Оглядаючи невістку: "Не треба нам сюрпризів. Після весілля – най буде! А до того – тримайтеся порядку..."
Син: "Мамо, ви вічно лиш про погане думаєте!"
Хазяїн: "Та подьте до хижі. Не будемо туй на дворі стояти."
Син: "Нє-нє, тату! Цей сюрприз треба тут показувати, бо його місце – тут".
Хазяйка: "Ну та вказуйте, бо в мене там підлива горить".
Син: "Мар'янко, вказуй!"
Невістка, розгортає куртку. На руках у неї спить цуценя .
Простягає хазяїну: "Це вам! Подарунок".
Хазяйка: "Е-е, я думала, що дашто й мені перепаде..."
Невістка: "А вам – хустка". Простягає.
Хазяйка: "О, яка красна!" Накидує на плечі. "Ну та буде в чому до церкви парадитися".
Хазяїн, розглядаючи щеня: "То се якийсь породистий пес..."
Син: "То найліпша порода для сторожування. Наш Чарлі уже видите, який старий. Я з ним ще дітваком бігав. А тепер уже цілком похворівся"
Хазяїн задумано: "Так-так".
Син: "То я думав, треба вже нового пса на обійстя. Молодого, аби годен був бігати, гавкати. А сього я дешево взяв. Знайомий купував собі, та й мені взяв. Так що тепер маєте нового сторожа!"
Хазяїн: "Дякую, синку! Ну та подьте до хижі. Бо вже не літо. Студено, мокро. Мало зогріємося".
Заводить їх до хати .
Чути голос хазяїна: "Ану, жоно, клади дашто на стіл! Але скоро!"
КАРТИНА СЬОМА
Мешканці обійстя виповзають, як тільки-но люди заходять до хати.
Кіт: "Ромео! То що, старий, тебе сплавляють?"
Пес розгублено: "А я знаю?..
Кіт: "Радій, братіку —— йдеш на заслужений відпочинок. Як наш хазяїн – на пенсію".
Пес: "То ще не скоро буде! Комусь треба того молодюка навчити. Вони думають, що так легко бути псом. Це ж не просто гавкати!"
Кіт: "Ой, не заливай, старий! Лежиш цілий день у будці, грієш кості".
Пес: " Зате ти працюєш з ранку до ночі!"
Чапля: "Я перепрошую, що втручаюся у вашу розмову, але мені здається, що не варто сваритися".
Кіт: "Мадам, ви сама – доброта. Ви часом не проповідниця нового християнського вчення?"
Чапля: "Ні. Просто я вважаю, що світ не зробиться кращим від злості".
Кіт: "Це дуже наївно. Світ є таким, яким він є. І він – жорстокий. Якщо не ти з'їси, то з'їдять тебе. Подивіться на людей. А вони керують цим світом".
Чапля: "А хіба люди їдять одне одного?"
Кіт: "У сто разів гірше. Вони їдять нас".
Пес: "А мені подобається думка пані Жасмин, що треба бути добрим".
Кіт, розвалившись на стрісі і звісивши передню лапу: "А, може, тобі подобається в мадам зовсім не думки, а щось інше? Боже, які ви ще глупі! Як сліпі кошенята! Цікаво, кого з вас з'їдять першим?"
Мовчанка.
Чапля: "А в який бік ліс?"
Кіт: "Ага! Налякалися! Та ні, вас їсти не будуть! Ви занадто...". Оцінює Чаплю. "Занадто ... Як би це культурніше сказати...Кістлява чи що? Люди таких не їдять".
Чапля: "Може, я би все-таки дісталася до Чорного озера?"
Пес: " На жаль, це дуже далеко. А ви – поранені".
Чапля: "Що ж робити?"
Пес знизує плечима.
КАРТИНА ВОСЬМА
З хати виходять син з невісткою. Вони стоять на ганку, обіймаючись.
Син, цілуючи її: "Кицька, ти —— гарна, як квіточка!"
Невістка, пригортаючись до нього: "Ти теж, котику!"
Син: "Який сьогодні файний день, правда?"
Невістка: "Так, мій котику! До речі, а де наш песик?".
Син: "Спить у постелі. В автобусі його натрясло, тож, видко, змучився".
Невістка: "А де він буде жити?"
Син, показуючи рукою: "Он у тій будці".
Невістка: "А там хтось є?".
Син: "Там наш старий пес – Чарлі"
Невістка: "Я хочу його увидіти"
Син кличе, присвистуючи: "Чарлі! Чарлі!"
Пес виповзає з будки, махаючи хвостом.
Невістка, сплеснувши руками: "Боже, який страшний!"
Пес винувато опускає очі.
Син підходить до нього й трепле за вухом: "Він не страшний. Він просто вже постарівся. Файний був пес".
Невістка: "Як добре, що ми купили породистого. Я хочу, аби тут були тільки найліпші речі!"
Син: "А хіба пес – це річ?"
Невістка: "Котику, ну ти мене зрозумів. Добре, я біжу до хижі, а то тут студено".
Син, важко зітхаючи: "Біжи, кицько, біжи. Поможи мамі на кухні".
Закурює, присідаючи до пса і піднімає йому голову, дивлячись в очі: А тямиш, Чарлі, як ми бігали до лісу? А як купалися в Чорному озері?"
Пес хоче опустити голову, але син не дає.
Син: "А тямиш, як я зламав ногу, мало не впавши з Білої скелі. А ти сам побіг на обійстя і привів до мене тата. Ех, старий, скільки вже в нашому житті було...".
Пес заскавулів і з його очей потекла сльозинка.
Син помічає чаплю.
Сам до себе: "А це ще хто?"
Чапля стривожено зіщулюється.
Син її гладить .
Відчиняються двері, виходить невістка: "Котику, твоя мама повіла, що я не смію у вас робити. Лиш відпочивати. Тоді ліпше побуду з тобою".
Син: "Ти не змерзнеш, кицько?"
Невістка: "Ні, я взяла мамину хустку. Ой, а що то в тебе таке?".
Син: " Це чапля. Я таких видів на болоті за Чорним озером".
Невістка: "А можна її погладити?"
Син: "Звичайно, кицько!".
Невістка: "А вона не кусається?"
Син, сміючись: "У неї ж зубів нема!"
Невістка, надувши губки: "Котику, чому ти з мене смієшся? Я хотіла запитати, чи вона не довбається?".
Син сміється ще дужче, пригортає її, цілує : "Ой, дурненька ти моя! Я тебе люблю!".
Невістка цілує його: "Я тебе теж!".
Цілуються.
Невістка: "Котику, а ти можеш виконати мою забаганку?".
Син: "Кажи, кицько!"
Невістка: "А ти зробиш?"
Син: "Дивлячись – що".
Невістка: "Не думай, це зовсім простеньке".
Син: "Тоді зроблю".
Невістка: "Я хочу, аби сьогодні у цій будці спав уже не цей страшний пес, а наш маленький!".
Син задумано: "Кицько, але.."
Невістка: "Ти знову! Ніяких "але". Ти ж пообіцяв! Ти усе так...".
Відвертається від нього .
Син, торкаючи рукою її плеча: "Давай не будемо сваритися через таку дурницю".
Невістка: "Для тебе завжди все, що я прошу – це дурниці. Я змерзла. Йду до хижі". При самих дверях йому кричить: "А ти залишайся зі своїм псом та чаплею, чи як там її!".
Син закурює цигарку.
З хати виходить хазяїн: "Синку, не застудишся?".
Син: "Ні, тату! Лиш докурю та йду..."
Хазяїн: Та я з тобою покурю за компанію".
Курять, мовчать.
Хазяїн: "Ти що – посварився з Мар'яною?"
Син: "Ні, чому?"
Хазяїн: "Бо забігла мало не в сльозах..."
Син: "Е, пусте!"
Хазяїн: "Щось їй не любиться в нас?".
Син: "Та ні, тату! Захотілося їй нараз малого пса у будку в'язати...Бо, видите, то її подарунок".
Хазяїн мовчить .
Над будинком з'являється зграя птахів .
Син, показуючи на зграю : "Тату, гляньте!"
Хазяїн: "Се останні птахи вже, що летять у вирій".
Птахи кружляють над селом.
Хазяїн: "Направду якісь чудні. Ніби прощаються з кимось".
Син: "А що то за птахи? Якісь великі...Журавлі?"
Хазяїн: "Ні, журавлі летять не так... Се – болотні. Видав, чаплі.."
Син: "Красні... А та хвора чапля вам нащо?"
Хазяїн: "Та то підстрелили ненароком. Добивати було шкода. Але вижу, що не виживе небожатко... Опудало зробимо".
Син, сміючись: "Вам все якісь чудні думки в голову приходять. Хоча опудало мож і в музей продати".
Хазяїн: "Ну що, йдемо, синку, до хижі". Плескає його по плечу. "Не журися, вшитко буде добре".
Заходять до хати.
КАРТИНА ДЕВ'ЯТА
Уся звірина жваво виходить на подвір'я .
Крива качка: "Ви бачили?"
Кури: "Шо-шо-шо?"
Індик: "Чапель, курячі мізки!"
Кіт: "А мені звідси найліпше було видно, пернаті!"
Пес: "Жасмин, а що вони хотіли?".
Чапля втраченим голосом: "Вони шукали мене..."
Усі мовчать .
Кіт: "Гм, історія...Комісар Мегре шукає чаплю"
Пес: "Треба було їм якось дати знати..."
Чапля сумно усміхаючись: "Як?"
Кіт: "А ви завжди так літаєте натовпом? Це щоб не страшно було?"
Чапля: "Ні. Просто сьогодні ми мали летіти на зимівлю".
Пес: "І далеко?"
Чапля: "Далеко. Там ніколи не буває снігу".
Кіт: "І чого не полетіли?".
Чапля: "А в нас закон такий: якщо хтось пропаде, його день шукають. А раптом він недалеко і йому можна допомогти".
Пес: "Гарний закон. Не – людський".
Кіт: "А якщо пропажу не знаходять?"
Чапля: "Тоді летять без... Без неї..."
Кіт: "Себто без тебе?..".
Усі мовчать .
Кіт, аби змінити тему: "Нє, старий, ти чув, як усі люди хочуть бути котами?" Перекривлюючи молодят: "Ходи, кицько, я тебе поцілую! Ой мій котику! Цілуй мене сюди".