На руїнах

Кропивницький Марко

Комедія в 1 дії
ЛИЦЕДІЇ
Рафаїл Владимирович Смородина, молодий пан, воєнний.
Прокопій Демидович Шклянка, землевладілець, із дворових.
Параскева Митровна, його жінка.
Фес я, їх дочка.
Петро Михайлович Кулик, сусіда, землевладілець, із мужиків.
Шльома Каплан, швець.
Гершко Столяров, кравець.
Пфейфер, німець-колоніст.
Тихон, із старих слуг.
Стьоп к а, молодий лакей.
Явдоким, дворовий.

Діється в селі.
Кімната, дуже гарна, але нечепурна: подекуди обідрані обої, по стінах заму сляні і занехаяні картини, плісень скрізь, павутиння, патьоки, копоть... Мебель стародавня, не з дешевих.

ЯВА 1
Смородина (сидить край столу з газетою в руці і з цигарою; на столі пляшки з вином). Нет ничего интересного и сегодня в газетах. Как вчера, так и нынче, каждый день одно и то же: воровства, грабежи, убийства, ажиотаж, кражи!.. (Устає і ходе по хаті.) Надоело до тошноты сидеть в этом захолустье; более двух недель свожу какие-то нелепые счеты и никак не могу окончательно разделаться с остатками барского комфорта — с разной наследственной рухлядью, мебелью, экипажами и еще там каким-то хламом... За все время, что здесь сижу, только и видел раза два предводителя дворянства. Помещики — одни сдали именья в аренду, и сами куда-то испарились: другие при помощи земельного банка вылетели в трубу,— вот как и я; третьи продали имения крестьянам либо кулакам... И теперь весь этот район заполонен новыми землевладельцами, все бывшими кабатчиками да прикажчиками.". А давно ли, кажись, так весело, так беззаботно проводилось здесь время?... И вдруг словно все врассыпную, и этот некогда мирный райский уголок превратился в пустыню оскудения, в приют торгашей и барышников... Грустно, грустно!..
ЯВА 2 Тихой і Смородина.
Тихон (оглядаючись). Паничу! Смородина. Что тебе?
Тихон. Чи правда тому, що ви від нас їдете?
Смородина. А ты и до сих пор все сомневался? Да, уезжаю! Уезжаю совсем и навсегда!..
Тихон. А іменіе ж як, а хороми, а?..
Смородина. Все это принадлежит теперь Прокофию.
Тихон. Та невже то правда? Де ж він таку силу грошви набрав?
Смородина. Об этом следовало бы его спросить. А впрочем, ему и не особенно много пришлось доплатить... Покойный мой батюшка жил не так, как в настоящее время должно жить, поэтому и наделал массу долгов: сперва имение заложил, потом перезаложил; а уж я прикончил... Ну, вот Прокофий и купил имения с публичного торга.
Тихон. То це Прокошка стане тут панувать?
Смородина. Да, теперь он полновластный здесь господин.
Тихон. А навіщо ж це ви так попустили?
Смородина. Навіщо?.. Я тоже не умею жить так, как должно нынче жить... Так воно трапилось!..
Тихон. Гарна трапа! Я здавна таки постерегав, ще як Прокошка був за отамана, а потім за ключника при покійному вашому папаші, царство їм небесне, що він здорово їх обкрадав.
Смородина. А слыхал ли ты пословицу: на то и щука в море, чтобы карась не дремал?
Тихон. Щука? Ні, Прокошка це не щука, а гад! Отой самісінький гад, що, кажуть, десь він у чужих землях виплоджується, і пожира, не жувавши, усяку звірину і людину... Бувало, пан Ьошлють Прокошку за покупками або звелять хліб продати, то вже ми, всі двірські, знаємо наперед, що він грошики переполовинить...
Смородина. Поздно уж об этом трактовать!..
Тихон. Кінець би то всьому? Стало бить, воно так визнача: котрий був з розумом, та без честі — тому тепер пануваннє;
а котрий боявся крадіжки, як вогню,— тому злидні?.. (Оглядається.) Паничу! Ну, а вино, котре здавна ще у льоху зосталося, воно теж Прокошкине тепер?
Смородина. Разве его там много осталось?
Тихон. Та було чимало. Покійні ваші папаша ящиками його куповали... А тепер, мабуть, Прокошка його поперехову-вав. Такий не перехова?.. Гад, одним лицем гад!.. Як же ми тепер будемо без вас?
Смородина. Этого уж я не знаю.
Тихон. А я знаю! Тепер воно кожному видимо, що я за те, що не крав, зостався у дурнях!.. Ловко? Не слід було зівать: честь заховати у одну кишеню, а те, що плохо лежало,— У Другу*— Тепер хоч живцем пропадай... Прокошка проковтне нас, не жувавши. Куди ж нам тепер?
Смородина. Ты не знаешь, куда вам, а я тоже хорошенько не знаю, куда мне. Мы как будто на перепутьи.
Тихон. Ні, на руїнах! Але що вам? Вам скрізь шляхи простяглись.
Смородина. Так воно тобі здається.
Тихон. Бо ви барин!..
Смородина. Вот в этом-то и... штука, что барин я! Тихон. От тобі і Прокошка, маладця! Сокіл з місця, а ворона на місце? Тільки не ворона, а достомітний гад!..
ЯВА з
Ті ж і Ш к л я н к а.
Шклянка (до Тихона). Ти чого сюди приперся? Отже я тобі сьогодня таки шию намилю!
Смородина чита газету.
Тихон. Та я той... по ділові.
Шклянка. Це так обкопуєш дерева в саду?
Тихон. Хіба то лакейська робота?
Шклянка. Коли служиш у мене, то роби все, що звелю. Сьогодня мені треба лакея — ти лакей, а завтра пошлю тебе на іншу роботу: чи скот пасти, чи свиней,— ти пастух.
Т и х о н. За рідних панів цієї моди зроду-віку не було, щоб лакей...
Шклянка. Ав мене моя мода. А не хочеш скорятися моїй моді, то убирайся з двору під три чорти.
Тихо н. Чи чуєте, паничу? І уберусь!.. От візьму та з паничем і поїду.
Шклянка. Ти таки паничеві й потрібний.
Тихон. Авжеж, що потрібний. Правда, паничу?
Шклянка. Там ще, у Петербурсі, не бачили таких, як ти.
Тихон (до Шклянки). Згадаєте Тихона, як пізно вже буде; каятиметесь, та не вернете. Як понаїздять на празниках гості, хто їм у вас порадок без мене дасть?..
Ш к л я н к а. Почни базікать!..
Тихон. Ловкі пани повилуплювались, що не тямлять, кому де сісти, і як яку страву їсти — чи ложкою, чи виделком?
Шклянка. Аби було що їсти, а способу доберуть. Аби було де сісти. (Сідає.)
Тихон. Подаси йому шалхветку, а він нею носа сякає!..
Шклянка. Іди, іди вже відсіля!..
Тихон. Паничу, візьмете мене з собою?
Смородина. Нет, не возьму.
Шклянка (регоче). А що, Тихоне, поїхав покосом?
Тихон. Якщо так, то я в город подамся.
Шклянка. Туди тобі й дорога скатеркою прослалась. Іди та мерщій складай чаймайдани, щоб на поїзд не спізнився.
Тихон. Ну-ну, дожились!.. От тобі і здрастуй: честь єсть, а хліба дасть Біг!.. (Убік.) Гад достометний, кракадив! (Пішов.)
Шклянка. Ціла юрба зосталась оцієї наволочі, дармоїдів — нащадків панської примхи!.. Лізе до тебе у вічі, кля-нда, скимлить, щоб взяти його хоч за шматок хліба... Пошкодуєш його, візьмеш, підгодуєш трохи, підживиш, він зараз і почне тобі теревені розводити; а роботи ніякої з нього не питай... Оця гаспидська хабота і знищила панів; вона їх стріскала!..Щоб годувати десятками отаких лежнів, то треба ж мати миліони капиталів, та й тих не вистачить!..
Смородина. Ну, довольно!.. К чему об этом!..
Шклянка. Не наравиться?.. Вам все не наравляться мої речі, а я, єй-єй, добра вам бажаючи...
Смородина (п'є вино}. Кстати! Много ли еще вина осталось там, в погребе?
Шклянка (убік). Ага, ось про що Тихон тут язичив!.. (До нього.) Де ж там вино те зосталось? Порожніх пляшок чимало є... Желаете хіба пляшки порожні забрати?.. А вина, либонь, одна чи дві пляшечки... По правді кажучи, не додивлявся гаразд, бо як воно мене не цікавить...
Смородина. Что же покупщики мебели не являются?
Шклянка. І мій совіт: продать би вам найскорій мебулі та окопажі...
Смородина. Да я об этом только и хлопочу!
Шклянка. А що я вам посовітую...
Смородина. Что такое?
Ш к л я н к а. Як зберуться куповати ваші мебулі і усякі причандали... Хоч вони, ті мебулі, мені зовсім не потрібні... Смородина. Ты й не покупай.
Шклянка. Стривайте-бо. Кажете: "Не покупай!", а єжелі купить хочеться? Мовляв, і хочеться, і колеться... Ну, як і ми звикнемо сидіти на мнякому, то на тверде чи скортить сісти! Це ж все рівно, що після солодкого гірке їсти. У мене ж до того ще й натура чудна якась: як тільки сів на мняке, кортить зараз і лягти; а як чоловік ляже, то чи довго йому й заснути?.. Може, через те і пани здебільшого такі вутлі та мляві до праці, що вони звикли все на мнякому сидіти?
Смородина. Но к чему эти разглагольствования?
Шклянка. Як то к чому? Чували ви про Макущенка?
Смородина. Что про Макущенка?
Шклянка. Ось послухайте. Як купив він у господина Бугаєвського землю з хоромами та з мебулями, то зараз так і спантеличився,..
Смородина. Мне же какое дело до какого-то Макущенка?
Шклянка. "Каково-то?" О ні, ви так не кажіть! Маку-щенко зовсім не какой-то! Він чоловік іменитий, мало не шість тисяч десятин землі має. Ач, що кажуть: какой-то... То чоловік з великим розумом і з незчисленними копиталами. Він із лакеїв, а мало вже не в дворяне виперся!.. Ви б подивились, скільки у нього медалів та ордерів!.. От тобі і какой-то!..
Смородина. Ну и преклоняйся пред ним, если он тебе так нравится, а мне-то что же?..
Шклянка. Стривайте-бо. Теперича він почав у карт грать, вино пить загрянишне і аж дві газети получає!.. Накупив дочці хартиплянів; а синів — одного у охвицери хоче призвести, а другого лагодить до гимназії... Так як ви об цьому полагаете?
Смородина. Да мне-то какое дело до него? Шклянка. Як. по вашому розсужденію, чи слідує так? Смородина. Следует ли так детей воспитывать, как он, что ли?
Шклянка. Іменно.
Смородина. А по-твоему, надо, чтобы из дочерей выходили кухарки, а из сыновей свинопасы. Так, что ли?
Шклянка. Хоч і не зовсім так, но почти... Моє понятіє, штоб жінка перш усього знала, як зварити страву, як сорочку пошити, як хату опорядити... А до хвиглів-миглів можна призвичаїтись і опісля, бо то не хитра штука.
Смородина. Ну вот и дай совет твоєму именитому Макущенку, чтобы и он твоей методы придерживался.
Шклянка. Стривайте-бо. Видите, скільки я не придивлявся до пань та до панночок, то постеріг, що вони точно моди усякі чудесно понімають; ну до хазайства або до господарства так і зовсім незугарні. Через те, на мою думку, як тільки трохи-трохи, мовляв, похитнеться діло, вони зараз падають духом, умлівають та ногами пацають... От їх зараз і спобігає скоропостижне розореніє і злидні!.. І знов чоловік, котрий вмітиме свиней пасти, так той знатиме ціну кожній де-нежці. Чи так я розсуждаю?
Смородина. Ах, если бы ты только знал, как ты мне надоел уж своей философией...
Шклянка. Справді? А я желав би з вами бесідувать як-найчастіш...
Смородина. Сделай мне, пожалуйста, одолжение, пошли ты сейчас человека за жидами, покупщиками мебели, потому что я, кажется, скоро тут с ума сойду.
Шклянка.
1 2 3 4 5