Чмир (Чумазий)

Кропивницький Марко

Комедія в 3 діях
ЛИЦЕДІЇ
Демко Пшінка, міщанин, бондар.
Варка, його жінка.
З і н ь к о, їх старший син, парубок.
В у с т я, їх дочка, дівчина.
Панас, їх менший син, хлопець.
С е р ь о г а, брат Варчин, старий чоловік.
Марина, дівчина.
Сильвестр (по-вуличному Шелест) Кононович Конаш, багатий хазяїн, одставний унтер-офіцер.
Овсій Харитонович Вареник, лавочник.
К о н а ш и х а.
Староста.
Волосний писар.
Старшина.
К о м е д і я н т.
Судебний пристав.
Народ і діти.
Діється на селі.

ДІЯ ПЕРША

Подвір'я убогого селянина. Стара хата з обсмиканим дахом, з причілка підперта сохою; повітка, комора, хлів, під тином борона і рало; біля повітки бочка, переріз, шаплик, два бочонка, обручі, клепки і скільки відер, бондарський верстак і струмент. Все розметушено, не в порядку.

ЯВА 1
Демко (струже клепку). Левко Гаюнеико не додав за переріза руб двадцять три копійки; Мишка Нагльонок за відра — тридцять сім. Руб двадцять три та тридцять сім: до двадцяти трьох як додати три десятки, то буде п'ять десятків ще й три копійки, та ще сім копійок, то й шість десятків; а всіх — руб шістдесят. Треба закарбувати. (Вийма з кишені карбіжку і карбує,) Оце за Левком, а оце за Мишкою. (Дивиться на карбіжку.) Коли б всі, що винні, та віддали зразу, то можна б було і корову купити, не то що чинша 2 заплатити.

ЯВА 2 Демко і Варка.
Варка (вийшла з хати). Старий, не бачив ти Вусті, куди вона поділася? Тільки дай їй яку роботу, так зразу і майне з подвір'я!..
Демко.. Я її до Конаша послав, понесла цебра. Варка. Наказував же, щоб гроші виправила? Демко. Звелів, щоб без грошей цебра і з рук не випускала.
Варка. Коли б же то! Такі багачі, а й зубами свого не вирвеш у них!..
Демко. Чим більш чоловік багатшає, тим дурнішим робиться...
Варка. Через що ж то?
Демко. А хто його зна; мабуть, так та копійка ним овладає та опанує, що він, як замакітрений, зробиться...
Варка. А скільки нам винні? То й... Та хто винен, все багачі: Гаюни, Нагли, Конаш, Лепенко!..
Демко. Ну що ж, як винні? На горлянку кожному не наступиш — віддадуть...
Варка. У Конаша як з горла не видереш, то закарбуй на пропале. І жінка його така ж, як і він: скупендряга чортова та ще й брехуха!.. Ще позаторік позичила у мене чотири повісма прядива. (Передражнює.) "Віддам, єй-богу, віддам!" t Та й досі віддає. А ще й сваха, та ще й у первих сваха.
Демко. Ото вдруге не позичай.
Варка. Та вже тепер і розхряпаного черепка не позичу. Демко. А чи не пора б тобі хату обмазати? Дві баби в хаті — матір й дочка, а хата облуплена, мов пустка... Варка. А, не гризи хоч ти мені голови...

ЯВА 3
Ті ж і К о н а ш.
Конаш (з-за тину). З тєм, што здрастуйте, з вівторком. Це ж ви какеї вже закони завели, що чуже добро грабуєте?
Демко. Не знаю, хто з нас такі закони заводе.
Конаш. Как же? Приходить ваша дівчонка, приносить цебер і провозглаща такой приказ: "Доки дєнег не віддасте, доти й цебра не дам..." Вот так приказ небувалой!..
Варка. Іншого приказу і не сподівайтеся від нас...
Конаш. Чудной ви чалаєк! Што я, по-вашому, шарлатан, чи якой халамидник? Либонь, хазяїн, як і слід, і званіє достаточное!..
Варка. Та хоч би ви й вищого званія були, а гроші віддайте...
Конаш. Кажеться, і Богу-государю служив!.. Д е м к о. Віддайте гроші, тоді й цебра беріть... Конаш. А, та й чудной ви Чалаєк!.. Ми ж з вами по суседству?..

ЯВА 4
Ті ж і В у с т я.
В у с т я. Тату, а що я з цим цебром робитиму?.. Д е м к о. Неси його сюди...
Вустя (перелізла через перелаз і становить цебра). Кажу, віддайте, дядьку,— грошії А вони зараз почали в батька-матір лаяти...
Конаш. Ну, це вже ти, дівко, брьош!..
Вустя. Еге! Ще й ударити мене хотіли...
Конаш. Тошно, што кагди ти мені согрубила, я хотів тебе морснуть по фазаномії...
Варка. Бить — треба купить! (До Вусті.) Піди там до печі, щоб ще не скипіло.
Вустя пішла в хату.
Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?..
Конаш. Не можу ж я, щоб при моїм званії, примером скажем, Вустя, кака-нибудь задрипа, уславляла меня на тщ я з нею так што свиней не пас; а што касаемо прочаго, то, здається, що ми завжди до вас, як і порадок велить...
Д е м к о. Еге ж, завжди надимаєте губи...
Конаш. Чудной ви чалаєк! То вже такой порадок, що кожной себе свой чин соблюда! Ну, тільки супроти вас ніко-торої!..
Варка. Чужим, свате, не забагатієте! Конаш. Либонь, я чужого не воздержую? Варка. А хіба ваша жінка не позичила у мене позаторік чотирьох повісем прядива?..
Конаш. Ето ваша баб'яча кумерція. Варка. Це прямо грабіж!
Конаш. Позику до грабіжу нельзя под ранжир, потому нікоторого сходствія. Свате, віддайте, пожалуста, цебра: скотину пора напувать, відром не натягаєшся...
Д е м к о. Віддайте, пожалуста, довг та й беріть цебра...
Варка. Авжеж!
К о н а ш. Ну, сказать би, багато винен, а то пльове діло.,, Д е м к о. Вам пльове, то й віддайте, а нам то сума... К о н а ш. Я таку суму можу жбурнуть старцеві. Варка. Ви жбурнете? Ви скоріш удавитесь, ніж жбурнете!..
Демко (до Варки). Може, й жбурне... Чому не дуріть, коли приступа? Ви, звісно, чоловік при копиталі. К о на ш. Та й у вас копитал в руках. Демко. Який?
К о н а ш. А ваше ремество? При вашім скуствії так можна он які копитали... Вже скольки я об єтом товкував з вашим синішкою.
Демко. Махни рукою!
Варка. Це таки й правда. Скільки разів і я казала: покинь, Демку, пити!..
Демко (усміхається). Цебто, щоб тобі більш зосталося, чи як?
К о н а ш. Звісно, ви при своїм праві.
Демко. Як кожного дурня слухати...
К о наш (помовчав). Свате Демку! Оставте, пожалуста, бомбандіровать, віддайте цебра.
Демко. Свате Шелесте, віддайте довг і оставте теж андірувать!..
К о н а ш. А, чудной чалаєкі
В у с т я (на порозі). Мамо! А чим я затовчу борщ: ні сала, ні пшона ані крихотки...
Варка (до Демка). Не віддавай цебра без грошей! (Пішла в хату.)
Демко. Ну, це, може, і не твоє діло.
Конаш. Свате Демку.
Демко. А що, свате Шелесте?
Конаш. Та й чудной ви чалаєк!
Демко. Ви, либонь, чудніший.
Конаш. Когда б ви до нас інакше, так і ми б до вас... От, значить, тепер у вас случай: ні сала, ні пшона, а в нас і те, і друге...
Демко. Та що?
Конаш. І болш нічаво! (Помовчав.) А ежели я тепер вазьму цебра та й пайду?
Демко. А ежели я оцим стругом та за вами пужну вслід?
Конаш. Так, значить, ви на штурм? Чудной чалаєк? Толки што у мене всіх грошей нема; скольки єсть у партманеті, стольки й віддам. (Вийма.) А загляньте у вашу запись, сколько там за мною?
Демко (вийма з кишені карбіжку і дивиться). За два обручі на бочку — дванадцять копійок.
К о н а ш (дивиться у свою записну книжку). Так тошно.
Демко. За три нових клепки на діжку з шаткованою капустою — п'ятдесят чотири копійки.
Конаш. Вєрно!
Демко. Бачите, які у вас церемонії: капуста не яка-небудь, а шаткована.
Конаш. Скус другой!
Демко. Примхи. Нове дно, у кадку на буряки, сорок копійок.
Конаш. "Было дело под Полтавой!.." 3 Демко. Нові обручі на водовозну бочку — шістдесят копійок.
Конаш. Такой договорі
Демко. Тепер за нову клепку і дно до цебра — тридцять шість.
Конаш. Ето по совісті, вєрно! Ні, у вас усьо чесно.
Демко (лічить). А всіх грошей два рубля і дві копійки.
Конаш. На што вам і табличка сложенія? Вєрно, так і в мене виходить. Як ви можете на карбіжці усякі копитали? Спитай хто мене, що воно оце таке. Сказав би: цурочка, палочка, покидьків брат... І до цього є навука!
Демко. А звісно, що є. Це ще мене покійний батько вчили. (Показує пальцем.) Оце у мене рублі, оце полтиники, оце гривеники, а оце копійки. В старовину усяка позика була на карбіжку, а не то, як тепер: розписки та векселі... Перш було, позичив гроші, зараз і закарбував, а посереду карбіжки вирізав хрестика, поцілували обоє хреста і потім ту карбіжку за образи...
Конаш. Гм, шутки сказать!
Демко. Як прийде строк, тоді той, хто дав гроші, бере з-за образа карбіжку та й іде правити. "Віддавай,— каже,— зараз, а то зламаю хреста!" І той віддає.
Конаш. Віддає? Скажи, пожалуста!
Демко. А як не спромога віддати, то вже припада навколішки та блага, щоб поборгав.
Конаш. Да-да! Вон как воно було в старовину. (Церв цебер і огляда.) А не протікатиме?
Демко. Що то, вам уперве доводиться користуватись моїм ремеством, чи як? Хто мені коли прикинув мою роботу? Давайте лиш гроші.
Конаш. Та нате вже. Чудной чалаєк! Ось сімдесят вісім копійок, більш нема при собі, хоч самі загляньте у партманет.
Демко (лічить гроші на долоні). Я не знаю, як ходити біля того партманету, то не хочу й заглядати. (Хова гроші у гаманець.) А скільки коштує ота вигадка?
Конаш. Руб тридцять. Ловка штукаї На три поділа і на три замки.
Демко. Добре, що вам спала батьківщина, то й можна парминети купувать. Отець ваш навколішках повзав та складав копійку до копійки, а ви вже одежу городську, часи і всякі витребеньки!
Конаш. Ето не разореніє, а культурное соблюденіє свого званія. (Бере цебер.) Прощавайте! (Пішов.)
Демко. Ходіть здоровії (Почина стругать.) , Варка (з дверей). Віддав гроші?
Демко. Не всі.
Варка. Тепер і дожидайся аж до маненького Юрія; доки рак свисне, аж тоді тобі Конаш віддасть останні.
Демко. Ну, тадже ж не я у нього в руках, а скоріш він у мене: на все село і на всю округу один тільки бондар — я!
Варка. Дай же мені грошей, збігаю до шиньку, візьму солі, олії...
Демко. Та я й рам збігаю, там і робота є.
Варка. То збігаємо вдвох. Добре Конащам батьківщиною користуватися.
Демк о. Іншому талан, іншому два, а іншому і дуля, ,та ще й аж під самісінький ніс! Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю...

ЯВА 5
Ті ж і Марина.

Марина (з відром у руці). Добридень, з вівторком!
Демко і Варка. Спасибі, розумнице!
Марина. Дядечку, голубчику, полагодьте мені відерце. Якось не хотячи ударила боком об цямрину, та дві клепки так і ввігнулися всередину. Тепер біда як тече.
Демко (взяв відро і розгляда). Об цямрину, кажеш? Скажи краще, об кілок ударила.
Марина. Та хіба не однаково?
Варка. Кінчай, старий, хутчіш роботу, обідати сядемо. (Пішла в хату.)
Демко. Мабуть, на когось розгнівалася та й шелеснула відром об кілок або об камінь? Сьогодня як-небудь справлю, а завтра раненько принесеш, то я перетягну обручі. (Почина лагодить відро.)
Марина. А Вустя в хаті?
Демко.
1 2 3 4 5 6 7