закричала глухо:
— Ох! Ох!
Уборщиця:
— Що з вами, баришня?
Тоді Хая сказала з тугою:
— Ах, яка ви дура... простіть мене, Прісю. Невже ви не розуміє — те, що в мене хвороба матки?
...Маленька справка: Карло Іванович приходив до Зої й казав:
— Ах Зою! Ві такой корошій товаришь. Ніфшелі Хая міня не люпіт? А я не маху, мі, сєвєрні люді надолько люпім...
Зоя:
— Я, Карло Іванович, не знаю...
І до матері:
— Мамо, вгомоніть Соню, чого вона розкричалась? Поколишіть...
III
Зоя, сім'я Зоїна. Зоя дивиться перелякано. У неї чоловіка нема (був), у неї солдатський пайок і мільйон (п'ять коп. зол. валютою) жаловання на місяць.
Зоя дивиться перелякано: єсть вулиця, єсть вітрина напроти. Колись у вітрині було порожньо, а потім появились дамські капелюшки, і Зоя трішки забула Маркса.
Хая сказала:
— Бачиш, і живеш, дурочка. А то б жила в конурці. Що значить протеже? Це мені дякуй.
Зоя дякувати не знає, а мати каже, що хліба нема на сьогодні і (о жах!) не варили кулішу в ескадроні: Зоя працює в ескадроні.
І сказала Хая:
— Ну, слава Богу, скоро вже поїду в Ялту. А потім додала з докукою:
— Тільки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже і так, і сяк, але не можна покинути... Ну, як я буду жити без совнаркомки?
Це про Карла Івановича...
А на покрівлі латають покрівлю. З'їли літа покрівлю, бо йдуть літа, не вертаютьси.
А на краєвиді акварелі силуети церков, силуети будівель, димарів...
Іще маленька справка:
Хая їде з Карлом Івановичем у Ялту через півтижня, а Яблучкіна з Райським на Кавказ за два дні.
Хая пішла в свою кімнату й стала напроти трюмо.