По чотири неділейки не прана сорочка.
Ой чого-то та Парася та заморгалася?
Сім раз річку перебрела, та й не вмивалася.
Сім раз річку перебрела, а на восьмий стала:
Тепер я си нагадала, що ся не вмивала.
Ай пішов я попри дуби, а в дубі горівка,
Наймилася свині пасти бойчукова дівка.
Ой Марулька, пане-брате, Марулька, Марулька
Навішала кораликів, а під носом булька.
Ой Олена, пане-брате, Олена, Олена,
Навішала кораликів, як жаба зелена,
Намастила губи медом а коси позлітков,
Жеби за нев хлопці ішли, як коти за кітков.
А чия то дівчинонька в тій червоній хустці
Наставила оченята, як жаба в капусті?
Чим ся, дівко, величаєш: чи тов ряснов пілков?
Скільки в пілці ниток маєш, стільки будеш дівков.
Ти казала, дівчинонько, що ти така красна,
А я видів у Самборі — ліпша свині пасла.
А ти кажеш, дівчинонько, нема понад тебе,
Є в мазура свиня бура, ще краща від тебе.
Сорочечка рантухова, чоботи черлені,
Плечі трохи горбатенькі, а очі зелені.
Ой гуцулка, пане-брате, гуцулка, гуцулка,
А у неї такий носик, як за ґрейцар булка.
Болить мене головойка, не можу схилити,
Та не знаю, де би на то ліки покупити.
Болить мене головойка, приведіть доктора,
У богача півкалача, а богач все плаче,
У сирітки півкрихітки, а сирітка скаче.
Ой любив я дівок сорок, а молодиць триста,
Маю в Бога надієньку, моя душа чиста.
Попід грушу коньом рушу, тернем заколишу:
Молодицю возьму в танець, а дівчину лишу.
А я їхав по осики, дівки кажуть по музики,
А я їхав з осbками, дівки кажуть з музиками.
Єдна дівка сказилася, а друга ся втекла,
Єдна другу за чуприну повела до пекла.
Ой вдарили два морози, морози, морози,
Зморозили файну любку, ой Боже, мій Боже.
Ой вдарили два морози та й білі, та й білі,
Зморозили файну любку насеред подвір'я.
А Господи милостивий, а то маю чопці,
Би-м я боса не ходила, купили ми хлопці.
На калині нема цвіту, воробці з дзьобали,
На дівчині нема краси, хлопці зцілували.
Ой не піду до дівчини, не піду, не піду,
Бо впав сніжок на обніжок та й нароблю сліду.
Ой не піду до дівчини, не піду ніколи,
Бо до неї хлопці ходять, як діти до школи.
У Сваляві загриміло, у Пасіці блисло,
Бодай тебе, моя мила, попід серце стисло.
Не підпирай, стара бабо, ворота драницьов,
Най тя дябол бере з твойов відданицев.
Ой Парашка з'їла пташка, а мені не дала,
Бодай тебе, Паранонько, хороба напала.
Ідіть, дівки, на підпеньки, кличте мої Ксеньки,
Ой любив я Катерину ціле літо й зиму,
Катерина ся сказила, вродила дитину.
Ей запійте, кури, рано та й збудіть Волену
Та най вийде до кирниці по воду студену.
Ей ще кури не запіли, як Волена встала,
Всі кирниці обходила, води не дістала.
Та чи я си не ґаздиня, чи не маю статку,
Трохи маку, пастернаку і цибульки грядку.
Не ходи попри нас, не диви у двір наш,
Бо у нашім дворі фраїрочки не маш.
Ти до мене не ходи, грубий, хорошенький,
Бо до мене хлопець ходить високий, тоненький.
Ти до мене не ходи, кучерявий хлопче,
Бо до мене дворачок стежеченьку топче.
Ой, співаче, небораче, ти співати вмієш,
Чому тогди не співаєш, як ти зголоднієш?
Ой дощ іде, роса паде на Юркову хату,
А ти, Юрку, скубай курку та й пршивай хату.
Недавно-м сі уженив, минув рік в петрівку,
Зібрав діти з торбиною, пішов на вандрівку.
Недалеко вандрував, з гори на долину,
Подивився у торбину — загубив дитину.
Ой чи я ти не казала, піди, дурню, піди,
Бо за мною молодою штирма кіньми їди.
Шкода трави шовкової тому облогові,
Шкода мене молодої тому дуракові.
Шкода мене молодої, шкода мого стану,
Та як я сє ледареві у ручки дістану.
Шкода трави та й отави, що ніхто не косить,
Шкода мої перстенини, що ї дурень носить.
Ой скинь, дурню, перстенину, а я твою скину,
Та най люди не говорять, що за тобов гину.
Ой скинь, дурню, перстенину, я твою загублю,
Та най люди не говорять, що я тебе люблю.
Ой скинь, дурню, перстенину, я твою затрачу,
Та най люди не говорять, що за тобов плачу.
Не з мене сє посміяти, не з мене сє кпити,
Та зо мнов би постояти та й поговорити,
Та зо мнов би постояти, коло мене сісти,
Та мені би, молодому, всю правду повісти.
Ти гадаєш, дівчинонько, що ти така файна,
Така була на стороні в цигана Михайла.
Ти гадаєш, дівчинонько, що ти така пишна,
Спідня губа, як підошва, а верхня — як пришва.
Ти гадаєш, дівчинонько, що я тебе хочу,
Я такими дівоньками коноплі волочу.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Сидить сова на купині, чіпці виплітає,
А соловей в сопілочку коломийку грає.
Ой скрипочки із липочки, струни з прядевниці,
Як заграє коло стола, чути до полиці.
Ой кувала зозулечка, кувала зозулька,
Нехай собі потанцюють бобик і фасулька.
Ой всі коні попутані, лиш один без пута,
Усі дівки як ластівки, лиш одна засмута.
Ой що ж тото за зіллячко, що ся не засіє?
Ой що тото за дівчина, що ся не засміє?
Ой дівчино, дівчинонько, яка ти, яка ти,
За хлопцями заглядаєш, не заметеш хати.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся лишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
Сіда й ріда, сіда й ріда, на тій черганівці
Данцували два парубки та ще й штири дівці.
Данцували, данцували, аж корчма дрижіла,
А багацка дівчинонька під корчмов сиділа.
Чого сидиш, дівчинонько, іди в корчму пити.
Нівішіла-ся кораликів, аби не любити.
А хіба то коралики — то червона глина.
Вна гадала, що змудрує багацкого сина.
А багацкий син хвалився, що вміє косити,
Затєв косу у купину, зачєв голосити:
— Йой, дівчєта-ластів'єта, най вас перепрошу,
Поможіт ми витєгнути із купини косу.
— Хіба би ми дурні були, розуму не мали,
Аби тобі із купини косу витєгали.
— А бодай ти, дівчинонько, та тогди віддала,
Коли в поли на камени виросте отава.
— А бодай ти, леґінику, та тогди вженився,
Коли в полі на камені барвінчик встелився.