ЯВА 6
Ті ж і Гаврило.
Гаврило. Господа хазяїни, давайте нам рощот.
Єлисей і Олімпіада. Що це за новина?
Гаврило. Мені і жінці давайте рощот.
Олімпіада. З якої ж причини?
Гаврило. Я служить у вас більш не можу: як не кренивсь, а далі не можу.
Єлисей. Це щось на тебе напало.
Гаврило. Ні, не на мене напало, а нападають на мою жінку, що глевкий хліб пече. А хіба вона в тім винна? За сніданком Яків жбурнув шматком глевтяка прямо жінці в пику... Я стерпів сьогодня, а вдруге навряд чи стерплю, то щоб, бува, не вчинилось душогубство. Воно краще, як від гріха далі... Давайте нам рощот.
Олімпіада. Коли жінка не хоче зоставатись, нехай бере рощот, а ти зоставайся.
Гаврило. Ні, і я не зостанусь.
Олімпіада. Невже так закоханий у своїй жінці?
Гаврило. І нащо б я отакі дурощі провадив?
Єлисей. Добудь же хоч місяця.
Гаврило. Призначте жінку до другої роботи, то добудемо.
Єлисей. Нехай вона завтра іде на тік, до машини.
Гаврило. Отак і краще. (Пішов).
Олімпіада. Що це за сторона, що це за народ?
Єлисей. Народ зовсім таки інакший, ніж городський.
Олімпіада. Прийдеться нам, мабуть, до сельських норовів призвичаюватись, не інакше. Інший такий недоторка, що й слова йому упоперек не скажи... Хоч би і оцей Гаврило: тихонею вбачається, а скажеш йому яке прикре слово, то так зиркне очима, неначе стріскать тебе хоче. Ну-ну, сторонка!.. Ну-ну, людці!.. Піди ти та присмири отого невігласа Якова. З якої це причини він задумав святим хлібом у твар жбурляти? Хіба не зна, що то ж таки й гріх?
Олімпіада. Що воно і справді ото за бариня така? Коли б нам через неї не вскочить у яку оказію!.. Розбери її, чого вона заїздила? Намолола-намолола цілий ворох якоїсь нісенітниці, а потім: "прожертвуйте", каже. А куди прожертвовать і навіщо, то й не розбереш. Чи то якому началникові на подарунок, чи на менини, чи!.. Така ж збиранина либонь не жіноче діло? У городі Бердянському таку збиранину робили околодочні надзирателі. Куди ж вона відціля поїхала, чи не до сусіди-панка? (Пішла за ворота).
ЯВА 7
По довгій паузі з хати чутно голос Ґнота.
Гніт (здавленим голосом). Гей!.. Хто-небудь... Душно... Ради бога!.. Єлисею!.. Варваро!.. Хто там є у подвір'ї?
Варвара (іде з города). Не хотять дівчата вибирать огірків. "Ми, кажуть, не наймались у неділю робить..." Нехай свекруха попробує їх уговорити, а мені вже обридло... Ой батечку! Як глянула я на труну, так мороз поза шкурою і пішов.
Гніт (гука). Гей!.. Хто там?.. Невістко!.. Варваро!..
Варвара. Свекор гукає? Так і є, що він.
Гніт. Варваро!..
Варвара. Невже мене кличе? (Хутко пішла в хату).
ЯВА 8
Яків (крадеться до комори). Коморя не замкнена, от ловко! Де вони те сало ховають? Хоч би шматочок знайти, їсти хочеться, аж печінки підпира!.. (Пішов в комору).
Єлисей (крадучись за Яковом). Он яке завелось, по коморах починають нишпорити.
Яків. Знайшов, одрізав невеличкий шматочок, підживлюсь хоч і з глевтяком, (їсть).
Яків. Що?
Єлисей. Ти вже починаєш сало красти?
Яків. Я взяв шматочок, а не вкрав; хіба по стільки крадуть?
Єлисей. Віддай, віддай зараз! (Хоче відняти).
Яків (з'їв сало). От уже і з'їв. (Тікає).
Єлисей. Ах ти, таганрозький жулик!
Яків (за лаштунками). Не лайтесь, бо я такий, що не змовчу!!
Єлисей (за лаштунками). Ти мене лаятимеш? Крадеш та ще й лаятимеш?
Яків. За що ви б'єтесь?
Єлисей. А ось за що, ось за що!..
Яків. Калавур!.. Пусти!.. Душогуб!.. Батька убив і мене хочеш убити? За що ти мене терзаєш? Пусти!.. Я, я тебе спалю!..
Галас стиха.
ЯВА 9
Варвара і Гніт.
Варвара(вводить Ґнота). Ще, ще посилкуйтесь і дойдете до призьби... (Саджає його на призьбі).
Гніт (по паузі). Ледве... ледве не задихнувся...
душно зробилось... Кров налягла на груди... Спасибі тобі... Ох... де ж хазяїни?..
Варвара. Та все ж з робочими... невправка...
Гніт. Пропадаю, нагло пропадаю... Усім байдуже... Отака подяка... Нема у мене сем'ї, нема і не було її... а я думав є...
Варвара (жалує його). Ви, таточку, простіть мене, що я тоді зопалу нажалувалась на вас Єлисеєві... я й не думала і не вповзла, що він кинеться на вас, мов звірюка...
Гніт. Так, так... Син на батька, мов звірюка... Я винен сам. Коли б не вдарив тебе...
Варвара. Та як ви там ударили? Я здуру почала ґвалтувати, а воно й не боляче було... Не сердьтесь на мене, таточку... (Цілує йому руку).
Гніт. Бог з тобою... Я не маю гніву на тебе... Син, як звірюка, на батька... (По паузі). Казав Єлисеєві, щоб лікаря, не послухав... Старій казав... О гадина, ящірка!.. Хотять швидш мене здихатись... Скоро, скоро здихаються...
Варвара. Коли б ви знали, як мені раптом стало вас жаль... Так жаль, що й господи. (Оглядається). Покрепітесь, таточку, до завтрього! Вже що буде, то буде, а я крадькома запряжу коняку та й поїду у город по лікаря.
Гніт. У грудях сперло... клекіт якийсь... Уранці повну жменю чорної кріви виплював... тепер вже й не одкашляну... сперлось під грудьми... Знемігся...
Варвара. Ой, покрепітеся ж до завтрього... Сьогодня не можна викрастись... Хіба під вечір, як Єлисей піде за поденними.
Гніт. Важко дихать...
Варвара. Невже ж хвершал правду сказав, що ви скоро помрете? (Плаче).
Гніт (тривожно). Який хвершал?
Варвара. Єлисей у городі розпитував якогось.
Гніт. Ну?
Варвара. Сказав: "Купуйте заздалегідь домовину". Ой, не вмирайте, таточку!
Гніт. Сказав, що помру?
Варвара. Еге ж. А Єлисей повірив і вже купив...
Гніт. Що купив?
Варвара. Домовину. І хреста вже зробили.
Гніт. Хреста?
Варвара. Ой, цитьте, не гомоніть так!.. Не кажіть, бога ради, не кажіть, що я вам виявила... Покрепітесь, голубчику таточку, до завтрього, а я лікаря привезу.
Гніт. Вже й домовину купили і хреста зробили?
Варвара. І місце задля ями обрали і яму вже до половини викопали.
Гніт. Га? (Криком). Лікаря, лікаря!.. Живцем в домовину хочуть покласти!.. Рятуйте!.. Лікаря!.. Хто в бога вірує, рятуйте!..
ЯВА 10
Ті ж, Олімпіада і згодом Єлисей.
Олімпіада. Що тут таке, що? Чого він надвір виповз, хто його виволік?
Варвара. Я.
Олімпіада (до Варвари). Навіщо, задля чого? (Іде до Ґнота).
Гніт. Геть, геть, жабо!..
Єлисей. Ви, папашо, не воюйте, а йдіть краще в хату. (Хоче його взять).
Гніт. В домовину?.. О виродку!.. Рятуйте... Син батька живцем в домовину...
З-за хати починають виглядать робочі.
Єлисей. Ну і чого ви скандалите? Он і люде вже сходяться на ґвалт.
Гніт. Нехай чують люде, нехай!.. О гаде!.. (Його почина душить кашель).
Олімпіада (одступа). Він такі страшні очі робе... Цур тобі, пек...
Єлисей. Може, вони вже доходять? Либонь витягуються...
Гніт. Звірі, людоїди...
Єлисей. їм вже невітьщо ввижається: якісь звірі та людоїди.
Олімпіада. Справді витягується... (Убік). Ой, коротка буде домовина. Єлисею... Свічку, свічку мерщій принеси страшну та пасалтир... Скорій треба дати йому свічку в руки, щоб з свічкою преставнвся, а до голови притулити пасалтиря...
Єлисей хутко побіг в хату, звідти виніс воскову свічку і псал-тиря; свічку він силкується всунути батькові в руки, а псалтиря дає Варварі.
Варвара. Ой таточку, покрепітесь хоч до завтрього!..
Єлисей. Візьміть, папашо, свічку. (Свічка пада).
Олімпіада (штовха Єлисея). Проси благословення, воно так годиться. Бач, доходить вже...
Єлисей. Вони ж вже навряд чи й тямлять що. І свічки не вдержали... (Стає навколішки). Одначе благословіть, папашо.
Гніт (по довгій паузі). Будь... проклят, трижди проклят... (Кашель душить його).
Єлисей (встав з колін). Бачите, вони вже не в своїм умі.
Олімпіада. Цить... Кінчається, конає... Пасалтиря, пасалтиря мерщій до голови.
Гніт помирає. Пауза.
Варваро! Позакривай свекрові очі. (Зітхає). Вічний покій тобі, моя вірная дружино... (Витира очі хвартухом).
Хтось з робочих. Невже заплаче?
Варвара (мов остовпеніла). Померли?..
ЯВА 11
Гаврило (вбігає). Пожежа! Пожежа!
Олімпіада, Варвара і Єлисей. Як? Що? Де?
Гаврило. Заразом зайнялись середня скирта пшениці і клуня...
Олімпіада. Ґвалт, рятуйте!.. (Побігла).
Єлисей. Це Яків, Яків підпалив... За урядником зараз, за соцьким. Держіть Якова, не пускайте... Рятуйте. На пужар, на пужар... (Побіг).
Варвара. Ой боженьку милий. Ой, що ж оце вчинилось?.. (Ламає руки). Ой таточку, це ж за вас господь нас всіх карає...
Кінець