ГерШКО. ОТНОСІТЄЛЬНО МебулІ? ШЛЬОМІ, ТІ ІСЦО Н€ віділ
у та комнаті относительно мебулі? їді, обсматрівай! Га? Ужасно жарко!.. (П'є вино.)
Шльома. Как жаль, что тот камод, та он не прода-йотск.
Гершко. Они ж говбрать: "Он подарен мной!" Смородина. Не лучше ли будет, если мы устроим нечто вроде домашнего аукциона? Гершко. І хорошіво дела.
Шльома. Хто больше? Отлічнаво комерція! Хочу обсма-трівать мебуль, картіни, драпрі... (Пішов у другу кімнату.) Гершко. Ужасно жарко! (П'є вино.) Смородина. Эй, Степка!
Входить Стьопка.
Позови там еще кого-нибудь, и выносите сюда всю мебель из тех комнат.
Стьопка. Слушаю-с, (Гука у двері.) Явдокиме! Дядьку Тихоне, а йдіть сюда!
Входять Тихон і Явдоким.
Смородина. Выносите сначала диван.
Пішли слуги.
А ты, Прокофий, записывай, за сколько какая вещь будет продана!
Гершко. Акіратнаго комерція!
Ш к л я н к а. Ви командуйте, а я стукатиму, як на аукціонах бува. (Вийма записну книжку і олівець.)
Шльома (входе). А знаете, чего я вам іскажу? Мебуль довольно подержанаво, обівки діравоє... Прокоп Демидович, кладіть ви ціну по шовісті.
Ш к л я н к а. Ні, я не хочу заплутуватись у це діло; я тільки записуватиму, котрий з вас яку вещ купе і за яку ціну.
Гершко. І хорошіва дела. Может бить, Шльомі дорожче будет давать, а я предлагаю за діван крайнява ціна по шовісті: десять рублей. Шльомі, кім гер!
Тихон (несучи з Явдокимом дивана). Як пощезло панство у нашім краї, то так пощезнуть і небулі...
Шклянка. Ти б краще не розпускав своєї верші. Тихон. Хіба я не правду кажу?..
Постановивши дивана, пішли.
ЯВА 12 Ті ж і Кулик.
Кулик (кричить за дверима). От того я ненавидю, от того я не вхвалив!..
Ш к л я н к а. О, це вже Кулик у чімсь непорядок запримітив.
Кулик (входе). Тьфу, гидота, бачити не можу!..
Шклянка. Чого це ви розквоктались?
Кулик. Чого ненавидю — того ненавидю!..
Шклянка. Поздоровкайтесь же спершу.
Кулик. Та хоч і здрастуй! (Чоломкається.) Тільки як ти мені не викорениш отого чорт зна чого, то я і в двір до тебе не загляну.
Шклянка. Скажіть-бо товком, що таке?
Кулик. Навіщо ти насіяв баклажанів на баштані, навіщо?
Шклянка. А хіба що?
Кулик. Ненавидю! Викорени, щоб і близько не смерділи.
Шклянка. Ну, то вже жіноче рукомесло.
Смородина. Мы с вами не знакомы!
К у л и к. То будемо знакомі! (Хапа його за руку.) Та нуте, не царамоньтесь!.. Мене звуть Кулик. Тільки не той кулик, що на болоті кричить "кигик". Бо то чайка-чубайка!.. (Регоче.) Коли ж ви від нас від'їздите?
Смородина. Это мое дело!..
Кулик. Я чув, що у вас там довгів багато, чи правда? Смородина. Отстаньте!..
Кулик. Хочете, я вас навчу, як від довгів утікать? Смородина. Я не нуждаюсь ни в чьих советах!.. Кулик. Хіба думка виплатить? Чим же? Смородина. Это не ваше дело!
Кулик. Я вам ось що посовітую. Зоставайтесь краще з нами. Я кому не посовітую, то все на добре! От були б у Про-копія за писаря у окономії, він вам карбованчиків з півтораста дав би на рік! Тільки що Прокопій клятий до роботи, з робочого видавлює олію!..
Смородина. Давайте ваши советы кому-нибудь другому!..
Кулик. Що другому, я вам совітую.
Смородина. Это, наконец, на... надоедает!..
Кулик. От у мене два онуки до грамоти аж пищать, ви б їх вчили... Я рубликів з п'ять або й шість дав би вам у місяць, га?
Смородина. Отвяжитесь вы от меня! Если вы явились покупать мебель, так покупайте!
Кулик. Я на такі дурниці не купець. Сидітиму на ослоні краще або на пеньку, ніж на кріслі. Ви посовітуйте, щоб я взяв ще газету в руки та встромив очі в неї, як дурний Макущенко!.. Онуків грамоти вчить треба, це правилно; а нам слід зоставатись такими, якими й до цього часу були... Согласні, паничу?
Смородина. Да оставьте же меня в покое.
Кулик. Можна і зоставить. (До Шкляшси.) А де твоя жінка? Піду і скажу їй так: якщо, кумо, не викорениш зараз баклажанів, так я тобі більше не кум. (Пішов.)
Смородина (вслід йому). Что за нахалК.
Шклянка. Вій точно що чудак!.. Ну тільки добродітель-ний! Щоразу на Різдво і на Великдень наміня грошей рублів два-три на копійки та й роздає біля церкви бідноті... Він має більш тисячі десятин землі, а з отого кожуха, що на ньому, не хоче переодягтись не то що в сердука, а хоч би в джигетик чи в чемерку... Вже годів з п'ятнадцять, як я його знаю, все він носить отого кожуха; увесь полатаний, геть зашкаруб, і чим тільки не смердить від того кожуха, а він його носить.
ЯВА 13
Ті ж і Пфейфер, потім Шльома і Гершко.
П ф е й ф е р. Морген! Что, уже продаваль мебель чи не продаваль мебель?
Гершко. І ви, Август Карлович, хотітю куповать? Пфейфер. Не твоя тєла! Шльома. За чіво ви такі сєрдіти? Пфейфер. Пашля к свинья!.. Гершко. Вус?
Пфейфер. Мальчіт!.. Ви жидовські человєкі. (Показує на Шльому і Гершка.) Еті двє гроссмошенник!.. Он мені пшениц куповаль, я не успєваль гляз отворочаль, он мєнє сичас надуваль!.. О шорт!.. Какой мебель продаваль?
Смородина. Продается по частям. Вот сначала этот диван.
Пфейфер. Пятнадцать рубль. Шльома. Шо такова? Шестнадцать! Пфейфер. За палтінник!
Гершко. Уй, ви дайоте шестнадцать з полтіном? Семнадцать!
Шльома. Восемнадцать!..
Гершко. Хорошаво гешефт! Ви слішітє, ето Шльома дайот восемнадцать!.. Пусть пакіпаєт Шльоми. П ф е й ф е р. Двайцать.
Мовчать.
Шклянка. Стукать? Смородина. Никто не прибавит?
Шльома і Гершко джерготять.
П ф е й ф е р (вийма трубку). Ви позволайт файка? Смородина. Пожалуйста, курите. (Дає шпички.) П ф е й ф е р. їх данке! (Закурює.)
Тихон і Явдоким виносять крісла.
Тихон. І на оцім кріслі сидітиме яка-небудь сім день не вмивана мордяка! Гай-гай, милий Боже!
Шклянка. Ти знов сікаєшся з розмовою?
Стьопка. Кресла всі сюда зносить?
Смородина. Господа, как вы желаете?
Пфейфер (до Смородини). Ви позволяйт смотріл?
Смородина. О, сделайте одолж!ение! (Іде з Пфейфе-ром у другу кімнату, за ними Тихон.)
Гершко. Хорошего комерція, побєй мені Бог!
Шльома. Прокіп Демидович, як ви думаєте об єтого німецького колбаса, га?
Шклянка. А чого ж ви зівали? От німчура і вихопе усе як з рук.
Гершко. Ви його звали чи ви його не звали?..
Шклянка. Та звав же, на лихо!..
Підходять до бокових дверей і дивляться.
Стьопка (в глибині). Знайшов золоту цепку у столику від часів, про неї, мабуть, ні Прокопій, ні Рахваїл Владимирович не знають, а мені вона знадобиться.... Рубликів двадцять п'ять стоїть. (Пішов.)
Смородина і Пфейфер входять.
Пфейфер. Позлі еті крезла я покупал на вся оптом. Смородина. Тем лучше. Таких кресел полдюжины. Шльома. Назначайте ціна, гашпадін Пфейфер, потому что ві бальшущаво пурец.
Гершко. Оні таково ва.жнаво, как Бісмарк3. Пфейфер. Ві... жідовські льошадь, еті, которим із
ддінни уші... Дас езель!.. (До Смородини.) За крезлі лятнай-цать рубль.
Гершко. Слішіш, Шльоми? Когда так, нехай двадцать! Пфейфер. О сокраменто!.. Двайцать одна! Шльома. Звиніть, у вас багато скажених грошей чи не багато? Ну, я з полтінніком. Пфейфер. Двайцать два!
Гершко. Ето мінє нравиться, побей мені в душу, Господь! Я з полтінніком!
Пфейфер. Двайцать трі.
Шльома. Гершкі, ша, гаспада! Ми з Гершком больше не можем предлагать.
Мовчать.
Смородина. Прокофий, запиши. Шклянка. Стукнемо і запишемо. (Записує.) Пфейфер. Ви позволіт потробний осматрівал остальной веш, чтоб... я ознакомит.
Смородина. О, разумеется.
Пішли всі в другі бокові двері, окрім Шклянки.
Шклянка. Либонь, німець високу вже ціну нагнав на крісла? Я боявся допустити Макущенка, а тут Хвейхеля принесло... Ну, та вже коли він купує, то та небиль варта тих грошей*, Німці, вони теж тямущі, бо недаром і поговірка є, що німець і облизляну видумав.
Тихон (проходе). Аж боляче дивитись, що таке добре переходе чорт зна кому... Пощезне чисто все!..
Шклянка (доганя його). З такими злодюгами іменно що чисто все пощезне. (Витяга у нього з кишені невеличкий глиняний бюст). Навіщо це ти вкрав? (Вийма сахар.) А сахар де це ти взяв?
Тихон. Де взяв? А може, я купив? Хіба я не можу купить собі сахарю?
Шклянка. А за які гроші? (Витяга з його кишені якийсь дріб'язок.) О, ключ якийсь!.. Пряжка! три ґудзика!..
Входять Смородина, Пфейфер, Шльома і Гершко.
Дивіться, господа! Осьдечки ті злодюги, котрі зажерли ущент наше благородне дворанство. Як його устережешся хатнього ворога, котрий сьогодня украде три грудочки сахарю, а завтра потягне вже аж шість; а потім почне красти конхвети, табак... Згодом і до шкатульки з грішми добереться. Бачите, ось у нього ключ? А навіщо цей йому ключ, як ви думаєте, навіщо?
Тихон. Та я його ще позаторік знайшов біля гоеблі, чорт його зна, від чого він...
Шклянка. А навіщо він тобі? Тихон. Та ні на віщо.
Шклянка. Брешеш, брешеш!.. Геть з горниць, сьогодні ж рощот получиш. Ще подякуй мене, що я тебе до станового не відпровадю.
Тихон. Як рощот, то й рощот. Жалкуватимеш за Тихоном, та пізно буде!.. (Пішов.)
Шклянка. От меж якими мошелниками та грабитель-ииками доводиться нам денно і ночно працювати!..
Смородина. Перестанем об этом. Господин Пфейфер сторговал у меня все остальное за двести тридцать пять рублей. А экипажи отдельно за двести рублей. Сочти-ка, сколько всех денег. Степка, укладывай мои вещи и сейчас отправляйся на земскую почту и закажи мне тройку лошадей до вокзала.
Стьопка. Слушаю! (Пішов.)
Шклянка (пощитав). Чотириста сімдесят вісім рублів.
Пфейфер. Еті вєрні, да-да! 478 рубль. (Вийма бумажник.) Получіт задатком, через два час я присилай за мебель, екіпаж і остальной дєнга.
Шклянка. Ні, стривайте. У нас своя умова з Рахваїлом Владимировичем. Як додати до тих грошей десять процентів, то вийде п'ятсот двадцять п'ять рублів і вісімдесят копійок. Звольте получить. (Дає Смородині гроші.)
Пфейфер. Вас іс дас?
Шльома і Герш к-о. Што таково?
Шклянка. Така, бачите, умова промеж нас була, що після торгу я набавлю по гривенику на руб і небиль і окопажі зостануться за мною. Правда?
Смородина. Да, разумеется. (Пішов у свою кімнату.)
Пфейфер.